3. Населення і громадянство

До поняття “населення” включають, як правило, всіх осіб, які постійно проживають на території даної країни. Сюди належать громадяни цієї держави, іноземні громадяни, особи без громадянства та особи з подвійним громадянством. В юриспруденції нерідко вживають ще один термін – “народ”.

Марксисти вважали “народом” ту частину населення, котра має низький рівень життя і за своїми інтересами об’єктивно протиставляється “правлячим колам” або “експлуататорам”. Очевидно, що такий підхід занадто спрощений.

Зараз не існує загальноприйнятого визначення поняття “народ”. Під “народом” розуміється співтовариство з єдиною історією, мовою, однаковими культурними характеристиками, члени якого розділяють ідею, що вони зв'язані один з одним і що вони відрізняються від інших груп своєю своєрідністю.

В юриспруденції коли говорять про народ як потенційного учасника правовідносин у державі, мають на увазі усіх дієздатних громадян, наділених правами і свободами, тобто, по суті, “виборчий корпус” країни. Наприклад, розхоже конституційне формулювання “Президент обирається “народом” означає, що глава держави насправді обирається громадянами, котрі володіють виборчим правом.

Громадянство або підданство осіб виражає їх постійний правовий зв’язок з тою чи іншою державою, який проявляється у взаємних правах і обов’язках.

Набувається громадянство у країнах по різному, але все ж можна виділити основні способи:

1) за походженням – коли громадянство отримують особи, батьки яких мали громадянство даної держави (принцип крові);

2) за народженням – коли громадянство отримати вправі ті, хто народився на території даної держави (принцип території);

3) через натуралізацію – коли іноземний громадянин або особа без громадянства за встановленою процедурою отримують громадянство даної держави. В Україні, до прикладу, до осіб, які бажають натуралізуватися ставиться кілька вимог: 1) визнання і дотримання Конституції України та законів України; 2) зобов'язання припинити іноземне громадянство або неперебування в іноземному громадянстві; 3) безперервне проживання на законних підставах на території України протягом останніх п'яти років; 4) отримання дозволу на постійне проживання в Україні; 5) володіння державною мовою або її розуміння в обсязі, достатньому для спілкування; 6) наявність законних джерел існування. У нас питання натуралізації вирішується указом Президента України, а в США – рішенням федерального районного суду;

4) через поновлення громадянства, котре від натуралізації відрізняється одним – спрощеною процедурою. У такий спосіб отримати громадянство можуть, звичайно, лише особи, котрі його раніше вже мали;

5) через оптацію, за якої населенням території, котра переходить від однієї держави до іншої, робиться вибір між громадянствами цих двох держав.

Припиняється громадянство також по різному. Демократичні держави не знають такого способу як позбавлення громадянства. Колишній Радянський Союз та інші соціалістичні держави практикували позбавлення громадянство щодо інакомислячих осіб.

Крім добровільного виходу з громадянства, в Україні та деяких інших країнах є можливою втрата громадянства в певних випадках (невстановлення за кордоном протягом певного строку зв’язку з консульською установою, здобуття громадянства неправомірним шляхом, вступ громадянина до державної чи військової служби іншої держави).

Статус іноземців і осіб без громадянства в усіх країнах відрізняється від статусу громадян даної держави. Як правило, вони позбавлені лише деяких політичних прав і обов’язків (виборчого права, служби в збройних силах, права на державну службу). В Україні, правда, іноземцям також заборонено бути суб’єктом права власності на земельні ділянки. Відзначимо також, в розвинутих демократичних країнах має місце тенденція до розширення політичних прав іноземців – в деяких із них іноземці вже наділені виборчим правом у ході місцевих виборів.