9.1. Принципи вартісного оцінювання об'єктів інтелектуальної власності

Згідно з ст. 4 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав і професійну оціночну діяльність в Україні» №2658-111 від 12 липня 2001 р. (далі - Закон України про оцінку) оцінка майнових прав- це процес визначення їх вартості відповідно до процедур, визначених положеннями (національними стандартами), затвердженими Кабінетом Міністрів України, методиками та іншими нормативно-право­вими актами, затвердженими Кабінетом Міністрів України або Фондом державного майна України.

Експертна оцінка майнових прав - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами і є результатом практичної діяльності суб'єкта оціночної діяльності.

Майном, яке може оцінюватися, вважаються об'єкти в матеріальній формі, будівлі і споруди (включаючи їх не­від'ємні частини), машини, устаткування транспортні засоби та ін.; паї, цінні папери; нематеріальні активи, зокрема, об'єкти права інтелектуальної власності; цілісні майнові комплекси всіх форм власності.

Майновими правами, які можуть оцінюватися, визна­ються будь-які права, пов'язані з майном, що відрізняються від права власності, зокрема, права, які є складовими права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на здійснення діяль­ності використання природних ресурсів та ін.) і права вимоги.

Слід зауважити, що оцінці підлягають не самі об'єкти інтелектуальної власності, а права на них. Тобто предмет оцінки є майнове право на об'єкти інтелектуальної власності.Оцінка майнових прав на об'єкти інтелектуальної власності проводитися з дотриманням принципів, визначених законом про оцінку, зокрема, корисності, попиту і пропону­вання, заміщення, очікування, граничної продуктивності внеску, найбільш ефективного використання.

Принцип корисностігрунтується на тому, що майно (майнове право) має вартість тільки за умови корисності його для потенційного власника або користувача. Під корисністю слід розуміти здатність майна задовольняти потреби власника або користувача протягом певного часу. З метою визначення корисності під час оцінки:

• розглядається корисність окремого майна у складі об'єкта оцінки як складова корисності об'єкта оцінки в ціло­му та корисність майна як окремого об'єкта оцінки;

• ураховується сучасний стан використання об'єкта оцінки, що може не відповідати його можливому найбільш ефективному використанню, а також випадки, коли окремі об'єкти оцінки стають тимчасово зайвими, використовуються з іншою метою або не використовуються;

• прогнозується можливий вплив соціально-економіч­них та інших чинників на зміни в корисності об'єкта оцінки;

• оцінюються витрати на поліпшення об'єкта оцінки з урахуванням впливу цих витрат на збільшення його ринкової вартості.

Принцип попиту та пропонуваннявідображає співвідно­шення пропонування та попиту на подібні об'єкти оцінки. Відповідно до цього принципу під час проведення оцінки вра­ховуються ринкові коливання цін на подібні права та інші чинники, що можуть призвести до змін у співвідношенні пропонування та попиту на подібні об'єкти.

Принцип заміщенняпередбачає врахування поведінки покупців на ринку, яка полягає у тому, що за придбання об'єкта оцінки не сплачується сума, більша від мінімальної ціни об'єкта такої ж корисності, який продається на ринку.

Принцип очікуванняпередбачає, що вартість об'єкта оцінки визначається розміром економічних вигод, які очіку­ються від володіння, користування, розпоряджання ним.

Принцип внеску (граничної продуктивності)передбачає врахування впливу на вартість об'єкта оцінки таких чинників як праця, управління, капітал, що є пропорційним їх внеску у загальний дохід. Вплив окремого чинника вимірюється як частка вартості об'єкта оцінки або як частка вартості, на яку загальна вартість об'єкта оцінки зменшиться у разі його відсутності.

Принцип найбільш ефективного використанняполягає в урахуванні залежності ринкової вартості об'єкта оцінки від його найбільш ефективного використання. Під найбільш ефек­тивним використанням розуміється використання майнових прав, у результаті якого вартість об'єкта оцінки максимальна. При цьому розглядаються тільки ті варіанти використання майнових прав, які є технічно можливими, дозволеними та економічно доцільними.

При оцінюванні об'єктів інтелектуальної власності слід ураховувати, шо вони нематеріальні за своєю сутністю, їх вартість неможливо оцінити за допомогою традиційного інструментарію. Не існує єдиної методики їх оцінки через унікальність кожного з них та умов використання.

Відповідно до конкретних вимог усю сферу діяльності з оцінки інтелектуальної власності можна розділити на три блоки:

1. корпоративні трансакції, до яких належать погли­нання і злиття підприємств, розширення бізнесу на основі франшизи (комерційної концесії), створення дочірніх струк­тур з внесенням вкладу до статутного капіталу та ін.;

2. продаж патентів та ліцензій;

3. відшкодування збитків від порушення виключних прав на об'єкти інтелектуальної власності.