Право Закон.

У більшості сучасних демократичних державах основним джерелом права є закон. Під останнім слід розуміти нормативно-правовий акт вищої юридичної сили, прийнятий за особливою процедурою вищим представницьким органом державної влади або безпосередньо народом, який регулює найважливіші ділянки суспільних відносин. Тут і далі маємо на увазі закон саме як парламентський акт або рішення, схвалене в ході всенародного голосування, а не як нормативні акти, прийняті іншими органами, котрі за силою прирівнюються до закону (делеговане законодавство).

У країнах, де права людини поважаються, ставляться підвищені вимоги до змісту закону, який має бути правовим. Останнє зараз означає, в першу чергу, те, що закон своїми положеннями не порушує міжнародно-правових стандартів в галузі прав людини.

Закон відрізняється від інших джерел права такими специфічними ознаками:

1) цей правовий акт завжди є нормативним, тобто містить норми права, тоді як наприклад підзаконні акти можуть бути і нормативними, і індивідуальними;

2) закон є наслідком правотворчої діяльності парламенту або приймається через референдум. У монархічних формах правління такі повноваження може мати й глава держави - монарх;

3) закон приймається лише в особливому порядку, який називається законодавчим процесом (процедурою). Порушення цього порядку є підставою для нечинності даного закону;

4) закон регулює не будь-які, а лише найважливіші суспільні відносини з точки зору, звичайно, самого суспільства і держави. Такий стан речей має місце у більшості країн. Це одночасно зовсім не означає, що закон не може врегулювати й інші суспільні відносини, які можуть виступати об`єктом правовідносин;

5) закон має вищу юридичну силу порівняно з іншими джерелами права. Це означає, що в разі невідповідності останніх закону вони можуть визнаватися недійсними;

6) закон є базовим елементом правової системи, дороговказом для інших суб`єктів правотворчої діяльності.

Розрізняють кілька видів законів: конституції (основні закони), конституційні закони (вносять зміни до конституцій, приймаються за укладеною процедурою) і звичайні закони.

Підзаконні акти.

Підзаконними актамивиступають такі правові акти, які видаються компетентними органами на підставі закону, відповідно до його змісту і на його виконання. Підзаконні акти покликані деталізувати, конкретизувати положення закону. Тому й кількісно їх набагато більше.

До характерних ознакпідзаконного акту належать:

а) вони засновані на законі. Підзаконний характер правового акта відображається, в першу чергу, в тому, що він видається внаслідок повноважень суб`єкта правотворчості, визначених законом;

б) підзаконні акти мають меншу юридичну силу порівняно з законами. У разі розходження в їх змісті правореалізаційний суб`єкт чи правозастосовний орган безумовно повинні керуватися законом;

в) вони регламентують набагато ширше коло суспільних відносин порівняно з законами.

Критерії для класифікації підзаконних актів є різноманітними. З точки зору наявності в них норм права вони поділяються на нормативні та індивідуальні. Індивідуальні акти діють одноразово і торкаються конкретного життєвого випадку чи індивіда. Підкреслимо це, бо, нагадаємо, закони завжди є нормативними актами.

За суб`єктами видання і належною їм юрисдикцією підзаконні акти поділяються на чотири групи:

1) загальні підзаконні акти - це підзаконні акти, котрі діють на всій території країни й видаються главою держави та урядом;

2) відомчі підзаконні акти - це такі акти, які діють на обмежену сферу суспільних відносин й видаються міністерствами і відомствами (наприклад, накази, розпорядження);

3) місцеві підзаконні акти - це акти, юридична сила яких поширюється на певну ділянку території країни, наприклад, певну адміністративно- територіальну одиницю. До них належать акти безпоседнього волевияву територіальної громади, акти місцевих органів державного управління і органів місцевого самоврядування;

4) внутрішньоорганізаційні підзаконні акти - це акти, регламентація яких поширюється лише в рамках певної установи, підприємства, організації. Вони видаються керівниками чи керівними органами цих організацій. Наприклад, наказ ректора університету про зарахування студентами першого курсу таких - то осіб.

Між наведеними групами підзаконних актів залежно від їх юридичної сили існує система ієрархії у вищевказаній послідовності.