8.2. Спілкування як обмін інформацією

Спілкування - це обмін інформацією між тими, хто спілкується (комунікантами): почуттями, уявленням, інтересами, настроями, установками і т.д. Основною одиницею процесу спілкування є комунікативний акт. Комунікативні акти відрізняються за:

- змістом: виробничі, побутові, міжособистісно - сімейні, науково - теоретичні;

- формою: прямі, опосередковані (листування);

- за типом зв'язку, односторонні і двосторонні (глядач в кіно, театрі, читач книги);

- за ступенем взаємовідповідності комунікантів: (високий, задовільний, незначний, незадовільний, від'ємний);

- за результатами (від негативного - "зовсім невірно мене зрозумів", до повного взаєморозуміння).

Комунікативний акт має складну структуру:

- комунікантів;

- комунікативні дії;

- зміст, значення, форму повідомлення;

- канал зв'язку.

У спілкуванні інформація повинна не просто бути сприйнята, але й зрозуміла. Тому у кожному комунікативному акті крім діяльності і спілкування є ще пізнання.

Дуже важливо, що у спілкуванні партнери через посередництво системи знаків можуть вплинути один на одного. Іншими словами - обмін такою інформацією обов'язково передбачає вплив на поведінку партнера. Але комунікативний вплив, як результат обміну інформацією можливий лише за умови, якщо комунікатор і репіцієнт говорять "однією мовою", точно володіють єдиною або подібною знаковою системою. Проте володіння партнерами одними і тими самими термінами ще не означає розуміння. Існує ще щось крім лінгвістичного контексту.

Передача будь - якої інформації реалізується за допомогою знаків і знакових систем. Спеціальна наука про знаки - семіотика. Ми всі семіотичні, жінки більше, ніж чоловіки, семіотичні в одязі, макіяжі, рухах. Свої семіотики є у військових і релігійних культах тощо.

Існує п'ять видів комунікативного процесу:

- вербальна комунікація;

- кінетика;

- паралінгвістика;

- проксеміка;

- візуальний контакт.

Кожний з них має свої засоби передачі інформації.

Вербальна комунікація використовує у якості знакової системи людську мову. При такому засобі комунікації менше всього губиться смисл повідомлення. В процесі вербальної комунікації відбувається зміна "комунікативних ролей". Діалогічна мова, як специфічний вид розмови, являє собою послідовну зміну комунікативних ролей. Чотири інших види комунікативного процесу об'єднуються поняттям "невербальна комунікація".

Оптико - кінетична система знаків включає в себе міміку, жести, пластику, експресію. Чарльз Дарвін ще у 1872 році описав види і способи вираження емоцій у людей і тварин. З того часу вченими виявлено більш ніж тисячу різних жестів.

Сучасна наука встановила, що лише невелика частина інформації у процесі спілкування передається вербальними засобами, а основна - невербальними: звуковими сигналами, (включаючи тональність голосу, інтонацію та інше) жестами, позами, мімікою. Роль жестів у спілкуванні підтверджують дані експериментів. Один із них такий: групу студентів попросили відвідати ряд лекцій, сидіти розслаблено і невимушено, не закладаючи ногу на ногу, не складаючи рук на грудях. В кінці лекції був проведений тест на засвоєння матеріалу, а також фіксувалось ставлення до лектора. Друга група студентів виконала теж саме, але вони слухали лекції із складеними на грудях руками, міцно стиснутими кулаками. У цій групі було засвоєно на 38% менше інформації. Руки відіграли роль бар'єру. Про лектора і саму лекцію враження були більш критичними.

В психологічній літературі описані такі види жестів: жести довіри, відкритості, віддзеркалювання, захисту, незгоди, недовіри, напруги, домінування, погрози, готовності, самоконтролю, нервозності та інше.

Паралінгвістична і екстралінгвістична системи знаків являють собою також "добавки" до вербальної комунікації. Паралінгвістична система - це система вокалізації, тобто якість голосу, його діапазон, тональність. Екстралінгвістична система - це включення у мову пауз, покашлювання, сміху, плачу, темп мови. Всі ці доповнення виконують функцію фасцинації: збільшують семантичне значущу інформацію за допомогою немовних засобів.

Простір і час організації комунікативного процесу є також особливою знаковою системою, несуть смислове навантаження як компоненти комунікативних ситуацій. Так, наприклад, розміщення партнерів обличчям один до одного сприяє виникненню контакту, символізує уважність до того, хто говорить, у той час як оклик у спину також може мати певне значення - негативне. Експериментальне доведено переваги деяких просторових форм організації спілкування як для двох партнерів, так і в масових аудиторіях.

Спеціальна галузь знань, яка вивчає норми простірної і часової організації спілкування називається проксемікою. Різні культури виробили свої нормативи стосовно часових і простірних характеристик організації спілкування. Американський антрополог Е. Холл був одним із засновників проксеміки. Його дослідження у цій галузі (60-ті роки XX ст.) призвели до нового розуміння наших взаємовідносин з іншими людьми. У проксеміці прийнято виділяти кілька територіальних зон спілкування, які впливають на характер спілкування.

- Перша зона (від 15 до 50см.) - інтимна - є основною, оскільки саме її людина оберігає так, ніби-то це її найдорожча цінність. У цю зону дозволяється проникати лише тим людям, хто знаходиться у тісному емоційному контакті, це діти, батьки, друзі, кохані, лікарі.

- Друга зона (від 0,1м до 1,2м) – міжособистісна відстань. Це та відстань, яка розділяє людей на зустрічах, офіційних прийомах, на вечірках. Це нормальна відстань для розмови двох людей.

- Третя зона (від 1,2м до 3,5м) - соціальна відстань. На такій відстані люди прагнуть "тримати" сторонніх і тих, кого вони мало знають.

- Четверта зона (більше 3,5 метра) - публічна відстань. На такій відстані зручно стояти перед авдиторією, подавати команди, накази тощо. Інтимність тут повністю втрачається.

Отже, відстань впливає на характер і тривалість міжособових контактів.

У європейській культурі існують неписані правила поведінки в умовах скупченості (в ліфті, транспорті, у натовпі). А саме:

- ні з ким не розмовляти, навіть із знайомими;

- не рекомендується дивитись прямо в обличчя інших людей;

- вираз обличчя повинен бути максимально нейтральним;

- в транспорті далекого слідування найкраще читати;

- чим тісніше у транспорті, тим стриманішими повинні бути рухи.

Поведінка людей у натовпі характеризується високою агресивністю саме тому, що індивідуальний простір кожного стає все меншим, кожен стає у ворожу позу і у будь - який момент може виникнути бійка.

Остання з систем засобів спілкування – візуальне спілкування - "контакт очей", допомагає глибше зрозуміти почуття людини, які вона не завжди виражає словами або жестами. Всі невербальні засоби спілкування значно полегшують передачу інформації і збагачують її смисл. Значну інформацію про людину дають також графологія, фізіогноміка, хіромантія, астрологія, але ця інформація доступна лише спеціалістам у цих галузях знань.