- •1. Виникнення психологічних знань
- •2. Предмет психології.
- •3. Основні форми прояву психіки та їх взаємозв’язок
- •4. Науково-природничі та філософсько-методологічні основи психології.
- •5. Основні галузі психології.
- •6. Будова, функціонування і властивості центральної нервової системи.
- •7. Мозок і психіка: принципи та загальні механізми зв’язку.
- •8. Психіка як продукт і фактор еволюційного процесу
- •9. Порівняльний аналіз психіки людини та тварини.
- •1 . Пізнавальні процеси (відчуття, сприйняття, пам'ять, мова).
- •2. Навчання, мислення, інтелект.
- •3. Мотивація і емоції.
- •III. Висновок.
- •10. Психіка і свідомість. Структура свідомості та її основні психологічні характеристики
- •11. Поняття про свідоме і несвідоме.
- •12. Сучасна психологія, її задачі місце в системі наук.
- •13. Структура сучасної психологічної науки.
- •14. Задачі та методи сучасної психології
- •15. Метод стопстереження, його варіанти.
- •16. Експеримент як метод психологічних досліджень.
- •17. Метод опитування та його варіанти.
- •18. Тести як метод психологічних досліджень,їх варіанти.
- •19. Моделювання як метод психологічних досліджень та його варіанти.
- •20. Умови переходу до вищої форми відображення-свідомості.
- •21. Роль праці у виникненні свідомості.
- •22. Характерні ознаки свідомості.
- •23. Поняття діяльності. Предметний характер діяльності.
- •24. Взаємозв’язок діяльності та активності суб’єкта. Потреби як джерело активності людини.
- •25. Фактори ефективної діяльності.
- •26. Основні види діяльності.
- •27. Відмінність діяльності людини від активності тварини.
- •28. Рефлекторна природа психіки як властивість нервової системи.
- •29. Поняття уваги її структура та функції.
- •30. Види мислення та їх характерні особливості.
- •31. Операції мислення.
- •32. Мовлення як засіб спілкування і узагальнення.
- •33. Види мовлення, їх характеристика та призначення.
- •34. Поняття про уяву в психології. Види уяви.
- •35. Сновидіння, галюцинації, марення, мрії, фантазії.
- •36. Уява і мислення. Роль уяви в житті людини.
- •37. Поняття особистості в психології.
- •38. Поняття індивід, особистість, індивідуальність: співвідношення об’єму та змісту наведених понять.
- •39. Структура особистості.
- •40. Формування та розвиток особистості.
- •41. Поняття про здібності.
- •42. Види здібностей у людини.
- •43. Зв’язок здібностей з успішністю виконання діяльності.
- •44. Поняття обдарованості у загальній психології.
- •45. Задатки, їх природа та зв’язок із здібностями.
- •46. Поняття темпераменту у психології.
- •47. Типи темпераменту та їх психологічна характеристика.
- •48. Темперамент та діяльність.
- •49. Темперамент та основні властивості нервової системи.
- •50. Поняття індивідуального стилю діяльності і його зв’язок з темпераментом.
- •51. Темперамент і здібності.
- •52. Поняття про характер як сукупність стійких рис особистості.
- •53. Зв’язок характеру і темпераменту.
- •54. Структура характеру.
- •55. Вольові якості людини та їх становлення.
- •56. Поняття емоції та їх основні функції.
- •57. Види емоційних станів та їх характеристика.
- •58. Поняття про мотиви та потреби особистості/59.Структура та основні параметри мотив. Сфери людини/60. Мотиви поведінки, основні функції мотивів
- •61. Поняття про пам’ять:основні процеси, механізми, види.
- •62. Сприйняття та його властивості.
- •63. Сприйняття простору, часу і руху.
- •64. Види мислення і його індивідуальні особливості.
- •65. Загальні властивості відчуттів. Чуттєвість та її вимірювання.
- •66 . Мислення як діяльність. Структура розумової діяльності.
- •67.Поняття про увагу, її структура
- •68. Види потреб
- •69. Спрямованість особистості
- •70. Основні властивості відчуттів.
- •71. Основні властивості сприйняття.
- •72. Концептуальна модель рефлекторної дуги за Соколовим.
- •73. Стадії та рівні психічного відображення у тварин за о.М.Лентьєвим та Фабрі.
7. Мозок і психіка: принципи та загальні механізми зв’язку.
Мозок – це головний орган психіки. Ще в давнину люди спостерігали випадки, коли при пошкодженні головного мозку, спостерігались різні захворювання психіки. При пошкодженні лобної частини руйнувалось вміння планувати, при пошкодженні скроневих частин порушувалось мовлення. Тому виникло питання: як пов’язані окремі ділянки мозку із різними психічними явищами (проблема локалізації психічних функцій). Деякий час вважалось, що існує пряма відповідність між певними ділянками мозку і конкретними психічними функціями. Розробляли спеціальні карти (Клейст), одначе спостереження людей з пошкодженням мозку, показали, що порушення одного й того ж психічного процесу виникає при ураженні різних ділянок мозку і навпаки: при уражені однієї ділянки мозку виникали порушення різних психічних функцій. Наприклад: порушення письма виникає при травмах лобної, скроневої, потиличної ділянок мозку.
Висновок: Немає прямої відповідності між окремими психічними процесами і певною ділянкою головного мозку. Складна психічна діяльність здійснюється не окремим відділом головного мозку, а системою органів, кожен з яких відіграє певну роль у забезпеченні цієї діяльності. Така система була названа П. К. Анохіним – функціональною.
Конкретний приклад: Щоб написати необхідно почути (скронева), вимовити (моторна зона), перейти від звуків до букв (потилична і тім’яна), відтворити послідовність (лобна). О.Р.Лурія – основоположник нейропсихології – науки про мозкову локалізацію психічних функцій – виділив три блоки за їх роллю у забезпеченні психічної діяльності.
I блок – енергетичний (верхні відділи стовбуру мозку, ретикулярна формація і утворення давньої кори). Забезпечує напругу, необхідну для роботи вищих відділів головного мозку. Порушення цих ділянок приводить до нестійкої уваги, втомлюваності, сонливості, байдужості.
II блок – прийому, зберігання і переробки інформації (задні відділи півкуль, тім’яні, скроневі, потиличні відділи головного мозку). Забезпечує надходження, обдумування та фіксацію інформації з зовнішнього світу. Порушення: тім’яні відділи – людина не впізнає на дотик предмет, не відчуває положення тіла і рук; скронева доля – розклади слуху; потилична – зору.
III блок – блок програм, регуляції та контролю діяльності (лобні долі великих півкуль). Свідома діяльність починається з отримання і переробки інформації (ІІ блок), а закінчується виникненням намірів, виробкою програм та їх здійсненням у діяльності. Порушення: важко помітні, немає розладів рухів або мовлення, паралічів. Але при спостереженні за поведінкою людини ми помітимо порушення. Зокрема, людина не може довести роботу до кінця, забуває про свій намір в процесі його здійснення, не виправляє елементарних помилок, навіть в написанні власного імені.
Блоки є залежними один від одного. Нормальна їх робота забезпечує цілісну діяльність головного мозку. Так, джерелом підтримки тонусу I біоком є надходження інформації з зовнішнього світу, що здійснюється другим блоком, (без інформації людина нудьгує, засинає). Третій блок активізує перший блок, підвищує тонус, якщо цього вимагає досягнення цілі, або знижує його, коли ціль досягнута.
Людина може свідомо регулювати рівень своєї активності. Робота головного мозку тісно пов’язана із всім організмом людини, забезпечуючи його зв’язок із зовнішнім світом і орієнтування в ньому. Перший блок безпосередньо отримує імпульси від внутрішніх органів, що утворює основу біологічних потреб (голод, тепло, спрага), які потім обдумуються і задовільняються другим і третім блоком.
Основні принципи роботи головного мозку: 1) Півкулі виконують різні психічні функції – функціональна асиметрія; 2) Латералізація – нерівноцінність півкуль, існує тільки у людини і пов’язана з виділенням ведучої правої руки. Найбільш важливі у суспільстві функції (мовлення, читання, логічне мислення) виконуються лівою півкулею, яку називають провідною. Права півкуля підпорядкована, виконує функції орієнтації в просторі, виникнення сновидінь, розчленування мелодій та звуків.
Психіка неможлива без мозку, але принципово відрізняється від нього невідчутністю. На нематеріальному рівні вона повторює собою тип і вираженість асиметрії півкуль мозку лише даної людини. У більшості людей ліва півкуля домінантна по мові і заснованим на ній вербальному мисленню і пам’яті, руховим функціям (психомоторній сфері цілісної психіки), а праве – по сприйняттю, переживанню світу і самого себе на цьому світі (психосенсорній сфері цілісної психіки). Лівша відмінний від правші в тій мірі, в якій відмінна асиметрія його мозку.
Живий мозок не лише забезпечує цілісну психіку, але і залежить від неї: мозаїка функціональної активності різних півкуль визначається змістом психічної діяльності, що виконується зараз його “господарем”. Психіка є не лише вище вираження парної роботи півкуль мозку, але і найприродніший його стимулятор; змінюючи зміст психічної діяльності людини, можна добитися активізації “потрібних” відділів різних півкуль її мозку. Це положення лягло в основу розробленої в Інституті нейрохірургії РАМН психостимулотерапії – системи реабілітації нейрохірургічних хворих, що особливо піддалися важкій черепно-мозковій травмі і що перенесли тривалу кому.
Безпосереднім матеріальним субстратом психіки в її розвинених формах є центральна нервова система, мозок. Але психіка, поза сумнівом, пов’язана не лише з нервовою, але і з гуморальною, хімічною регуляцією. Проте не можна протиставляти один одному нервову і хімічну, або гуморальну, регуляцію: найнервовіша регуляція є в той же час і хімічною, оскільки вона здійснюється через допомогу гормонів і медіаторів, що виділяються в результаті роздратування, що проходить по нервах. У свою чергу інкрети можуть впливати на периферичні закінчення нервів і на мозкові центри і викликати прямим роздратуванням клітин ті ж зміни функцій, як і нервові роздратування. З іншого боку, інкреція залоз може бути регульована мозковими центрами; так, пошкодження мозку можуть викликати гіпертіреоїдизм. Кожна залоза внутрішньої секреції представлена в центральній нервовій системі. Таким чином, випробовуючи на собі дію залоз внутрішньої секреції, їх гормонів, так само як і інших гуморальних чинників, нервова система все ж панує над ними, здійснюючи вищу регуляцію життя організму в його взаєминах з середовищем. При цьому в усякому разі вплив хімічних гуморальних чинників на психіку здійснюється через допомогу нервової системи.