4.3. Міжнародні договори у сфері промислової власності

Першою угодою у сфері інтелектуальної власності стала Паризька конвенція про охорону промислової власності 1883 р.(Україна підписала 25 грудня 1991 р.), яка закріпила загальні принципи міжнародної охорони промислової влас­ності. Основною метою цієї угоди було встановлення можли­вості отримання або збереження правової охорони об'єктів промислової власності за кордоном. Паризька конвенція встановила єдине розуміння певних аспектів охорони проми­слової власності в країнах-учасницях.

У межах цієї угоди здійснюються найбільш значущі проекти ВОІВ з надання допомоги у становленні патентної системи, включаючи підготування кадрів, обмін патентною інформацією, міжнародну гармонізацію національного зако­нодавства в сфері промислової власності. Членство в Паризькій конвенції - необхідна умова в ряді інших угод у сфері промислової власності. Участь у Конвенції залежить від волі держави прийняти на себе зобов'язання.

В основі Конвенції лежать такі принципи:

1. принцип національного режиму.При цьому Конвенція не передбачає дії єдиного міжнародного патенту або єдиного міжнародного товарного знака;

2. принцип незалежності патентів,шо отримані на один і той самий винахід у різних країнах, - визнання патенту недійсним у одній країні є підставою для автоматичного визнання його недійсним в інших країнах.

Основними положеннями Паризької конвенції є:

• установлення переліку об'єктів, які підлягають правовій охороні: патенти на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, товарні знаки, знаки обслуговування, фірмові найменуван­ня та вказівки про походження чи найменування місця похо­дження, а також припинення недобросовісної конкуренції (ст. 1);

• закріплення поняття і статусу загальновідомого товар­ного знака (ст. 6 Ьіз);

• визнання, що головним засобом правового впливу є правило про конвенційний пріоритет (ст. 4), - визнання переважного права на реєстрацію патента за особою, яка перша подала заявку на реєстрацію в будь-якій державі- учасниці. Конвенційний пріоритет діє протягом року - для патентів, і протягом 6 місяців - для промислових зразків і товарних знаків. Це дозволяє заявникові протягом кон­венційного періоду визначитись із доцільністю отримання правової охорони в інших країнах-учасницях і належним чином підготувати документи для заявки;

• установлення положення, що строк дії патенту почи­нається з дати подання заявки (ст. 4);

• установлення обов'язковості використання винаходу, на який був отриманий патент, та строків застосування санкцій за порушення цієї вимоги (ст. 5);

• проголошення виставкового пріоритету,. суть якого полягає в тому, що особа, яка експонувала об'єкт на офіцій­них чи офіційно визнаних виставках, має пріоритет за датою подання заявки при реєстрації (ст. 11). Строки подання заявки встановлюються національним законодавством. Також міститься положення про охорону винаходів на міжнародних офіційних або офіційно визнаних виставках;

• закріплення положення про те, що патент не діє проти попереднього користувача, тобто особи, яка почала вико­ристовувати свій схожий винахід без патентування до моменту подання заявки на реєстрацію. Цього положення немає в США, але воно чинне в країнах, що розвиваються;

• установлення заборони обґрунтовувати відмову у вида­чі патенту на заборонені або обмежені національним законо­давством для продажу чи використання винаходи;

• визначення умов видання примусових ліцензій у ви­падку невикористання винаходу патентовласником, у тому числі максимально допустимі строки невикористання патенту;

• визначення проблеми недобросовісної конкуренції (ст. 10 Ьіз), що передбачає обов'язок країн-учасниць забезпе­чити захист від цього явища. Актом недобросовісної конку­ренції визнається будь-яка дія, яка протирічить чесним звичаям у промислових і торговельних справах;

• установлення заходів захисту прав промислової власності.

Міжнародні угоди, що укладені в рамках Паризької конвенції, можна поділити на три групи:

• угоди, спрямовані на сприяння правовій охороні окре­мих типів об'єктів промислової власності:

• Мадридська угода про міжнародну реєстрацію знаків 1891 р.;

• Гаазька угода про міжнародну реєстрацію промисло­вих зразків 1925 р. (Гаазький акт Гаазької угоди про міжна­родну реєстрацію промислових зразків 1960 р.);

• Договір про патентну кооперацію 1970 р.;

• Будапештський договір про міжнародне визнання депонування мікроорганізмів для цілей патентної процедури 1977 р.;

. - Женевський договір про міжнародну реєстрацію від­криттів 1978 р.;

• Договір про закони щодо товарних знаків 1994 р.;

• Женевський договір про патентне право 2000 р.;

• Сінгапурський договір про право товарних знаків 2006 р.

• угоди, спрямовані на забезпечення класифікації та пошуку інформації для окремих типів об'єктів промислової власності та засобів індивідуалізації:

• Ніццька угода про міжнародну класифікацію товарів та послуг для реєстрації товарних знаків 1957 р.;

• Страсбурзька угода про міжнародну патентну класи­фікацію 1971 р.;

• Віденська угода про міжнародну класифікацію зобра­жувальних елементів товарних знаків 1973 р.;

• Локарнська угода про утворення міжнародної класи­фікації промислових зразків 1968 р.;

• Міжнародна конвенція про охорону сортів рослин 1967 р.;

• угоди, спрямовані на встановлення охорони засобів індивідуалізації фірм-виробників та їх товарів, робіт, послуг:

• Мадридська угода про неправдиві або такі, що вво­дять в оману, зазначення походження виробів 1891 р.;

• Лісабонська угода про захист зазначень місця похо­дження виробів та їх міжнародної реєстрації 1958 р.;

• Найробський договір про охорону олімпійського символу 1981 р.

Мадридська угода про міжнародну реєстрацію знаків 1891 р.(набула чинності для України 25 грудня 1991 р.) та Мадридський протокол 1989 р. про міжнародну реєстрацію знаків. Відповідно до цієї угоди створюється Спеціальний Союз, який обслуговується в Міжнародному бюро ВОІВ. Для подання заявки на міжнародну реєстрацію вимагається попе­редня реєстрація цього знака в країні походження. Заявки подаються англійською та французькою мовами. Заявку на реєстрацію знака в Міжнародне бюро ВОІВ може подавати громадянин або інша особа, яка має дійсне та нефіктивне промислове чи торговельне підприємство в одній із держав Союзу (ст. 1). Після міжнародної реєстрації знак захищається в усіх країнах - учасницях Союзу. Строк правової охорони - 20 років з правом поновлення.

Гаазький акт Гаазькоїугоди про міжнародну реєстра­цію промислових зразків 1960 р.(Україна бере участь з 2002 р.) прийнятий з метою спрощення процедури отримання правової охорони на промислові зразки. Заявка на реєстрацію промислових зразків подається до Міжнародного бюро через національне патентне відомство або безпосередньо. Заявник має право в заяві вказувати країни, в яких він бажає розпов­сюдити реєстрацію. При цьому країна, яка вказана в заяві, може відмовитися від визнання реєстрації на підставі невід­повідності промислового зразка вимогам національного зако­нодавства. Строк правової охорони встановлюється в 5, 10 і 15 років. Угода запроваджує використання охоронного знака

Договір про патентну кооперацію 1970 р.- багатосто­роння угода, підписана у Вашингтоні у 1970 р. (для України вступив в силу у 1991 р.). Договір уможливлює подання та реєстрування міжнародної заявки на патент, яка має ту ж силу, що і заявки, подані в країнах-учасницях. Міжнародна заявка реєструється тим патентним відомством, громадяни­ном якої є заявник. До заявки висуваються уніфіковані вимо­ги в усіх країнах-учасницях. Патентне відомство перевіряє заявку формально. Заявник може звернутися за проведенням міжнародної попередньої експертизи. Після опублікування результатів експертизи, заявка разом із звітом направляється в ті країни, правову охорону в яких бажано отримати. Далі кожне патентне відомство приймає рішення по заявці. Загаль­ний строк міжнародної частини розгляду заяви становить 30 місяців.

У межах реалізації цього Договору була створена система міжнародних органів: Національне патентне відомство, Міжнародний пошуковий орган, Орган міжнародної поперед­ньої експертизи, Міжнародне бюро ВОІВ.

Будапештський договір про міжнародне визнання депо­нування мікроорганізмів для цілей патентної процедури 1977р.(Україна бере участь з 1996 р.). Договір закріплює процедуру ідентифікації мікроорганізмів шляхом їх депону­вання, процедура якого обов'язкова для країн-учасниць.

Міжнародне бюро ВОІВ публікує переліки органів-депозита- ріїв кожної держави. Мікроорганізм може бути зареєстрова­ний в органі будь-якої країни-учасниці. Договір установлює загальні вимоги для подання заявки про депонування. Це дозволяє ідентифікувати мікроорганізми. Правом звернення до органу-депозитарію наділене патентне відомство, куди подавалася заявка або яке видавало патент на мікроорганізм, депозитор та уповноважені ним особи.

Женевський договір про міжнародну реєстрацію наукових відкриттів 1978 р.Договір дає визначення поняття «наукове відкриття», встановлює, режим визнання права авторства на відкриття і закріплює механізм отримання правової охорони відкриття шляхом реєстрації. До заявки на наукове відкриття додається декларація наукової установи або державного органу про те, що предмет заявки є науковим відкриттям. Договір не передбачає обов'язкової національної реєстрації наукового відкриття. Заявку може подавати як автор, так і організація. Строк подачі заявки до 10 років від моменту відкриття. В результаті міжнародної реєстрації вида­ється свідоцтво. До Міжнародного бюро можна подавати заявки із зауваженнями з приводу будь-якого відкриття.

Вашингтонський договір про інтелектуальну власність по відношенню до інтегральних мікросхем 1989 р.Договір формулює визначення понять «інтегральна мікросхема» та «топологія», закріплює принцип національного режиму, встановлює обов'язок країн-учасниць здійснювати охорону топології інтегральних мікросхем. У Договорі визначаються умови охороноздатності топології інтегральних мікросхем, установлюється мінімальний обсяг прав. Строк охорони прав установлюється не менше 8 років.

Договір про закони щодо товарних знаків 1994 р. (ТЬТ) (Україна бере участь з 1995 р.). Прийнятий у розширення положень Паризької конвенції 1883 р. Договір поширює свою дію на товарні знаки і знаки обслуговування, які складаються з візуальних позначень. Мета Договору полягає у визначенні змісту заявки та її виконанні шляхом спрощення процедури на всіх стадіях розгляду такої заяви. Договір розкриває поняття багатокласовості торгових знаків, дозволяє розподіл заявки із збереженням пріоритету, встановлює строк охорони торгового знака 10 років з правом продовження на невизна- чену кількість разів. Заявник може оскаржувати рішення патентного органу в розумні строки.

Женевський договір про патентне право 2000 р. (РЬТ) (Україна бере участь з 2002 р.). Установлює єдиний міжна­родний зразок заявки на отримання патенту та спрощений перелік документів, які подаються в заяві. Договір визначає момент виникнення конвенційного пріоритету, дату подання заявки, можливість внесення до заявки поправок протягом 2 місяців з дати подання заявки. Для звернення до патентного відомства Договором вводяться типові бланки. Договір передбачає можливість використання електронного докумен­тообігу, дозволяє представництво інтересів у відомстві.

Сінгапурський договір про право товарних знаків 2006 р.(Україна приєдналася у 2009 р.). Фактично є вдоско­наленням Договору про закони щодо товарних знаків. За Сінгапурським договором розширюється коло товарних знаків, які підлягають реєстрації - всі. товарні знаки, які складаються з позначень, що можуть бути зареєстровані як знаки відповідно до права певної держави. Договір передба­чає можливість використання електронного документообігу.

Ніццька угода про міжнародну класифікацію товарів і послуг для реєстрації знаків 1957 р.(Україна приєдналася у 2000 р.). Класифікація складається в алфавітному порядку переліку товарів, містить 34 класи товарів і 8 класів послуг. Перелік систематично переглядається та оновлюється.

Страсбурзька угода про міжнародну патентну класи­фікацію 1971 р.(Україна приєдналася у 2008 р.). Застосову­ється при класифікації винаходів і промислових зразків. Може застосовуватися країнами-учасницями як основна і додаткова класифікація. Класифікація має універсальний характер і дозволяє вносити зміни та доповнення без пору­шення вже існуючого переліку.

Віденська угода про заснування Міжнародної класи­фікації зображувальних елементів знаків 1973 р.(Україна приєдналася у 2009 р.) запроваджує класифікацію тих товар­них знаків, які є зображеннями або містять зображувальні елементи. Класифікація проводиться за аналогічними кри­теріями до Ніццької угоди і систематично оновлюється.

Локарнська угода про утворення міжнародної класи­фікації промислових зразків 1968 р.(Україна приєдналася у 2008 р.) Класифікація містить 32 класи товарів і 210 під­класів. Класифікація має адміністративний характер, склада­ється за алфавітом і може використовуватися країнами- учасницями як основна або додаткова.

Міжнародна конвенція (Союз) про охорону нових сортів рослин 1961 р.(Україна бере участь з 1995 р.). Мета створення Союзу - забезпечення прав селекціонерів на нові види рослин. Закріплює принцип національного режиму для країн-учасниць. Конвенція містить правила та умови надання захисту, в тому числі - право конвенційного пріоритету.

Мадридська угода про неправдиві або такі, що вводять в оману, зазначення походження виробів 1891 р.уточнює положення Паризької конвенції щодо географічних зазначень (ст. 9, 10). Угода передбачає накладання арешту на товари, які несуть на собі неправдиві зазначення або такі, що вводять в оману споживача. Арешт накладається митними органами тієї держави, в якій було виявлено факт правопорушення. Особа, яка є власником спірної продукції, має право захищати свої інтереси в судовому порядку та доводити факт родового зазначення товару, що не підлягає правовій охороні. Це правило не поширюється на виноробну продукцію.

Лісабонська угода про захист зазначень місця похо­дження виробів та їх міжнародної реєстрації 1958 р.була прийнята після Гаазької редакції Паризької конвенції, якою до об'єктів промислової власності віднесли зазначення похо­дження виробів. Вона містить визначення цього об'єкта, встановлює заборону використання делокалізованих застере­жень (такі, які свідчать про те, що цей товар схожий з дійсним або вироблений в іншій місцевості зі збереженням властивостей дійсного виробу). Право на використання зазна­чення місця походження виробу належить усім суб'єктам, які виробляють товар із цієї місцевості. Угода встановлює процедуру реєстрації зазначення місця походження виробу. Строк правової охорони визначається часом виробництва такого товару.

Найробський договір про охорону олімпійського сим­волу 1981р.(Україна приєдналася у 1998 р.). Олімпійський символ був зареєстрований на ім'я Міжнародного олімпій­ського комітету у Швейцарії і згодом отримав міжнародну реєстрацію (у 16 класі МКТЗ). Відповідно до Договору патентні відомства зобов'язані відхиляти заявки на реєстрацію знаків, які є схожими до олімпійського символу. Використання олімпійського символу дозволяється засобам масової інфор­мації з метою пропаганди олімпійського руху. Право вида­вати ліцензії на використання цього символу належить МОК.