2. Унітарна держава

Унітарною(фр.unitare – єдина) є така держава, складові частини якої виступають адміністративно-територіальними одиницями, котрі не мають жодних ознак суверенітету і правовий статус котрих визначається законодавчими актами центральної влади.

Сучасна унітарна держава характеризується такими юридичними ознаками;

1) єдине законодавство, в тому числі єдина конституція;

2) єдина централізована система органів державної виконавчої влади;

3) єдина судова система;

4) єдина цілісна територія, котра складається з адміністративно-територіальних одиниць;

5) статус органів державної влади адміністративно-територіальних одиниць, а також органів місцевого самоврядування визначається нормами загальнодер­жавного права, причому як конституцією так і звичайними законами;

6) у країні має місце єдине громадянство;

7) фінансова система функціонує на основі єдиного централізованого державного бюджету.

Більшість держав сучасного світу мають саме унітарний територіальний устрій. Така форма держави дає змогу центральним органам влади сконцентрувати ресурси, оперативно вирішувати назрілі проблеми.

Деякі маленькі унітарні країни (Мальта, Бахрейн тощо) взагалі не мають адміністративно-територіального поділу. В інших унітарних державах цей поділ включає дві-три і навіть чотири ланки. Повоєнного часу в цілому ряді країн проявляється тенденція до укрупнення низових одиниць адміністративно-територіального поділу.

В унітарних державах з асиметричним територіальним устроєм складові частини держави мають різний правовий статус. Поряд з адміністративно-територіальними одини­цями є регіони, котрі мають більше прав і виступають територіальною автономією. Поняття автономії (від гр. аutonomia – сам + закон) зводиться до права певної частини держави самостійно вирішувати свої внутрішні питання. Ступінь самостійності таких автономій різна. У багатьох країнах автономії мають власні законодавчі органи, котрі видають місцеві закони з питань, які передані до відання автономії. Такі автономні утворення існують в Данії (Гренландія), Франції (Корсика), Португалії (Азорські острови), Україні (Крим) тощо.

З точки зору територіальної організації публічної влади унітарні держави поділяються на дві групи: децентралі­зовані та централізовані.

Децентралізованіунітарні державимають такі ознаки:

а) компетенція місцевих органів самоврядування виникає на основі делегування повноважень центральною владою відповідно до конституції і законів;

б) в межах делегованих повноважень між місцевими і центральними владними органами відсутні відносини субординації і підпорядкування; місцеві органи в межах "делегованої" галузі пов`язані лише конституцією і законами;

в) місцеві органи влади функціонують дискреційно, незалежно від центральних органів (дискреційна незалеж­ність);

г) центральні органи влади регулюють правовий статус місцевих органів публічної влади через конституцію і закони;

д) центральна влада здійснює контроль за відповідністю місцевих-нормативно-правових актів нормативно-пра­вовим актам центральної влади, а також за їх відповідністю конституції і законам;

е) центральна влада у встановленому порядку здійснює фінансовий контроль за діяльністю місцевих органів.

До децентралізованих унітарних держав належать такі як Італія, Іспанія, Великобританія тощо.

Централізованимиунітарними державамиє такі, в яких відсутні виборні органи на рівні адміністративно-територіальних одиниць, котрі би мали самостійно вирішувати місцеві питання. У таких державах вертикальний розподіл влади проведений слабко, що проявляється насамперед в компетенції центральних органів, а саме:

а) вони призначають керівників місцевих органів виконавчої влади;

б) мають право втручатися до діяльності місцевих органів чи припиняти їх повноваження, скасовувати чи змінювати правові акти місцевих органів;

в) вправі регулювати діяльність місцевих органів як загальнообов`язковими приписами, так і організаційними актами.