2. Територія держави

У державно-організованому суспільстві принцип кровноспорідненої організації населення втратив своє значення. На зміну йому прийшов інший принцип – його територіальної організації. Тому й варто з’ясувати поняття “території”. Територія тої чи іншої держави – це чітко визначена кордоном частина земної кулі, на яку поширюється її юрисдикція, а населення, що на ній мешкає, перетворюється у підданих або громадян держави.

Ще в XIX ст. вченими-юристами (А.Дюгі, М.Коркунов) були визначені властивості державної території: а) непо­дільність (її належність багатьом недержавним власникам не розділяє її); б) недоторканість, що зокрема знаходить відображення в принципі невтручання публічної влади в справи іншої держави; в) винятковість – на даній території відсутні всякі прояви влади іншої держави; г) невід­чужуваність (держава, позбавлена території, перестає функціонувати).

Територія сучасної держави визначена кордонами, встановленими внутрішнім законодавством та міжнародними договорами з сусідніми країнами. Що розуміти під “державним кордоном”? Чинне законодавство України встановлює, що державний кордон України – це лінія і вертикальна поверхня, що проходить по цій лінії, які визначають межі території України – суші, вод, надр, повітряного простору.

Договірне погодження лінії кордону називають його делімітацією. Встановлення державного кордону, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, здійснюється в такі способи :

1) на суші – по характерних точках і лініях рельєфу або ясно видимих орієнтирах;

2) на морі – по зовнішній межі територіального моря України;

3) на судноплавних річках – по середині головного фарватеру або тальвегу річки; на несудноплавних річках (ручаях) – по їх середині або по середині головного рукава річки; на озерах та інших водоймах – по прямій лінії, що з'єднує виходи державного кордону України до берегів озера або іншої водойми. Державний кордон України, що проходить по річці (ручаю), озеру чи іншій водоймі, не переміщується як при зміні обрису їх берегів або рівня води, так і при відхиленні русла річки (ручаю) в той чи інший бік;

4) на водосховищах гідровузлів та інших штучних водоймах – відповідно до лінії державного кордону України, яка проходила на місцевості до їх заповнення;

5) на залізничних і автодорожніх мостах, греблях та інших спорудах, що проходять через прикордонні ділянки судноплавних і несудноплавних річок (ручаїв), – по середині цих споруд або по їх технологічній осі, незалежно від проходження державного кордону України на воді.

На основі делімітації державний кордон поводять на місцевості з допомогою спеціальних знаків – цей процес називають демаркацією.

До складу державної території відповідно до норм внутрішньодержавного та міжнародного права включають такі елементи:

1) суша в межах державних кордонів;

2) водяний простір у межах кордонів, а саме:

- внутрішні води (до внутрішніх вод України належать: а) морські води, розташовані в бік берега від прямих вихідних ліній, прийнятих для відліку ширини територіального моря України; б) води портів України, обмежені лінією, яка проходить через постійні портові споруди, які найбільше виступають у бік моря; в) води заток, бухт, губ і лиманів, гаваней і рейдів, береги яких повністю належать Україні, до прямої лінії, проведеної від берега до берега в місці, де з боку моря вперше утворюється один або кілька проходів, якщо ширина кожного з них не перевищує 24 морських миль; г) води заток, бухт, губ і лиманів, морів і проток, що історично належать Україні; д) обмежена лінією державного кордону частина вод річок, озер та інших водойм, береги яких належать Україні);

- територіальні води (до територіального моря України належать прибережні морські води шириною 12 морських миль, відлічуваних від лінії найбільшого відпливу як на материку, так і на островах, що належать Україні, або від прямих вихідних ліній, які з'єднують відповідні точки);

- континентальний шельф (прилягаюче до територіаль­них вод морське дно до глибини 200 м від поверхні моря або за цими межами до місця, де глибина дозволяє розробляти природні багатства цих районів);

- прикордонні судоходні річки до середини головного фарватеру;

3) повітряний простір над сушею і водним простором;

4) надра під сушею і водним простором;

5) приписані до портів даної держави військові кораблі чи шлюпки, які плавають під прапором цієї країни, а також військові літаки, де б вони не перебували, в тому числі в межах території іншої держави з її дозволу:

6) приписані до портів даної держави невійськові кораблі і літаки, які не перебувають в межах території інших держав;

7) території приміщень дипломатичних і консульських представництв даної держави на території іншої держави.

Склад державної території кожної країни формується в силу специфіки її історичного розвитку та внаслідок природних закономірностей. Досвід формування територій сучасних держав протягом останніх кількох сторіч дозволяє визначити основні способи набування території:

1) акцесія – це набуття території внаслідок прояву природних сил, незалежно від волі людини (наприклад, з`являється новий острів);

2) первинна окупація – це відкриття і зайняття території, яка не має державної приналежності (символічна анексія);

3) анексія – це здобуття території з використанням насилля (наприклад, військовими діями);

4) тривале утримання – означає, якщо певна держава тривалий час безперервно утримує певну територію, вона отримує на неї переважне право;

5) територіальна цесія – це перехід частини території від однієї держави до іншої на договірних засадах.