7.5. Праця як вид діяльності

Наступний вид діяльності - праця.

Праця - цілеспрямована діяльність людини на перетворення і освоєння природних і соціальних сил з метою задоволення потреб, унаслідок якої створюються матеріальні і духовні цінності, формується сама людина.

Процес праці складається з трудової діяльності, предмета праці (над чим працюють) і знарядь праці (чим працюють).

Під час праці люди вступають у відносини - виробничі й міжособові.

Наукова організація праці (НОП) передбачає оптимізацію взаємодії людини і машини в рамках антропотехнічного комплексу, а також соціально-психологічну регуляцію трудових відносин (праця за договорами, контрактами; начальник - підлеглий тощо).

У праці людина самостверджується, реалізує свій фізичний, духовний, соціальний потенціал.

У психологічному розумінні праця потребує всебічної відображально-регулятивної діяльності - уваги й терпіння, вміння планувати й передбачати, аналізувати й узагальнювати, формувати мету і послідовно її досягати, усвідомлювати процес і результати праці.

Працю у психології розглядають як репродуктивну, продуктивну та творчу під кутом зору психологічних механізмів і досягнутих матеріальних чи ідеальних результатів.

За репродуктивної праці не створюється нічого нового, а відтворюється в кількісному вимірі вже відоме.

Наприклад, робота на конвеєрі, копання канави, переписування по декілька разів того самого тексту і т. і.

Продуктивна праця* (праця за алгоритмом) як у психологічному плані, так і за результатами діяльності передбачає під час відтворення вже відомого внесення елементів новизни, тобто вищий ступінь (складніші механізми) мислення та якісніший результат.

Наприклад, під час продуктивної праці замість серійного стандартного столу з прямими ніжками зробили стіл із фігурними ніжками. Переписуючи текст, виправляли граматичні помилки і компонували деякі речення.

Творча праця - це створення нового, яке суттєво відрізняється від уже відомого або є таким, якого ще не існувало взагалі. У даному випадку «підключено» найскладніші механізми мислення.

Прикладами творчої праці може бути праця винахідників, учених, художників, педагогів, письменників, артистів, архітекторів, раціоналізаторів і т. д.

Усі наявні досягнення цивілізації - автомобілі, літаки, ракети, полотна художників, поетичні й драматичні твори, кіно й телебачення, нові матеріали легкої промисловості - є результатами творчої праці.

Питання для самоконтролю

1. Поняття і структура діяльності.

2. Діяльність і дії.

3. Види діяльності.

4. Психічна регуляція поводження і діяльності.

Тема 8. Спілкування та міжособистісні стосунки. Педагогічне спілкування План

1. Спілкування як форма буття людей.

2. Спілкування як обмін інформацією.

3. Психологічний контакт. Психологія конфлікту.

4. Спілкування як міжособистісне розуміння людьми один одного.

5. Спілкування як міжособистісна взаємодія.

6. Роль учителя в навчальному процесі.

8.1. Спілкування як форма буття людей

Спілкування - складний, багатоплановий процес встановлення і розвитку контактів між людьми, що породжується потребами спільної діяльності та криє в собі обмін інформацією, вироблення єдиної стратегії взаємодії, сприйняття й розуміння іншої людини.

У спілкуванні розрізняють такі взаємопов'язані аспекти:

• комунікативний (полягає в обміні інформацією);

• інтерактивний (полягає в обміні діями);

• перцептивний (передбачає взаємосприймання і встановлення взаєморозуміння партнерів).

Вітчизняна психологічна наука виходить із принципу нерозривної єдності спілкування і діяльності.

У західних соціально-психологічних системах описується зазвичай якийсь один аспект спілкування, і контакт між людьми зводиться або до обміну інформацією, або до взаємодії, або до процесу міжособистісної перцепції.

На мій погляд, спілкування може не тільки бути «супроводжуючим» психологічним феноменом у процесі групової діяльності, а й виступати в ролі власне діяльності. Це в тому разі, якщо в процесі спілкування якась, хоча б одна, сторона внаслідок спілкування отримала ідеальний продукт діяльності.

Це може бути нова думка, яка спонукає до дії; ідея, що заполонила «білу пляму» в непроясненій концепції тощо.

Наприклад, ви зустріли свого знайомого і спитали: «Привіт, як справи?» У відповідь почули: «Нормально. А як у тебе?»

• Нічого. Все в порядку!

• Бувай. Привіт сім'ї.

Наведений діалог - проста комунікація, яка не є діяльністю.

Усе своє життя людина, як соціальний індивід, спілкується з іншими людьми, вступає з ними у складні міжособові відносини.

Те, що спілкування буває за своєю якістю різним, кожний знає по собі. Нормальне спілкування - це задоволення, установка на подальші контакти. І навпаки: якщо людину щось гнітить, вона уникає зустрічі. Це означає, що спілкування не склалось. Добре якщо можна просто розійтись. А якщо мова йде про батьків і дітей, подружжя, закоханих, компаньйонів або спортсменів однієї команди, членів однієї бригади? Якщо це ситуація типу: вчитель - учень, керівник - підлеглий? Тоді вона перестає бути такою простою. Оздоровити такі ситуації можна лише за допомогою спеціальних знань і навичок, великого бажання і вольових зусиль. Що ж таке спілкування? Які його закономірності?

Спілкування - завжди мотивоване, його мотивами є: інтерес, потреба, звичка, мода та інше, які можуть бути, як індивідуально так і соціальне значимі.

Соціальний сенс спілкування полягає у тому, що воно служить засобом передачі форм культури і суспільного досвіду від покоління до покоління - через звичаї, традиції, норми поведінки, книги, твори мистецтва, предмети матеріальної культури, систему освіти, виховання, філософію, релігію.

Спілкування не лише обумовлює спільну діяльність людей, воно є також важливішим фактором виховання, - без спілкування не може бути повноцінного розвитку і соціалізації особистості. Ось чому у сучасній педагогіці велике значення надається спілкуванню між педагогами і учнями. На учителя покладена особлива відповідальність за те, щоб цей процес був насправді виховуючим, психологічно комфортним.

Спілкування між людьми має свої закономірності. Розглянемо їх. Л.А.Карпенко виділяє такі його функції (за критерієм мети):

- контактну (встановлення контакту, як стану готовності до прийому і передачі інформації).

- інформативну (обмін повідомленнями, задумами, рішеннями).

- функцію спонукання (стимуляція активності партнера, спрямування на ті чи інші дії).

- координаційну (узгодження дій).

- розуміння (активне сприймання і розуміння смислу повідомлення, розуміння партнерами один одного).

- амотивну (пробудження в партнері потрібних емоцій, переживань, обмін емоціями).

- встановлення стосунків (усвідомлення і фіксація свого місця в системі рольових, статусних, ділових міжособових стосунків).

- функцію впливу (зміна стану, поведінки, намірів партнера, установок і т.д.).

Спілкування між людьми відбувається у різних формах:

- анонімне спілкування (тимчасові контакти пасажирів автотранспорту, жителів одного мікрорайону та інше). Таке спілкування в основному регламентується соціальними нормами і правилами етикету.

- функціонально-рольове спілкування (лікар - хворий, вчитель - учень, керівник - підлеглий та інше). Зв'язки між суб'єктами такого спілкування зумовлені їх соціальними ролями. Успішність його залежить від того, наскільки комуніканти правильно виконують свої ролі і функції. Різновидом такого спілкування є ділове спілкування. Останнє найбільш строго регламентовано.

- неформальне спілкування (між друзями, знайомими, близькими, родичами та ін.). Таке спілкування значно меньше регламентується, воно найбільш вільне, оскільки партнери знаходяться не у ділових зв'язках, а в емоційних.

У реальному житті усі форми спілкування переплітаються між собою. Іноді важко зрозуміти, де закінчуються ділові відносини і починаються товариські. Але саме з цим і пов'язані в основному конфлікти, непорозуміння, взаємні претензії, адже кожний вид спілкування має свої неписані "правила гри", їх порушення засуджується і навіть карається.