Комерціалізація інтелектуальної власності

Мета вивчення -формування теоретичних знань щодо механізму та правового забезпечення комерціалізації інтелек­туальної власності.

Основні питання

1. Сутність і механізм комерціалізації прав інтелектуальної власності.

2. Способи комерціалізації прав інтелектуальної власності.

3. Регулювання процесу комерціалізації прав інтелектуаль­ної власності в Україні.

Ключові слова та поняття: інноваційний процес, інноваційний продукт, комерціалізація інтелектуальної власності, ліцензійний договір, ліцензія, роялті, паушальний платіж.

Після вивчення теми студенти повинні вміти:

• визначати зміст та основні способи комерціалізації інте­лектуальної власності;

• характеризувати правове забезпечення комерціалізації інтелектуальної власності.

• аналізувати договори про передання прав на користування об'єктами інтелектуальної власності.

8.1. Сутність і механізм комерціалізації прав інтелектуальної власності

Конкурентоспроможність країни на світових ринках товарів та послуг сьогодні неможлива без широкого викори­стання об'єктів інтелектуальної власності. Нематеріальні активи, основу яких становлять об'єкти інтелектуальної влас­ності, - це найбільш динамічна частина ресурсів країни, яка забезпечує зростання та прибутковість виробництва.

З погляду економіки основне призначення інтелектуаль­ної власності - отримання прибутку чи іншої користі від використання її об'єктів. Для цього необхідно ввести їх до господарського обігу, попередньо оцінивши їх вартість. Після оцінювання, вони фактично перетворюються на товар, тобто їх можна продати, передати під заставу для отримання кредиту, розширити (збільшити) власний капітал за рахунок внесення до статутного фонду іншого господарського товариства тощо.

Комерціалізація інтелектуальної власності означає пере­творення у джерело прибутку об'єктів авторського (суміж­ного) і патентного права, тобто діяльність, пов'язана з реалі­зацією інтелектуальної власності як товару. Права на об'єкти інтелектуальної власності виступають як специфічний товар, який вводиться в господарський обіг на національному та глобальному ринках. Комерціалізація об'єктів інтелек­туальної власності передбачає взаємовигідні дії всіх учас­ників процесу перетворення результатів інтелектуальної праці у ринковий товар з метою отримання прибутку чи іншої економічної вигоди.

Механізм комерціалізації - це відтворення руху інтелек­туального капіталу з метою отримання продукту. Для мене­джера інтелектуальний капітал має два основні компоненти: людський капітал та інтелектуальні ресурси. Людський капітал чи інтелектуальна сила створюють інновації, і те, що можна описати й ідентифікувати, стає інтелектуальними ресурсами. Деякі інтелектуальні ресурси, звичайно ті, що мають більший комерційний потенціал, отримують правову охорону і стають інтелектуальною власністю⁴².

Суб'єкт господарської діяльності через використання інтелектуальної власності здійснює реалізацію своїх еконо­мічних інтересів. Для того, щоб приватні інтереси (власника, інвестора) реалізовувалися у своїй сукупності (в інновацій­ному проекті), потрібно, щоб комерціалізація інтелектуальної власності давала власнику, інвестору надлишок доходу над їх витратами, тобто можливість збагачення. У цьому випадку інтелектуальний капітал у формі інтелектуальної власності набуває споживчих якостей. Отримання надлишку над витра­тами - головний рушій підприємництва.

В умовах господарської діяльності підприємство для створення інтелектуального продукту насамперед авансує кошти (інвестиції) для придбання (використання) необхідних чинників виробництва, тобто елементів постійного та змін­ного капіталу. Капітал (або інвестиції) тут виступає як вироб­ничий капітал, функцією якого є створення інтелектуального продукту і додаткової вартості. Для одержання вартості і додаткової вартості у грошовій формі треба продати про­дукт капіталу. При цьому капітал набуває форми товарного капіталу, головна функція якого - реалізація інтелектуаль­ного продукту і одержання додаткової вартості у грошовій формі. Отже, інтелектуальний продукт проходить три стадії капіталу: грошову, виробничу і товарну. Такий послідовний рух називається кругообігом інтелектуального капіталу⁴³.

Механізм використання інтелектуальної власності на засадах комерціалізації уможливлює, безперервний рух інте­лектуального капіталу та отримання прибутку (рис. 8.1)⁴⁴.

Рис. 8.1. Комерціалізація інтелектуальної власності як складова обігу інтелектуального капіталу

Отже, інтелектуальний капітал - це створений або придбаний інтелектуальний продукт, який має вартісну оцінку, визначений за об'єктним складом та ідентифікований (відокремлений від підприємства), утримується суб'єктом господарювання з метою отримання прибутку чи певного позитивного ефекту. Вартісна оцінка інтелектуальної власно­сті - інтелектуальний капітал, об'єктивований та ідентифіко­ваний з позиції створеного або придбаного інтелектуального продукту, що набув права інтелектуальної власності.

Таким чином, комерціалізація об'єктів інтелектуальної власності - це процес активної реалізації технологічного капіталу підприємства як складової його інтелектуального капіталу з метою підвищення прибутку і забезпечення зро­стання ринкової капіталізації підприємства.

Інтелектуальній власності притаманний ряд специфічних ознак, які мають суттєвий вплив на характер комерціалізації. Йдеться, зокрема, про:

• нематеріальність (відсутність матеріально-речовин­ного змісту) ОПІВ;

• відсутність фізичного зносу;

• існування можливості одночасного використання одного об'єкта багатьма суб'єктами (потенційна або фактична множинність власників майнових прав на ОПІВ).

Конкурентоспроможність певного об'єкта інтелектуаль­ної власності визначається такими чинниками:

• ступінь правового захисту;

• технічний рівень;

• новизна;

• специфіка ринку;

• ціна;

• очікувана інтенсивність конкуренції;

• рівень якісних характеристик продукції та її спожив­чих властивостей⁴⁵.

Комерціалізацію об'єктів інтелектуальної власності можна поділити на пасивнуі активну. Пасивна комерціалізація інтелектуальної власності - оприлюднення пропозицій щодо дозволів на використання прав на інтелектуальну власність або продаж таких прав повністю шляхом публікації в базі даних об'єктів авторського і патентного права.

Активна комерціалізаціяінтелектуальної власності - звернення власника прав на інтелектуальну власність (або його уповноваженого представника) із пропозиціями щодо купівлі прав на об'єкти інтелектуальної власності до конкрет­них потенційних користувачів і/або покупців.

Комерціалізація інтелектуальної власності виникає при використанні результатів інтелектуальної діяльності на умо­вах укладання договорів, наприклад, між співавторами патенту; між власниками патенту й авторами у зв'язку з виплатою винагороди за використання об'єкта промислової власності; між власниками патенту під час комерційної реа­лізації інтелектуального продукту та ін. Договори про пере­дачу права власності, як зазначено чинним законодавством України, слід здійснювати у письмовій формі і зареєструвати у чинному порядку.

У цьому випадку проблема комерціалізації інтелектуаль­ної власності розглядається у правовій площині, а розгляду повинні передувати економіко-фінансові розрахунки, з якими пов'язане визначення вартості переданих (реалізованих) прав, визначення економічних наслідків. При цьому слід чітко відрізняти вартість інтелектуальної власності від вартості прав на її придбання або продаж.

Вартість інтелектуальної власності враховує сукупність витрат, пов'язаних з розробкою, адаптацією та підтримуван­ням на відповідному рівні об'єктів власності. Вартість прав на придбання або продаж інтелектуальної власності враховує лише вартісну ціну придбання або продажу з урахуванням прибутку (рентабельності) і податкових відрахувань. Обме­жуючим чинником тут може стати розмір амортизаційних відрахувань покупця при використанні об'єктів інтелектуаль­ної власності, що збільшують собівартість продукції, а також інвестиційні можливості покупця.

Таким чином, результатом ефективного розвитку та використання інтелектуального капіталу є інтелектуальна власність, об'єкти якої створюють технологічні (сучасні технології, ефективність НДДКР, патенти, ноу-хау) та вироб­ничі (наявність висококваліфікованої робочої сили, універса­льність обладнання, короткий виробничий цикл) конкурентні переваги, реалізація яких у торговельно-економічній діяльно­сті формує фінансові (прибутковість, висока рентабельність капіталу, відсутність довгострокової заборгованості), марке­тингові (репутація товарного знака, крсативність реклами, товарний асортимент) та організаційно-адміністративні (місце­положення фірми, ефективне оброблення замовлень, сервісне обслуговування) переваги на мікрорівні. Використання цих переваг суб'єктами економічної діяльності зумовлює виникнення макрорівневих конкурентних переваг, які сприяють іннова­ційному розвитку країн.

8.2. Способи комерціалізації прав інтелектуальної

власності

Використання інтелектуальної власності в господарській діяльності здійснюється на умовах її комерціалізації. Упрова­дження і використання об'єктів інтелектуальної власності становить собою комерційний інтерес і дозволяє одержувати певні прибутки як власникові прав, так і одержувачу прав використання. Яким саме чином можливе здійснення такого використання і які воно має особливості? Загалом цей процес має назву комерціалізації об'єктів інтелектуальної власності і може бути реалізований декількома шляхами залежно від обраної стратегії їх використання (див. рис. 8.2)⁴⁶. Оскільки сучасний ринок щільно заповнений конкурентами, а ефек­тивне впровадження об'єктів інтелектуальної власності є доцільним і обгрунтованим, то актуальним є дослідження та аналіз основних підходів до їх комерціалізації.

Основними способами комерціалізації об'єктів права інтелектуальної власності (ОІВ) є:

• використання об'єктів права інтелектуальної власно­сті у власному виробництві;

• внесення прав на об'єкти права інтелектуальної влас­ності до статутного капіталу підприємства;

• передача (продаж) прав на об'єкти права інтелек­туальної власності (див. рис. 8.3).

Рис. 8.2. Стратегії використання прав на об 'єкти інтелектуальної власності

З точки зору отримання прибутку така форма комерціалі­зації як використання ОПІВ у виробництві товарів і послуг - найбільш вигідна, тому що весь прибуток, який генерусться ОІВ у процесі виробництва товару або послуги, залишається на підприємстві. В той же час цей спосіб комерціалізації пов'язаний зі значними витратами на доопрацювання ОПІВ, розроблення технології, запровадження продукції у вироб­ництві тощо. Такі витрати можуть набагато перевищувати видатки на створення ОПІВ, що використовуються у вироб­ництві. Тому існує емпіричне правило, за яким приступати до комерціалізації в такий спосіб слід у випадках, коли очіку­ваний прибуток від використання ОПІВ у виробництві у 100 і більше разів перевищуватиме витрати на створення ОПІВ.

Способи комерціалізації об'єктів інтелектуальної власності

Використання ОІВ у власній діяльності Передача прав на ОІВ:

• відчуження майнових прав (продаж);

• передавання у користування

Внесення прав ОІВ до статутного капіталу підприємва

Рис. 8.3. Основні способи комерціалізації об'єктів інт електуальної власност і

Отримання прибутку під час упровадження ОПІВ у виробничу діяльність є опосередкованим, оскільки він забез­печується не за рахунок самого ОПІВ, а при продажу товару, виробленого з його використанням. ОПІВ ставиться на облік за вартістю, що дорівнює витратам на його створення.

Економічний ефект від використання ОГІІВ у господарській діяльності забезпечує підприємству потенційні можливості:

• створення нової технології;

• освоєння нових ринків;

• зниження витрат на виробництво (при впровадженні ресурсо-, енергозберігаючих технологічних процесів).

Хоча спосіб комерціалізації шляхом використання ОПІВ у виробництві товарів і послуг може принести найбільший прибуток серед існуючих способів, він пов'язаний і з найбіль­шими ризиками. Тому що від моменту прийняття рішення про комерціалізацію і до моменту випуску продукції минає багато часу і за цей час можуть статися події (виробничого, фінансового, політичного характеру), що перешкоджатимуть здійсненню інноваційного проекту або будуть ускладнювати його здійснення. Серйозною перешкодою для цього способу комерціалізації є те, що він вимагає значних початкових інвестицій (внутрішніх або зовнішніх).

Стосовно вкладення прав на об'єкти інтелектуальної власності до статутного капіталу інших підприємств як спо­собу їх комерціалізації можна зазначити, що він дозволяє брати участь у організаційно-управлінських процесах і отри­мувати певні прибутки залежно від розміру вкладених прав. Тобто такого роду права становлять собою на сьогодні нематеріальний актив, що має реальну цінність, створює додаткову ринкову вартість підприємства і може бути формою участі у капіталі інших підприємств, приносячи в результаті реальну вигоду власникові. Внесення прав на об'єкти інтелектуальної власності до статутного капіталу дозволяє збільшити його, що є, в свою чергу, привабливим з точки зору привертання інтересу кредиторів та інвесторів до цього підприємства. Внесення прав на ОІВ до статутного капіталу замість «живих» грошей надає:

1. право на отримання частки прибутку (дивідендів);

2. право на участь в управлінні підприємством через загальні збори правління.

Якщо правовласник не передбачає використовувати ОІВ у власному виробництві чи розпочати новий бізнес або ство­рити спільне підприємство, він може .передати повністю права власності на ОІВ іншій фізичній або юридичній особі. Майнові права на ОІВ є сукупністю права володіти, користу­ватися і розпоряджатися цим об'єктом.

Передача прав власності шляхом їх продажу передбачає зміну такої частини майнового права як право власності. Продаж прав у повному обсязі здебільшого проводиться через договір купівлі-продажу як договір обмінної угоди, за яким у результаті передачі права власності на об'єкт інтелек­туальної власності (продажу охоронного документа - патенту або свідоцтва) власник як сторона, яка продає, втрачає всі майнові права на нього. Тобто якщо продано патент на вина­хід, то він перереєстровується на ім'я нового правовласника і до останнього переходять усі майнові права на цей об'єкт.

Але частіше передається лише право користування об'єктом інтелектуальної власності. Власник прав на будь- який об'єкт промислової власності (ліцензіар) може продати ліцензію (видати дозвіл на користування об'єктом інтелек­туальної власності) будь-якій особі (ліцензіату), якщо він не хоче або не в змозі використовувати відповідний об'єкт.

Продаючи ліцензію, за мету мають отримання прибутку, не втрачаючи капіталу на виробництво та освоєння ринку. Продаж ліцензії - це шлях упровадження технології на ринку без продажу товарної продукції. Доходами від продажу ліцензій юридичні або фізичні особи покривають свої витрати на наукові дослідження. Придбання або продаж ліцензії є діловою угодою. Факт продажу або купівлі ліцензії юридично оформляється ліцензійним договором Ліцензіат отримує право на використання об'єкта інтелектуальної власності лише на обумовленій ліцензійним договором території та на певний термін.

Найменш ефективним є спосіб комерціалізації через про­даж інформації про розробку, тобто коли продаються резуль­тати інтелектуальної діяльності, права на які не захищені охоронним документом, - патентом або свідоцтвом. У свою чергу, набагато ефективніший спосіб комерціалізації ОПІВ - розвиток бізнесу з його подальшою капіталізацією на фон­довому ринку.

Передача прав користування ОПІВ може відбуватися за такими договорами:

• за ліцензійним договором;

• за договором комерційної концесії (франшизи);

• за договором лізингу.

Продаж ліцензій на використання ОПІВ - один з найпо- пулярніших способів їх комерціалізації, передача прав за договором комерційної концесії (франшизи) сприяє поши­ренню бізнесу, а вибір такої схеми комерціалізації як лізинг дозволяє підприємцям-початківцям відкривати свою власну справу навіть за умов обмеженого стартового капіталу. Це дає змогу оперативно використовувати у виробництві про­дукти інтелектуально-інноваційної діяльності.

У випадку укладання ліцензійних угод, договорів лізингу і комерційної концесії майнове право у частині його володіння залишається за власником, передаються лише права кори­стування. Загалом, такий підхід до комерціалізації об'єктів інтелектуальної власності становить собою неабиякий інтерес для обох сторін угоди. Правовласник одержує прибуток у вигляді платежів за користування переданим ним правом іншою особою, тим самим компенсує понесені свого часу витрати на створення такого об'єкта.

Друга сторона цього процесу, в свою чергу, отримує вже готові розробки, технологію, торгову марку, імідж, ім'я тощо, маючи економію на початкових витратах розгортання бізнесу. Тому ефективна організація такого формату ведення бізнесу приваблива для обох сторін угоди.

Зокрема, у разі укладання ліцензійної угоди, ліцензіар надає право користуватися ліцензією ліцензіатові на умовах сплати роялті-платежу, паушального платежу або комбінова­ного. Про високу дохідність об'єктів інтелектуальної влас­ності свідчить той факт, що нині світові темпи зростання торгівлі ліцензіями сягають у середньому, 12%.

Стосовно передання прав на об'єкти інтелектуальної (зокрема промислової) власності, офіційні дані Держслужби інтелектуальної власності України свідчать про те, що відбу­валась активна робота з реалізації завдань, спрямованих на проведення державної політики у сфері використання прав на об'єкти промислової власності, які мають правову охорону в Україні (див. табл.8.1-8.3)'².

Таблиця 8.1

Розподіл зареєстрованих договорів щодо розпоряджання майновими правами за об'єктами промислової власності

Вид договору	Кількість реєстрацій за період з 1995-2007 рр.				Усього
	Винаходи та корисні моделі	Промислові зразки	Знаки для товарів і послуг
Невиключні ліцензії 540		119	1564	2223
Виключні ліцензії	241	45	304	590
Передання прав власності	1184	310	3463	4957
Відкриті ліцензії	324	28		352
Усього	2289 ! 502		5531	8122

Таблиця 8.2

Кількість зареєстрованих договорів/ліцензійних договорів стосовно знаків для товарів і послуг

Вид договору	2002 р.	2003 р.	2004 р.	2005 р.	2006 р.	2007 р.
Невиключні ліцензії	194	270	227	150	160	94
Виключні ліцензії	40	61	37	26	51	14
Передання прав	323	331	467	524	826	458
Усього	557	662	731	699	1037	566

Таблиця 8.3

Кількість зареєстрованих договорів/ліцензійних договорів стосовно винаходів та корисних моделей

Вид договору	2002 р.	2003 р.	2004 р.	2005 р.	2006 р.	2007 р ^
Невиключні ліцензії	62	57	48	27	31	11
Виключні ліцензії	40	27	23	20	17	19
Передання прав	131	136	129	127	119	86
Відкриті ліцензії	43	35	41	37	66	40
Усього	276	255	241	211	233	156

Що стосується якісних показників цього процесу, то можна констатувати, що постійно зростає кількість зареєстро­ваних договорів про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності.

Кількість ліцензійних договорів, зареєстрованих Держав­ним департаментом інтелектуальної власності до 2004 р. мала стійку тенденцію до зростання, а після 1 січня 2004 р. стабі­лізувалась. Це має своє об'єктивне підґрунтя. Згідно з вимо­гами цивільного законодавства, яке діяло до 2004 р., реєстра­ція ліцензійних договорів була практично обов'язковою. З набуттям чинності нового ЦК ситуація дещо змінилася. Це пов'язано з тим, що ст. 1114 ЦК було встановлено, що ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності не підлягає обов'язковій державній реєстрації та здійснюється на вимогу ліцензіара або ліцензіата у порядку, встановленому законом. Тією ж статтею встановлено, що факт передання виключних майнових прав інтелектуальної власності, які відповідно до закону є чинними після їх дер­жавної реєстрації, підлягає державній реєстрації. Отож, вра­ховуючи, що кількість державної реєстрації фактів передання виключних майнових прав на об'єкти інтелектуальної власно­сті зростає, можна припустити, що кількість ліцензійних договорів також зростає, приблизно з тією ж динамікою, проте в офіційній статистиці цей процес відображення не знаходить.

Аналізуючи загальні дані щодо зареєстрованих договорів стосовно розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності за об'єктами промислової власності, можна конста­тувати, що найбільша кількість реєстрацій здійснюється саме відносно торговельних марок. Кількість таких реєстрацій приблизно втричі перевищує реєстрації договорів, об'єктом яких є винаходи та корисні моделі.

Якщо аналізувати міжнародну торгівлю роялті та ліцен­зійними послугами, то протягом 1995-2007 рр. її вартісні обсяги зросли з 52,8 до майже 160 млрд дол. СІІІА. Незважа­ючи на її достатньо високий рівень концентрації у кількох промислово розвинутих країнах світу (США, ЄС-15, Японії та Канаді), співвідношення платежів і надходжень за такими угодами в більшості держав (за винятком США і Японії) має яскраво виражений пасивний характер, коли платежі переви­щують надходження. Що стосується України, то у сучасній міжнародній торгівлі наукомісткою продукцією вона посідає доволі скромні позиції, адже її ринковий сегмент не пере­вищує 0,1%. Це на порядок нижче навіть порівняно з Китаєм та Польщею, не кажучи вже про катастрофічне відставання нашої держави від країн - лідерів світового інноваційного рейтингу. Вкрай низькими залишаються і показники щодо передання в Україні права на об'єкти ІВ. Так, за даними Державного департаменту інтелектуальної власності України протягом січня-лютого 2009 р. до нього надійшло 1333 ком­плектів документів для внесення до відповідних державних реєстрів відомостей про передання права власності на резуль­тати інтелектуальної праці та про видачу ліцензій на їх використання. До відповідних державних реєстрів внесено відомості про 1121 передання прав на об'єкти інтелектуальної власності, з них: 892 - про передання права власності на результати інтелектуальної праці, 102 - про видачу ліцензій на використання прав, 127 - про «відкриті» ліцензії на вико­ристання винаходів і корисних моделей.

Ринок інтелектуальної власності розвивається швидкими темпами та приносить значні прибутки провідним компаніям та країнам світу. Завдяки ІВ на цьому ринку створені та охо­роняються певні ринкові зони одержання надприбутку. Характерні особливості світового ринку об'єктів ІВ на від­міну від традиційних ринків товарів та послуг - високий рівень монополізації, який віддзеркалює прагнення ТНК до довгострокового закріплення на ринках за допомогою інозем­ного патентування, що створює умови для стабілізації експорту товарів та формування попиту на ліцензії; висока норма прибутку у зв'язку з можливою різницею між собівар­тістю та ціною ліцензії, яка визначається розміром майбут­нього доходу покупця прав.

Важливою попередньою умовою поширення наукових знань, передачі технологій є регулювання прав на об'єкти ІВ, яке набуває особливого значення для підприємств, установ, що прагнугь закріпити свої позиції на зовнішньому ринку. Регулювання світового ринку об'єктів ІВ сприяє підвищенню науково-технологічного рівня і конкурентоспроможності про­дукції і внаслідок цього подальшому розвитку міжнародної торгівлі.

Однією з умов зростання світового ринку об'єктів ІВ є наявність ефективної системи регулювання торговельних відносин у сфері операцій з ІВ і, перш за все, забезпечення її охорони. Надійний рівень цієї охорони стимулює наукові дослідження та практичне використання досягнень науки і техніки, а також міжнародний обмін ними.

За останні два десятиліття різко зросла і продовжує збільшуватися частка інтелектуальної праці у загальному обсязі товарів і послуг у міжнародному обігу. Швидкими темпами розвиваються передові наукомісткі галузі - створення електронно-обчислювальних машин та їх програмного забез­печення, телекомунікаційного устаткування, продукції біо- технології і фармакології. Нові розробки значно підвищили і значущість традиційних галузей. Одночасно розширилася торгівля контрафактними виробами, що пов'язано, насам­перед, з удосконаленням технічних можливостей щодо підробки засобів індивідуалізації, програмних продуктів, а також засобів запису і відтворення звуку та зображення.

Зростання обсягів світового ринку об'єктів ІВ призвело до поширення співпраці країн сфері ІВ та приведення національних законодавств у відповідність до міжнародних вимог. Треба зазначити, що протягом останніх двох десяти­літь відбувається значне збільшення числа країн, що приєдна­лися до міжнародних угод у сфері регулювання прав інтелек­туальної власності. Це свідчить про зростання серед країн світової спільноти розуміння того, що тільки міжнародна співпраця у сфері гармонізації національних стандартів регу­лювання прав ІВ може суттєво впливати на розвиток торговельно-економічних відносин. Рівень активності у при­єднанні до договорів є переконливим свідченням зростаючого визнання ключової ролі регулювання прав ІВ як засобу підви­щення соціально-економічного та культурного розвитку.

Провідне місце на світовому ринку інтелектуальної власності належить торгівлі ліцензіями. Міжнародна торгівля ліцензіями - основна форма науково-технічного обміну. Так, середньорічні темпи зростання міжнародної торгівлі ліцензіями в 3-4 рази перевищують темпи розвитку торгівлі традицій­ними товарами, що зумовлює стійке збільшення обсягів ліцензійної торгівлі і частки загального і галузевого ринків ліцензій у світовому товарообігу. До характерних ознак розвитку ринку ІВ належить прискорення та поширення ліцензійної торгівлі на нові країни, збільшення її концентрації в проми­слово розвинених країнах та наукомістких галузях виробництва, посилення впливу міжнародних транснаціональних корпо­рацій у цій сфері, значне підвищення витрат на придбання ліцензій порівняно з витратами на НДДКР, підвищення значення ліцензійної торгівлі з країнами, що розвиваються.

З початку 1970-х рр., що збігається з етапом глобалізації економіки та інтернаціоналізації торгівлі, чинниками інтенсифі­кації міжнародної торгівлі ліцензіями, що стимулюють компа­нії їх продавати та купувати на світовому ринку, є такі моменти:

• комерційна зацікавленість двох сторін у здійсненні технологічного трансферту; можливість мати переваги в конкурентній боротьбі на світовому ринку;

• прискорення випуску на ринок нової продукції; одер­жання доступу до додаткових ресурсів;

• проникнення і завоювання важкодоступних ринків у кра­їнах, де широко використовуються тарифні і нетарифні бар'єри;

• країни з обмеженими ресурсами науково-технічного розвитку, які беруть участь у міжнародному технологічному обміні, мають можливість зайняти тверду позицію на світовому ринку без додаткових витрат; створення позитивного іміджу товарів країни (фірми) ліцензіара та зростання попиту на них в інших країнах;

• можливість поширення маркетингових досліджень у країні-ліцензіаті;

• можливість ліцензіара посилити захист своїх активів в умовах недосконалого законодавства, нестабільної політич­ної ситуації в країні-ліцензіаті, що до того ж проводить полі­тику з обмеження панування іноземного капіталу і зміцнення державної власності.

Крім переваг міжнародне ліцензування має й недоліки, найбільш вагомі для ліцензіара. В першу чергу, це обмеження можливостей одержання майбутніх прибутків, пов'язаних із самостійним використанням нематеріальних активів, унаслідок передачі прав на досить тривалий період. Крім того, ліцензіар втрачає контроль над якістю своєї продукції і технології, а також над збереженням репутації своєї фірми у випадку передання права іншій фірмі. Основні наслідки втрати контролю: неадекватне використання ліцензій, низька якість продукції, перетворення ліцензіата в конкурента. Але при співставленні реальних вигод та можливих втрат прева­люють перші, що і створює передумови розширення торгівлі ліцензіями.

Таким чином, ліцензійна торгівля - основна форма між­народної торгівлі, яка постійно розвивається. Це пов'язано, перш за все, з високою нормою прибутку ліцензійних операцій, оскільки вони менш ризиковані порівняно з прямим інвестуванням. Головна проблема при укладанні угоди - ціна ліцензії, визначити яку досить складно, у зв'язку з впливом багатьох як економічних чинників, так і політичних. Ліцен­зійні операції основний і, по суті, єдиний механізм торгівлі правами на об'єкти інтелектуальної власності. Кожна компа­нія, відповідно до своєї стратегії розвитку, може, з однієї сторони, покращити можливості свого бізнесу за рахунок купівлі новітніх технологій, а з другої - збільшити доходи за рахунок продажу права використання власних патентів, технічної документації тощо.

Інтернаціоналізація ІВ проявляється також у поширенні такої форми міжнародного технологічного обміну як інжиніринг - комплекс інжеперно-консультаційних послуг з використання технологічних та інших науково-технічних розробок. Усі ці послуги мають інтелектуальний характер і спрямовані на оптимізацію інвестиційних проектів на всіх етапах їх реалізації.

Сутність міжнародної торгівлі інжиніринговими послу­гами полягає в наданні однією стороною іншій на підставі договорів комерційних інженерно-розрахункових, консульта­ційних, інженерно-будівельних послуг щодо:

• підготування виробництва (передпроектні, проектні, післяпроектні послуги);

• забезпечення процесу виробництва (послуги з орга­нізації процесу виробництва, керування підприємством, навчання персоналу);

• забезпечення реалізації продукції;

• обслуговування будівництва й експлуатації промисло­вих, інфраструктурних, сільськогосподарських та інших об'єктів.

Завоювання зовнішніх ринків досягається шляхом іно­земного патентування. Основними чинниками, що стимулю­ють іноземне патентування, є: охорона технічних нововве­день від дій недобросовісної конкуренції і забезпечення конкурентоспроможності продукції; зацікавленість у створенні бази для збуту ліцензій; охорона експорту; прагнення для довгострокового закріплення позицій на світових ринках. Основні процедури патентування: традиційна процедура патентування (згідно з національним патентним законодав­ством країни патентування); процедура згідно з Договором про патентну кооперацію (Договір РСТ); процедура згідно з Європейським патентним відомством (ЄПВ); процедура згідно з Євразійською патентною Конвенцією (ЄАПК).

Слід також мати на увазі, що в окремих випадках з еко­номічної точки зору придбання патентів та ліцензій вигідніше, ніж створення нових власних технологій. Підтвердженням цього може бути показовий приклад Японії: протягом трива­лого часу Японія щорічно витрачала 300 млн дол. на купівлю патентів та ліцензій, що в кінцевому результаті призвело до отримання 10-12 млрд дол. прибутку з продажу готової про­дукції. Таким чином, науково-технічний прогрес Японії був досягнутий за відсутності академії наук, відомих наукових шкіл та дослідних інститутів.

Суттєвим чинником сприяння інтелектуальній діяльності в глобальному масштабі і, як наслідок цього, поширення світового ринку інтелектуальної продукції є робота Всесвіт­ньої організації інтелектуальної власності (ВОІВ) - однієї із спеціалізованих установ ООН. Активна робота ВОІВ прово­диться у напрямах реєстраційної діяльності, забезпечення міжурядового співробітництва з питань ІВ і програмної діяль­ності. Вона надає необхідні послуги заявникам і власникам прав на промислову власність, одержує та обробляє міжна­родні заявки відповідно до Договору РСТ, здійснює між­народну реєстрацію знаків і промислових зразків.

Отже, світова торгівля правами на об'єкти ІВ утворює специфічний сегмент світового ринку послуг, на якому про­даються і купуються не стандартні види послуг (транспортні, посередницькі, фінансові та ін.), а науково-технічні знання, що є результатами наукових досліджень, проектних, конструк­торських робіт і досвіду їх промислового Освоєння. Як товар тут виступають продукти інтелектуальної праці, що мають не тільки наукову, а й комерційну цінність, і втілені у формі патентів, товарних знаків, промислових зразків, різноманітної документації (технічної, конструкторської, комерційної, маркетингової).

Можна зробити висновок, що головна тенденція розвит­ку міжнародної торгівлі - різке зростання попиту на товари та послуги, створені з використанням новітніх технологій та досягнень у галузі науки і техніки. Це стимулює зростання світового ринку об'єктів інтелектуальної власності. В першу чергу, це стосується міжнародної торгівлі ліцензіями, виник­нення та поширення торгівлі інжиніринговими послугами на основі останніх досягнень інноваційної діяльності, підви­щенням значущості засобів індивідуалізації товарів та послуг. Але умовою подальшого розвитку світової торгівлі інтелек­туальною продукцією є вдосконалення стандартів охорони прав ІВ, яке може бути реалізоване тільки на базі міжнарод­ної співпраці.

Отже, основними тенденціями та особливостями роз­витку світового ринку об'єктів ІВ є: зростання та динамізація торгівлі роялті та ліцензійними послугами; значне підви­щення витрат на придбання ліцензій порівняно з витратами на НДДКР; концентрація ліцензійної торгівлі в промислово розвинених країнах та наукомістких галузях виробництва (інформаційні технології, органічна хімія, телекомунікації тощо); поява нових потужних суб'єктів ринку з країн ЄС (Італія, Франція) та Азії (Китай, Корея); високий рівень моно­полізації, який віддзеркалює прагнення ТНК до довгостроко­вого закріплення на ринках за допомогою іноземного патен­тування, що створює умови для стабілізації експорту товарів та формування попиту на ліцензії; підвищення попиту на інжинірингові послуги з високою питомою часткою інтелек­туальної праці (результати НДДКР і досвід їх практичного освоєння); збільшення обсягів продажу контрафактної про­дукції; зростання комерційного інтересу до товарних знаків та інших засобів індивідуалізації, про що свідчить різке збіль­шення обсягів їх реєстрації, а також збільшення кількості та питомої частки заявок з таких країн як Китай, Австралія, Корея, Болгарія.

Подальший розвиток світової економічної системи пов'язаний з її глобалізацією, яка є багатостороннім про­цесом, основними рушійними силами якого виступають тех­нологічний прогрес, розвиток міжнародної інфраструктури, революційні зміни в інформаційних технологіях та лібера­лізація торгівлі і міжнародних зв'язків.

Іншим важливим наслідком глобалізації є різке зростання економічної, господарської і соціальної ролі інтелектуальної власності, якій властива концентрація переважно творчої, інноваційної, новаторської праці, що лежить в основі оригі­нального, а не репродуктивного виробництва. Саме інтелек­туальна діяльність формує прогрес людства, а сукупність національних виробничих можливостей у різних галузях створюють світову економіку сфери інтелектуальних послуг, функціонування якої визначається специфікою її продукції, умовами виробництва, обміну і споживання.