Моделювання

Структурування задач для проектування і розробки інтерактивних систем не буде повним (закінченим) до тих пір, поки процес узгодження і співставлення не буде функціональнозмодельовано. Але після завершення моделювання системи розробниками слід повертатися назад до моделей, задач, користувачів організаційної доктрини, поскіьки проектування та розробка це – ітераційний процес повторного моделювання. Існує чотири форми представлення моделей системи: описові (текстуальні) моделі; моделеі в вигляді блок-схем; математичні (кількісні) моделі; оболонки (альбоми, набори) сюжетів. Розглянемо ці форми моделей детальніше.

• описові (текстуальні) моделі повинні вміщувати відомості про задачі, які буде виконувати система, подавати перелік вимог до вхідної інформації, описувати та ілюструвати вивід СППР і запропонувати програмну та апаратну конфігурацію. Описове представлення повинно бути точним і стислим, по можливості ілюструватися симульованими екранними зображеннями. Слід відмітити, що описовий підхід прийнятий для нескладних прикладень СППР непізнавальних системних задач.

• Існує декілька різних видів блок-схем, які можна досить продуктивно використати для розробки моделей прототипів СППР.

Сюди відносяться:

• концептуальні блок-схеми, в яких графічно зображений потік інформації;

• функціональні блок-схеми, де візуально зображена картина функціонування системи;

• логічні блок-схеми, які використовуються для ілюстрації проходження даних через систему (програму) і місцезнаходження процесів прийняття рішень та керуючої логіки;

• узагальнені блок-схеми, що являють собою представлення вищого рівня, призначені для використання керівництвом.

Для представлення прототипів СППР можна використати готові методи математичного моделювання, зокрема сіткові моделі, - моделі на основі теорії управління, моделі на основі теорії рішень, моделі обробки інформації людиною, моделі комп’ютерних систем.

Сіткові моделі дозволяють інтегрувати дані про ефективність роботи користувачів і функціонування комп’ютерних систем в одну модель, навіть якщо ці дані поступили з різних джерел. В них користувач і система розглядаються як еквівалентні системи в загальному процесі. Виконувані як користувачем, так і системою індивідуальні задачі (для кожної із яких необхідно подати дані їхньої ефективності (описуються під кутом очікуваної ефективності та логічного відношення попередник-послідовник, що дозволяє збудувати сітку задач – як модель ефективності системи користувач-комп’ютер. Такі моделі застосовуються, як правило, для передбачення комплексного набору задач “успіху чи невдачі” або часу завершення. Слід зауважити, що процес збору даних ефективності окремих задач і формування правил інтеграції цих даних (для одержання комплексного прогнозу ефективності) нерідко буває важким або через сумнівний характер емпітричних даних чи їх відсутність, або тому, що взаємодії між задачами, зокрема пізнавального характеру чи паралельно виконуваними можуть бути досить складними. Ця обставина деякою мірою змінює діапазон застосування сітьових моделей, хоча сам процес їх побудови, є дуже цінним фактором розуміння проблеми.

Моделі на основі теорії управліня напрвлені на комунікацію системи користувач- комп’ютер, причому користувач розглядається як елемент в контурі зворотнього зв’язку. Система розглядається в широкому аспекті, окремі деталі інтерфейса, наприклад конструкція дисплея, не враховується, що зменшує корисність такого підходу для розроблювачів системи інтерфейса СППР. Моделі такого типу застосовуються для прогнозування загальної ефективності системи користувач- комп’ютер в середовищі задачі безперервного керування і контролю.

Моделі на основі теорій рішень моделюють поведінку користувачів в контексті прийняття рішень. Для цього потрібно створити набір можливих станів навколишнього середовища з відповідними очікуваними імовірностями і набір можливих рішень (напрямків дій) разом з іншими сподіваними значеннями та вартістю для різних елементів набору станів, аналізуючи значення і вартість на множині визначених станів. За допомогою моделі можна вибрати траекторію дій. Моделі на основі теорії рішень використовуються для одержання рекомендацій за опитувальними рішеннями або для опису поведінки користувачів в сфері прийняття рішень.

Моделі обробки інформації людиною передбачають інтенсивний аналіз розв’язуємої задачі і протоколів, які поступають від ОПР в процесі рішення задачі. Для цього потрібно охарактеризувати: середовище задач, включаючи саму проблему і наявні засоби її розв’язку; простір станів, використовуваний суб’єктом для представлення проблеми і вивідного рішення її; розроблену процедуру для досягнення рішення.

Потенційні можливості таких моделей досить високі для інтеграції обробки інформації людиною при розробці та застосуванні систем. Але в зв’язку з тим, що відношення з тим, що відношення між вимогами задач і можливостями та обмеженнями людини не досить вивчені, то існуючі моделі або дуже спеціалізовані, або досить детальні.

Моделі комп’ютерних ситем орієнтовані на опис поведінки комп’ютерного компонента інтерактивної системи, а детальний опис поведінки користувача в них відсутній. Тому ці системи, як правило, націлені на прогнозування часу реакції системи, потребу в ресурсах центрального процесора і пам’яті, вимоги до підсистеми вводу-виводу. По них можна визначити, чи задовольняє пропонована система вимоги користувачів щодо часу реакції та інших сумарних характеристик системи. Моделі такого типу не завжди потрібні для визначення вимог до користувача.