Форма державного правління

1. Поняття форми державного правління

Форма правління є першим із двох понять (поряд із державним устроєм), які характеризують правову форму держави. Розхожа в юридичній науці думка, що державний режим є третім поняттям у цьому ряді видається не зовсім обґрунтованою, бо режим як теоретична категорія стосується змісту держави, реалізації влади, а не правової форми її вираження. Проте, звичайно, важко стверджувати й те, що ці поняття зовсім не пов`язані між собою.

Отже, форма державного правління– це поняття, що визначає організацію вищих органів влади у тій чи іншій державі. Слід одразу зауважити, що для сучасної демократичної держави форма правління прямо залежить від характеру розподілу державної влади.

Форма правління у будь-якій країні засвідчує про:

а) правову форму глави держави (монарха чи президента), включно спосіб отримання ним повноважень, початок і припинення повноважень, компетенцію;

б) порядок формування вищих органів державної влади;

в) структуру і компетенцію інших вищих органів державної влади, зокрема парламенту;

г) порядок формування і відповідальність уряду;

д) ту чи іншу модель розподілу державної влади або відсутність такого розподілу;

е) обмеженість (чи необмеженість) державної влади і зокрема її вищих органів з допомогою права, передовсім конституцією.

За формою правління сучасні держави класифікуються на монархії (абсолютні й конституційні) та республіки (президентські, парламентські, змішані, радянські). Більшість із сучасних держав мають республіканську форму правління, у світі нараховується не більше трьох десятків монархій.

2. Поняття монархії

Монархія стала історично першою формою правління – практично всі сучасні народи знають ту чи іншу модифікацію.

Монархієюназивають таку форму правління, за якої вища державна влада належить одноособовому главі держави-монарху і передається на засадах спадковості. Як уже вище було зазначено, нині в світі нараховується до трьох десятків країн з цією формою правління. При всій різноманітності їх державно-правових систем, все ж можливо виділити кількаознак, які притаманні всім монархіям, незалежно від їх модифікації:

1. Вища влада (суверенітет) належить, як правило, одноособовому главі держави-монарху. Назва монарха може бути різною: цар, король, імператор, шах, султан, емір. У деяких країнах, правда, функціонує колективний монарх. Наприклад, в Об`єднаних Арабських Еміратах "колективним монархом" є вища рада емірів, до якої входять еміри всіх 7 суб`єктів у цієї федерації.

2. Влада передається відповідно до передбаченої процедури спадкування. В юридичній літературі виділяють такі системи престолоспадкування:

- нарівні з чоловіками жінки також претендують на престол за принципом старшинства (Швеція);

- спадкування престолу здійснюється виключно за чоловічою лінією (Японія, Бельгія, Норвегія):

- спадкування престолу здійснюється переважно за чоловічою лінією, тобто молодший брат виключає старшу сестру (Великобританія, Іспанія, Бельгія);

- жінка успадковує лише за повної відсутності чоловічих ліній.

У деяких випадках монарх отримує повноваження не через успадкування. Йдеться, в першу чергу, про момент заснування монаршої династії. Крім того, в окремих монархіях главу держави обирають, про що нижче ще буде сказано.

Відомий дослідник цієї проблеми І. А. Ільїн у праці “Про монархію та республіку” (Нью-Йорк, 1979) відзначав, що Росія, до прикладу, знала такі способи набуття престолу: 1) обрання князя на віче; 2) завоювання князівства силою; 3) захоплення князівства через убивство суперника; 4) спадкування уділа; 5) покупка уділа; 6) призначення ханським ярликом.

3. Строк повноважень монарха не є визначеним законом у часових параметрах– глава держави, як правило, здійснює їх довічно. Одночасно відзначимо, монарх вправі добровільно припинити свої повноваження і передати їх спадкоємцям в силу похилого віку, стану здоров’я та інших обставин.

4. Монарх є фігурою, котра не несе юридичної чи політичної відповідальностіза свою діяльність перед народом або будь-яким іншим інститутом політичної системи.

Необхідно відзначити й дуже своєрідну форму монархії в деяких країнах-членах Британської Співдружності. Наприклад, такі великі країни як Австралія чи Канада дотепер визнають главою своєї держави англійського монарха (нині – королеву Єлизавету II), яка представлена в цих країнах генералом-губернатором. Генерал-губернатор призначається королевою на 5 років, але насправді англійсь­кий монарх лише затверджує кандидатуру, запро­поновану місцевим урядом.

Традиційна класифікація монархій передбачає їх поділ на абсолютні та конституційні (обмежені). Деякі вчені додають до цих двох видів ще один – станову монархію, за якої влада монарха обмежена станово-представницьким органом.