3. Авторитарний режим

Авторитарнимможна назвати такий державний режим, за якого джерелом державної влади виступає лише частина населення, правляча група, партія, рух або армія. Поряд з цим, відсутність демократичних механізмів не поєднується з крайніми проявами тоталітаризму. Авторитарний режим завжди характеризує ту країну, в котрій перетворення ведуть від тоталітаризму до демократії чи навпаки. Про це свідчать і йогоознаки:

1) розподіл державної влади проведено лише умовно, а юридично і фактично домінує виконавча влада на чолі з сильним президентом чи надзвичайним органом;

2) роль парламенту, як і інших представницьких органів, зведено нанівець, хоча вони й функціонують; вибори цих органів не є регулярними і повністю контролюються владою;

3) занадто велику роль, в тому числі політичну, в суспільстві відіграють багаточисельні "силові структури" – армія і правоохоронні органи;

4) формально існує багатопартійна система, але державна влада відверто опирається і підтримує одну або декілька політичних партій;

5) мають місце порушення прав і свобод людини, ускладнений порядок їх реалізації та застосування, проте відсутні масові репресії;

6) держава здійснює контроль за інформаційним простором (наприклад, будучи власником більшості засобів масової інформації);

7) обмежується діяльність опозиції;

8) органи державної влади при прийнятті рішень більше зважають на політичну доцільність, ніж на закон;

9) при прийнятті та реалізації політичних рішень рідко застосовується принцип знаходження компромісу інтересів;

10) державний апарат функціонує в режимі напівтаєм­ності, в умовах, за яких контроль за ним з боку громадськості виключається.

11) виконавчо-розпорядчі органи наділені широкими законодавчими повноваженнями;

12) в центрі і на місцях має місце концентрація і централізація реальної влади в руках одного або кількох тісно взаємозв’язаних органів, рішення яких безумовно виконуються, нерідко такі органи володіють дискреційними повноваженнями, тобто правом, виходячи з власного розуміння політичної доцільності, діяти на свій розсуд, в тому числі з порушенням норм закону.

Авторитарний режим, відзначимо, істотно відрізняється від тоталітаризму. По-перше, за авторитаризму держава і громадянське суспільство все таки відокремлені, держава не дуже інтенсивно втручається в життя громадянського суспільства, хоч і здійснює за ним жорсткий контроль. Громадянське суспільство у певній мірі залишається автономним, хоч і не здатним здійснювати серйозний вплив на державу. По-друге, за авторитаризму нерідко самостійну політичну роль відіграє армія, що є неможливим у тоталітарних режимах. Авторитарні режими, які опираються на армію, у ХІХ-ХХ ст. мали місце в Європі (Іспанія, Португалія), а в Латинській Америці стали закономірністю.

Можна виділити два різновидиавторитарного режиму: авторитарно-лібералізований та авторитарно-радикальний. Перший із них позначається тим, що намагається використовувати переважно ненасильницькі методи управління та зберігаючи при цьому видимість законності. Другий же, навпаки, опирається на силу й намагається поставити громадянське суспільство під жорсткий контроль.

Авторитарний режим залишається поширеним і на початку ХХІ ст. Більше того, кількість держав з таким режимом збільшується. Якщо в 1950 р. їх нараховувалося всього 10 (проживало 5,1% населення світу), то станом на 2000 р. – вже 39 країн, що становить п’яту частину всіх держав світу. У них сьогодні проживає третина населення планети. До таких держав, зокрема, належать КНР, Іран, Ірак, Сирія, Судан, Пакистан, Перу. Із країн-членів СНД авторитарними залишаються Азербайджан, Бєларусь, Казахстан та Туркменістан.