5. Расова теорія

Засновниками цієї теорії вважають француза Ж. Габіно (праця “Досвід про нерівність людських рас”) та німця Ф. Ніцше (праця “Воля до влади”).

Головним у теорії є постулат про те, що людські раси зовсім не рівні і розрізняються в фізичному, психологічному, розумовому та інших відношеннях. Їх можна розділити на вищі і нижчі . Вищі раси мають перевагу над нижчими з тої причини, що вигідно відрізняються від них. Саме тому представники вищої раси мають право панувати, нав’язувати свою волю іншим групам людей, які не належать до вищої раси. Держава, на їх думку, необхідна для підтримання постійного панування одних рас над іншими. При цьому автори нагадували, який великий вклад у створення цивілізації зробили представники білої раси і її роль у розвитку цивілізації взагалі неможливо переоцінити.

На думку Ніцше, представники нижчої раси виступають людьми, не здатними до створення цивілізації, тому вони можуть бути об’єктом панування. Цей учений всіх людей ділить на три типи: 1) геніальні люди – їх зовсім небагато; 2) виконавці ідей геніїв, їх права рука і кращі учні – стражі порядку, права і безпеки; 3) інша маса посередніх людей. Справедливо буде при цьому відзначити, що Ніцше, користуючись поняттям раса, розумів його насамперед як національно-політичну, а не як національно-етнічну характеристику. Сильна раса – це, по суті, особлива порода владних, аристократичних панів, слабка раса – життєво слабкі, гноблені підневільні. Відкидаючи різні концепції походження держави, Ніцше вважав, що держава є засобом виникнення і продовження того насильницького соціального процесу, в ході якого відбувається народження привілейованої культурної людини, пануючої над іншою масою.

Оцінюючи расову теорію, відзначимо, що люди справді біологічно різні, в тому числі щодо готовності до участі в реалізації влади, в них різна воля, різне бажання досягти життєвого успіху. Це біологічні закони, вплинути на які ми не можемо. Слід також визнати, що різні країни і різні підрозділи людської популяції розвиваються нерівномірно. Різними є народи і з точки зору психології: якщо порівняти, наприклад, північні народи з південними.

Разом з тим, все це зовсім не свідчить про “вищість” одних рас над іншими і, тим більше, про те, що саме цей фактор став вирішальним у процесі виникнення держави. Не можна також не відзначити, що німецькі нацисти в 30- 40-х роках ХХ ст. використовували свою інтерпретацію наведеної теорії в політичній практиці, хоча, поза сумнівом, назвати їх “послідовниками” Ніцше було би перебільшенням.

6. Органічна теорія

Творцем цієї теорії вважається англієць Г. Спенсер (праця “Позитивна політика”).

Вона виникла в ХІХ ст. і її поява була пов’язана з успіхами природничих наук. Треба сказати, що уявлення про державу як своєрідну подобу людському організму можна зустріти ще у старогрецьких мислителів. Так, наприклад, Платон порівнював структуру і функції держави з можливостями і окремими сторонами людської душі. За ним Аристотель повторював, що держава в багато чому нагадує людський організм і тому, мовляв, людина сама по собі ізольовано існувати не може.

Г.Спенсер розвинув цю ідею і створив цілу теорію в завершеному і аргументованому вигляді. У зв’язку з цим він писав: “Еволюція є переходом від невизначеної, пов’язаної однорідності, що супроводжується розсіюванням руху і інтеграцією матерії”. Виникнення суспільства, а згодом держави – наслідок такої еволюції.

Порівнюючи суспільство з біологічним організмом, Спенсер прийшов до висновку, що в розвитку суспільства мають місце деякі закономірності, властиві організмам – наприклад, перехід від простого до складного (інтеграція), від однорідного до різнорідного (диференціація). Такі життєві процеси як зростання і ускладнення структури і функцій організму, пов’язаності його окремих частин, їх диференціації він представляв як процес поступово об’єднання різних дрібних утворень людського суспільства в більш крупні і складні і дав їм найменування “агрегати”. Цією назвою охоплювалися такі утворення як плем’я, союз племен, міста держави, імперії. Якщо організм здоровий, то його клітинки функціонують нормально. Хвороба організму піддає небезпеці його складові частини, і, навпаки, хворі клітинки і тим більше цілі системи знижують ефективність функціонування всього організму.

У державі – “живому тілі” всі частини спеціалізуються на виконанні певних функцій: уряд виконує функції мозку, використовуючи, зокрема, право як імпульси, що передаються мозком. Нижчі класи, що займаються в основному землеробством, ремеслами, реалізують внутрішні функції організму, забезпечують його життєдіяльність (це – система органів травлення). Є в організмі й спеціалізована “розподільча система” або свого роду кровоносна система (торгівля, транспорт і інші засоби комунікації). Панівні класи відповідають за зовнішні функції, тобто забезпечують оборону.

Оцінюючи органічну теорію, відзначимо, що між біологічними та соціальними системами, закономірностями їх розвитку, все ж існують суттєві відмінності і в неврахуванні цього – головний її недолік.