Том 1_Актуальні питання державотворення_КНУ_2016

Адміністративне право та адміністративний процес

необхідних для остаточного врегулювання питань оплати адміністративних послуг та процедури їх надання органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування населенню та бізнесуНедоліки сфери з точки зору споживачівможуть бути вирішені шляхом ефективної роботи та належна якість надання адміністративних послуг у низці утворених центрів надання адміністративних послуг.Багато з проблем можуть вирішуватися за рахунок ресурсів кожного конкретного органу та ініціативи керівників таких органів.

Науковий керівник – д.ю.н., проф. Бевзенко В.М.

Світлана Шоптенко

Сумська філія Харківського національного університету внутрішніх справ канд.юрид.наук, доц. кафедри юридичних дисциплін

Національна поліція України як суб’єкт адміністративно-юрисдикційної діяльності

На сьогоднішній день в Україні відбувається реформування практично всіх сфер суспільного життя. Це пов’язано із застарілістю та неточністю чинного законодавства, переорієнтацією інтересів та потреб суспільства. Не залишаються осторонь і правоохоронні органи, які потребують реформування в напрямку вдосконалення їх правового регулювання, організаційної структури, повноважень, форм та методів діяльності. Особливе місце в процесі реформування правоохоронної системи належить вдосконаленню адміністративно-юрисдикційної діяльності органів національної поліції як діяльності щодо розгляду і вирішення адміністративно-правових спорів.

Адміністративно-юрисдикційна діяльність поліції як різновид виконавчо-розпорядчої діяльності в адміністративно-правовій науці в більшості випадків розглядається як діяльність з розгляду та вирішення правових спорів, що виникають при реалізації органами державної влади їх повноважень. Важливе місце в ній відводиться провадженням у справах про адміністративні правопорушення. Крім того вона включає інші адміністративно-юрисдикційні дії, що вчиняються суб’єктами в межах наданих їм чинним законодавством повноважень, та пов’язані з вирішенням певної спірної ситуації.

Адміністративно-юрисдикційній діяльності поліції притаманні наступні ознаки: виникає на підставі правового спору; здійснюється відповідно до визначеної чинним законодавством процедури та спеціально уповноваженим суб’єктом; має наслідком прийняття правового акту, в якому зазначається рішення по конкретній адміністративній справі; за результатами адміністративно-юрисдикційної діяльності можуть бути застосовані заходи державного примусу.

Національна поліція України наділена чи не найбільшим обсягом адміністративноюрисдикційних повноважень. Таке особливе її становище як суб’єкта адміністративної юрисдикції обумовлюється насамперед двома важливими обставинами: більшим, порівняно з іншими суб'єктами, обсягом суспільних відносин, які охороняються цими органами, що відображається значною кількістю підвідомчих їм справ про адміністративні правопорушення, а також значно ширшими повноваженнями щодо застосування ними різних адміністративних стягнень та складання протоколів про адміністративні правопорушення [Адміністративна діяльність органів внутрішніх справ. Загальна частина: Підручник / Під заг. ред. І.П.Голосніченка, Я.Ю.Кондратьєва. -К.: Укр. академ. внутрішніх справ, 1995. - 177 с., с.139].

300

Адміністративне право та адміністративний процес

Адміністративно-юрисдикційна діяльність органів Національної поліції знаходить свій прояв у трьох видах проваджень: у справах про адміністративні правопорушення, за скаргами громадян та дисциплінарних.

Згідно Кодексу України про адміністративні правопорушення справи про адміністративні проступки розглядаються: 1) адміністративними комісіями при виконавчих комітетах сільських, селищних, міських рад; 2) виконавчими комітетами сільських, селищних, міських рад; 3) районними, районними у місті, міськими чи міськрайонними судами (суддями), а у випадках, передбачених цим Кодексом, місцевими адміністративними та господарськими судами, апеляційними судами, вищими спеціалізованими судами та Верховним Судом України; 4) органами Національної поліції, органами державних інспекцій та іншими органами (посадовими особами), уповноваженими на те законодавством [Кодекс України про адміністративні правопорушення: Закон, Кодекс від 07.12.1984 ғ 8073-X// Відомості Верховної Ради Української РСР (ВВР) 1984, додаток до ғ 51, ст.1122].

Таким чином законодавець уповноважив органи Національної поліції в особі їх компетентних посадових осіб розглядати та вирішувати справи про адміністративні правопорушення. У той же час варто відмітити недосконалість чинного законодавства, що регламентує діяльність органів Національної поліції з розгляду та вирішення справ про адміністративні правопорушення. Відсутня чітко закріплена процедура розгляду вказаних справ, потребує уточнення система прав та обов’язків їх посадових осіб.

Ще один вид адміністративно-юрисдикційної діяльності, що реалізується в органах Національної поліції, виникає при притягненні поліцейського до дисциплінарної відповідальності. Тобто при виникненні спору щодо неналежного виконання працівником поліції своїх обов’язків, до нього можуть бути застосовані заходи дисциплінарного впливу. При цьому, в даному випадку суб’єктом, який реалізує адміністративно-юрисдикційну діяльність буде його керівник, тобто особа начальницького складу, яка має право видавати накази та розпорядження, застосовувати заохочення і накладати дисциплінарні стягнення або порушувати клопотання про це перед старшим прямим начальником.

Проаналізувавши законодавство, що регламентує реалізацію дисциплінарних проваджень в органах Національної поліції, можна зазначити, що воно є застарілим та потребує термінового оновлення. Зокрема необхідно якнайшвидше прийняти Дисциплінарний статут Національної поліції України, проект якого на сьогоднішній день знаходиться на розгляді у Верховній Раді України.

Ще одним різновидом адміністративно-юрисдикційної діяльності поліції є провадження за скаргами фізичних чи юридичних осіб. Провадження за скаргами громадян в органах Національної поліції досить повно регламентоване чинним законодавством. У той же час потребують уточнення права та обов’язки його сторін як запорука їх непорушності.

Проаналізувавши вищевикладене, можна зробити висновок, що органи Національної поліції є провідними суб’єктами адміністративно-юрисдикційної діяльності. При цьому вони можуть виступати як державно-владні суб’єкти, а також як особи щодо яких застосовуються заходи державного примусу. Необхідно відмітити, що на сьогоднішній день в законодавстві України відсутній нормативно-правовий акт, який би чітко регламентував адміністративно-юрисдикційну діяльність органів Національної поліції. Це негативно впливає на порядок її реалізації та на забезпечення дотримання прав та свобод громадян, які залучені до такої діяльності. У зв’язку з цим доцільно було б

301

Адміністративне право та адміністративний процес

доповнити Закон України «Про Національну поліцію України» окремим розділом «Адміністративно-юрисдикційна діяльність поліції», в якому визначити суб’єктів, уповноважених її реалізувати, порядок провадження, можливості щодо застосування заходів державного примусу та умови забезпечення прав, свобод та законних інтересів громадян.

Анастасия Ярощук

Гомельский государственный университет имени Франциска Скорины, юридический факультет студентка 3 курса

Имущественные и технические меры обеспечения административного процесса в Республике Беларусь

Имущественные и технические меры обеспечения административного процесса представляют собой специфические средства административно-правового принуждения, применяемые в целях пресечения административного правонарушения, составления протокола об административном правонарушении при невозможности его составления на месте выявления административного правонарушения, обеспечения своевременного и правильного рассмотрения дела об административном правонарушении и исполнения принятого по делу постановления.

Имущественные и технические меры обеспечения административного процесса урегулированы законодательством довольно на высоком уровне, однако существуют некоторые недоработки.

Наложение ареста на имущество производится в целях обеспечения исполнения постановления о наложении административного взыскания в виде штрафа, конфискации или взыскания стоимости судья, должностное лицо органа, ведущего административный процесс, вправе наложить арест на имущество.

Изъятие вещей и документов заключается в принудительном лишении возможности владения (пользования, распоряжения) лицом, в отношении которого ведѐтся административный процесс, определѐнной вещью, предметом или документом, которые явились орудием или предметом совершения административного правонарушения.

Задержание и принудительная отбуксировка (эвакуация) транспортного средства означает временное принудительное прекращение уполномоченным должностным лицом использования транспортного средства, включающее его перемещение при помощи другого транспортного средства и помещение его на специальную стоянку — специально отведѐнное охраняемое место хранения задержанных транспортных средств

Помещѐнное на охраняемую стоянку транспортное средство возвращается собственнику (владельцу) или уполномоченному им лицу по его первому требованию. Однако на практике транспортное средство, помещенное на охраняемую стоянку, возвращается собственнику (владельцу) после исполнения постановления о наложении административного взыскания и оплаты работ (услуг) по принудительной отбуксировке (эвакуации) транспортного средства и его хранению.

Исходя из этого следует внести изменение в Инструкцию «О порядке принудительной отбуксировки (эвакуации) транспортного средства и помещения его на охраняемую стоянку, отбуксировки транспортного средства без помещения его на охраняемую стоянку и блокировки колеса транспортного средства», а именно в пункт 11, изложив его в следующей редакции: «Помещенное на охраняемую стоянку транспортное

302

Адміністративне право та адміністративний процес

средство возвращается его собственнику (владельцу) или уполномоченному им лицу после исполнения постановления о наложении административного взыскания и оплаты работ (услуг) по принудительной отбуксировке (эвакуации) транспортного средства и его хранению работником, осуществляющим его охрану».

Отстранение от управления транспортным средством применяется в случае, если физическое лицо управляет транспортным средством, не имея права управления этим транспортным средством, либо если имеются достаточные основания полагать, что данное физическое лицо находится в состоянии алкогольного опьянения либо в состоянии, вызванном потреблением наркотических средств, психотропных веществ, их аналогов, токсических или других одурманивающих веществ.

Блокировка колѐс транспортного средства применяется при совершении административного правонарушения: остановка или стоянка грузового автомобиля с технически допустимой общей массой более 3,5 тонны, автобуса, колѐсного трактора, самоходной машины, прицепа с нарушением правил дорожного движения, сотрудник Государственной автомобильной инспекции вправе применить блокировку колѐс транспортного средства, если водитель не находится в транспортном средстве или в непосредственной близости от него.

Сравнивая административно-процессуальное законодательство Республики Беларусь с законодательством зарубежных стран и уголовно-процессуальное законодательство Республики Беларусь можно сделать вывод, что ПИКоАП имеет достаточно высокий уровень регламентации имущественных и технических мер обеспечения административного процесса. Однако, при рассмотрении зарубежного законодательства, следует обратить внимание на некоторые особенности и, возможно, учесть их в законодательстве Республики Беларусь.

Так, по аналогии с законодательством стран СНГ, необходимо внести изменения в ПИКоАП, дополнив статью 8.9 частью 31, изложив ее в следующей редакции: «При проведении изъятия вещей и документов должностное лицо органа, ведущего административный процесс, предлагает выдать предметы и документы, подлежащие изъятию, а в случае отказа в этом проводят изъятие принудительно».

Необходимо внести изменения в ПИКоАП, дополнив статью 8.9 частью 11, изложив ее в следующей редакции: «В случае необходимости при изъятии вещей и документов применяются фото- и киносъемка, иные установленные способы фиксации вещественных доказательств».

Необходимо внести изменения в ПИКоАП, дополнив часть 1 статьи 8.9: «Обнаруженные при административном задержании физического лица, личном обыске, осмотре или в других случаях при осуществлении служебных полномочий документы, имеющие значение для принятия решения по делу об административном правонарушении, орудия или средства совершения административного правонарушения; вещи, изъятые из оборота; имущество или доходы, полученные вследствие совершения административного правонарушения, а также предметы административного правонарушения, за совершение которого предусмотрена их конфискация, изымаются должностным лицом органа, ведущего административный процесс в присутствии двух понятых либо с применением видеозаписи, на срок до вступления в законную силу постановления по делу об административном правонарушении».

Научній руководлитель – ст. преподавательУсова Е.И.

303

Адміністративне право та адміністративний процес

Тетяна Ященко

Київський національний університет імені Тараса Шевченка юридичний факультет студентка 2 курсу ОР «Магістр»

Удосконалення регулювання прийняття адміністративних актів з метою демократизації взаємодії органів публічної адміністрації з громадянами

Актуальність дослідження: необхідність ціннісної переорієнтації діяльності органів виконавчої влади в Україні у контексті втілення «людиноцентристського підходу» у взаємодії публічної адміністрації та громадян потребує дослідження досвіду інших країн щодо вирішення аналогічних питань. Така практика буде надзвичайно корисною зокрема при вирішенні проблемного питання розвитку чинного законодавства в Україні у напрямі забезпечення правового регулювання адміністративних процедур загалом та прийняття адміністративних актів зокрема.

З огляду на те, що результат процедури прийняття адміністративних актів, та і подекуди сама процедура, безпосередньо є основою виникнення, зміни та/або припинення прав та обов’язків громадян, юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, така процедура має отримати закріплення на рівні закону аби убезпечити адресатів таких процедур від надмірного, незбалансованого і не пропорційного втручання у сферу їх життєдіяльності.

Адміністративні акти відіграють надзвичайно важливу роль у діяльності публічної адміністрації, оскільки вони активно використовуються для оформлення стандартних дій регулятивного характеру. Одним із їх видів є індивідуальні акти (при використанні широкого підходу до визначення дефініції), які встановлюють, змінюють або припиняють права та/або обов’язки окремих осіб. З огляду на це, суб’єкти прийняття адміністративних актів мають враховувати і ставити як обов’язкові вимоги до процедури саме врахування інтересів приватних осіб. Зокрема, реалізація таких орієнтирів можлива шляхом процедуралізації форм діяльності публічної адміністрації.

Так, у одній із робіт німецького дослідника адміністративного права Е. ШмідтаАссмана зазначається, що для сучасного адміністративного права притаманні 3 ознаки, саме порівняно значна суб’єктивація (норми об’єктивного права повинні збалансовувати певні захищені правом інтереси фізичних осіб), сильна сенсибілізація (знову ж таки мається на увазі взаємодія між загальним регулюванням і позиціями окремих приватних осіб, враховується інтенсивність перших, їх відповідністьгарантіям і принципам правової держави), а також яскраво виражена індивідуалізація, внаслідок якої до адміністративного права проникли ідеї допустимості вимог і справедливості [ШмідтАссманн Загальне адміністративне право як ідея врегулювання = Das allgemeine verwaltungsrecht als ordnungsidee. Grundlagen und Aufgaben der verwaltungsrechtlichen systembildung : основні засади та завдання систематики адміністративного права / Ебергард Шмідт-Ассманн; [пер. з нім. : Г. Рижков, І. Сойко, А. Баканов ; відп. ред. О. Сироїд ; наук. ред. : Р. Куйбіда, О. Сироїд, В. Тимощук]. – вид. 2-ге, переробл. та допов.–

Київ: К.І.С., 2009. – C. 72].

Зокрема, як свідчать результати досліджень німецьких адміністративістів: «Окремо взяту адміністративну дію слід спрямовувати на індивідуальне становище осіб, права яких вона зачіпає; їхні інтереси знаходять свій вияв як «інтереси, що випливають із основоположних прав» [Шмідт-Ассманн Загальне адміністративне право як ідея врегулювання = Das allgemeine verwaltungsrecht als ordnungsidee. Grundlagen und

304

Адміністративне право та адміністративний процес

Aufgaben der verwaltungsrechtlichen systembildung: основні засади та завдання систематики адміністративного права / Ебергард Шмідт-Ассманн; [пер. з нім. : Г. Рижков, І. Сойко, А. Баканов ; відп. ред. О. Сироїд ; наук. ред. : Р. Куйбіда, О. Сироїд, В. Тимощук]. – Вид. 2-ге, переробл. та допов.– Київ: К.І.С., 2009.– C. 91]. Так, індивідуалізації, дотриманню прав громадян під час реалізації адміністративної процедури сприятиме закріплення на рівні відповідних законів наступних вимог: «заборона надмірності, особливо як принцип пропорційності у вузькому розумінні з критеріями співмірності та прийнятності, а також принцип рівності та захисту довіри» [Шмідт-Ассманн Загальне адміністративне право як ідея врегулювання =Das allgemeine verwaltungsrecht als ordnungsidee. Grundlagen und Aufgaben der verwaltungsrechtlichen systembildung: основні засади та завдання систематики адміністративного права /Ебергард Шмідт-Ассманн; [пер. з нім. : Г. Рижков, І. Сойко, А. Баканов ; відп. ред. О. Сироїд ; наук. ред. : Р. Куйбіда, О. Сироїд, В. Тимощук].– Вид. 2-ге, переробл. та допов.– Київ: К.І.С., 2009.– C. 91-92].

До того ж, такі вимоги впливають із акту найвищої юридичної сили. Так, зокрема, такі положення є поступовим тлумаченням положень абз. 3 ст. 1 Основного закону Федеративної Республіки Німеччини) «зв’язаність усієї державної влади основоположними правами задала суб’єктивацію правничої системи, яку не може бути скасовано. Водночас у цьому знаходить свій вияв основна спрямованість всього адміністративного права на права особи».

На жаль, в українському адміністративному судочинстві взагалі не виділено спеціальної можливості (повноваження спілок, об’єднань тощо бути позивачами у правах, щодо захисту суспільного інтересу, що може створювати певну загрозу. Так, у контексті оскарження адміністративних актів, які зачіпають інтереси значної кількості осіб – хто має виступати скаржником, адже порушене не індивідуальне право однієї особи, а індивідуальне право групи осіб – чи то громади, об’єднання тощо.

Отже ми бачимо, що адміністративним актом оформлюється реалізація значної частини повноважень органів виконавчої влади (та інших уповноважених суб’єктів), які мають безпосередній вплив на становище приватних осіб. Таким чином, законодавчому регулюванню має бути піддана не лише підстава його прийняття, а і всі процедурні аспекти такої діяльності: мають бути визначені уніфіковані правила щодо форми адміністративного акта, його реквізитів, обов’язкових складових частин. Такі вимоги хоча і видаються на перший погляд не суттєвими, проте, мають безпосереднє значення у контексті захисту особи від свавілля і зловживання з боку уповноважених державою суб’єктів.

Таким чином, з метою вдосконалення національного правового регулювання щодо створення максимально ефективних способів і механізмів реалізації і захисту прав осіб в Україні, розбудови співпраці України із країнами членами Європейського Співтовариства, з метою включення України до європейського адміністративного простору необхідно забезпечити належне правове регулювання діяльності суб’єктів публічної адміністрації шляхом прийняття Адміністративно-процедурного кодексу.

Науковий керівник – к.ю.н., доц. Пухтецька А.А.

305

Інформаційне право

ІНФОРМАЦІЙНЕ ПРАВО

Назар Білоцерковець

Київський національний університет імені Тараса Шевченка, юридичний факультет студент 2 курсу ОР «Магістр»

Деякі аспекти застосування електронно-цифрового підпису суб’єктами публічної адміністрації при укладенні договору про закупівлю

У всіх країнах світу держава є найбільшим споживачем товарів, робіт та послуг. При цьому вона завжди виступає особливим споживачем, який не тільки закуповує товари, роботи і послуги, а й самостійно визначає порядок здійснення закупівель, тобто їх юридичний механізм. Елементом цього механізму є, зокрема, застосування замовниками, суб’єктами публічної адміністрації, електронних засобів.

Одним з таких електронних засобів є засоби електронного цифрового підпису (надалі

–«ЕЦП»), використання якого стає дедалі поширенішим не лише у приватноправових, а й у публічно-правових відносинах. Застосування електронних засобів під час проведення державних закупівель сприяє не лише значній економії бюджетних коштів, а й прозорості, відкритості проведення відповідних процедур та зменшення часових витрат. Зазначене зумовлює актуальність дослідження проблем регулювання застосування таких електронних засобів на законодавчому рівні.

Метою цієї роботи є дослідження правовідносин, які складаються при використанні ЕЦП як реквізиту електронного документа суб’єктами публічної адміністрації при укладенні договору про закупівлю та виявлення проблем, які виникають при застосуванні ЕЦП у цих правовідносинах.

Нині правове регулювання використання ЕЦП суб’єктами публічної адміністрації врегульовано Законами України «Про електронний цифровий підпис» від 22.05.2003 р. (надалі – «Закон України «Про ЕЦП»), «Про публічні закупівлі» від 25.12.2015 р., (надалі

–«Закон України «Про публічні закупівлі» 2015 р.») та іншими законами.

Незважаючи на внесення значної кількості змін до законодавства України про публічні закупівлі, невирішеною залишається проблема відсутності законодавчого врегулювання процедури підписання договору про закупівлю за допомогою ЕЦП. Так, виходячи зі змісту ч.ч. 1, 2 ст. 12 Закону України «Про публічні закупівлі» 2015 р., використання електронних засобів та, відповідно, ЕЦП під час укладення договору про закупівлю даним Законом не передбачено. Закон України «Про публічні закупівлі» встановлює можливість застосування ЕЦП під час трьох процедур закупівлі (відкриті торги; конкурентний діалог; переговорна процедура закупівлі).

Однак, як вбачається зі змісту ст. 36 Закону України «Про публічні закупівлі», укладення договору про закупівлю здійснюється за результатами проведення відповідної процедури торгів, а тому не є їх складовою частиною. Виходячи з буквального розуміння норм даного Закону, застосування електронних засобів під час укладення договору про закупівлю та, відповідно, підписання такого договору за допомогою засобів ЕЦП, є неможливим.

Інакше вирішено дане питання в законодавстві Російської Федерації. Так, ч. 1 ст. 5 Федерального Закону РФ «Про контрактну систему у сфері закупівлі товарів, робіт, послуг для забезпечення державних та муніципальних потреб» від 22 березня 2013 року

306

Інформаційне право

передбачено, що «в рамках відносин, вказаних в ч. 1 ст. 1 цього Федерального Закону, допускається обмін електронними документами, передбаченими законодавством РФ та іншими нормативно-правовими актами про контрактну систему у сфері закупівель, між учасниками контрактної системи у сфері закупівель». При цьому, у ч. 1 ст. 1 Федерального закону РФ, на відміну від ч. 1 ст. 12 Закону України «Про публічні закупівлі», передбачено такі види правовідносин як «укладення цивільно-правового договору, предметом якого є поставка товару, виконання роботи, надання послуги (в т.ч. придбання нерухомого майна чи найм майна) від імені РФ…».

Тобто, відповідний Федеральний закон РФ прямо передбачив можливість застосування електронних документів під час укладення договорів про закупівлю. Аналогічним чином прямо передбачено можливість укладення електронного договору про державну закупівлю ч. 3 ст. 43 Закону Республіки Казахстан «Про державні закупівлі» від 04 грудня 2015 року.

При цьому, ст. 70 Федерального закону РФ врегульовано порядок укладення договору за результатами проведення електронного аукціону.

Зокрема, ст. 70 даного Закону РФ передбачено не лише можливість підписання кінцевого договору про закупівлі за допомогою ЕЦП, а й підписання за допомогою ЕЦП первісного проекту такого договору, проекту протоколу розбіжностей за результатами ознайомлення з проектом такого договору, а також документа, що підтверджує надання забезпечення виконання такого договору.

Крім цього, ст. 40 Закону України «Про здійснення державних закупівель» 2010 р. також прямо передбачалася відповідна можливість: «Договір про закупівлю укладається в письмовій формі, а у разі здійснення закупівель за процедурою електронного реверсивного аукціону - у формі електронного документа, відповідно до положень Цивільного та Господарського кодексів України […].

Недоліком нового Закону України «Про публічні закупівлі» 2015 року є відсутність прямо передбаченої можливості підписати як кінцевий договір про закупівлю, так і проект даного договору, за допомогою ЕЦП.

Крім цього, навіть якби така можливість була прямо передбачена даним Законом, то відсутньою в даному Законі залишається конкретна процедура та етапи підписання такого договору за допомогою ЕЦП та інших електронних засобів. Так, Законом України «Про публічні закупівлі» в такому разі мали би бути врегульовані питання способу зберігання та пред’явлення електронних документів, порядок внесення змін до помилково відправленого проекту договору, підписання протоколів розбіжностей до договору, умови виготовлення та отримання паперових копій електронних документів, тощо.

Висновки. З викладеного вбачається, що законодавство України, яке регулює процедури державних (публічних) закупівель, містить ряд суттєвих недоліків, які перешкоджають повноцінному та поширеному використанню ЕЦП суб’єктами публічної адміністрації при підписанні договорів про закупівлі.

Тому нами запропоновано окремі зміни до законодавства України, які зможуть розв’язати окреслену у цій роботі проблематику. Зокрема, пропонуємо доповнити ч. 1 ст. 36 Закону України «Про публічні закупівлі» та ч. 1 ст. 40 Закону України «Про здійснення державних закупівель» таким реченням: «Договір про закупівлю може бути підписано за допомогою електронних засобів з дотриманням вимог Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» та Закону України «Про електронний цифровий підпис».

Науковий керівник – к.ю.н., доц. Заярний О. А.

307

Інформаційне право

Анна Барікова

Київський національний університет імені Тараса Шевченка, юридичний факультет аспірант 1 року навчання

Передумови систематизації права електронних комунікацій

Актуальність теми дослідження обумовлена тим, що засади діяльності публічної адміністрації та суб’єктів ринку електронних комунікацій в Україні є застарілими, не відповідають вимогам часу та євроінтеграційним процесам. При цьому потрібно враховувати, що після ратифікації Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами наша країна визнала спрямованість державної політики, у тому числі щодо реформування сфери електронних комунікацій, на європейські стандарти діяльності на ринку електронних комунікацій. Вкрай потрібна на сучасному етапі систематизація права електронних комунікацій пов’язана з проблематикою публічного управління; правового становища національних регуляторів; адміністративно-правового забезпечення прав і законних інтересів користувачів телекомунікаційних мереж і споживачів телекомунікаційних послуг.

Необхідно зауважити, що для України передумови систематизації права електронних комунікацій мають «двошаровий» характер: фундаментом є необхідність створення уніфікованих умов функціонування ринку електронних комунікацій з урахуванням соціально-економічних стандартів надання електронних комунікаційних послуг та взаємоз'єднання електронних комунікаційних мереж, які узгоджуватимуться з європейськими стандартами, а поточний рівень систематизації вказаної сфери повинен орієнтуватися на правові рамки, закладені наднаціональним європейським правом (орієнтирами успішності здійснюваної систематизації права електронних комунікацій повинна стати вдала практика зарубіжних країн). У цьому плані потрібно враховувати загальнотеоретичні доктринальні постулати, згідно з якими тільки систематизоване законодавство дає змогу досягти відповідного рівня правової культури та правової свідомості, оскільки ці категорії прямо залежать від рівня впорядкованості законодавства, а тому йдеться про необхідність удосконалення існуючого масиву нормативно-правових актів шляхом їх науково обґрунтованого опрацювання з урахуванням об'єктивних потреб суспільного життя [Систематизація законодавства України: проблеми та перспективи вдосконалення : [монографія]. – К. : Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, 2003. – 220 с. – С. 108]. По суті, це означає, що передумови систематизації права електронних комунікацій базуються на всьому комплексі детермінантів соціальної матерії, які в подальшому справляють вплив на правову матерію, а через неї на сферу ідеального субстрату – свідомість людини та її правосвідомість, зокрема.

Описаний вище факт триєдинності вимірів і проявів передумов систематизації права електронних комунікацій потрібно враховувати при здійсненні відповідної діяльності, у першу чергу, при забезпеченні інклюзивності громадськості до цього процесу систематизації. Водночас необхідно зважати, що така інклюзивність може бути повноцінно реалізована лише на поточному рівні систематизації права електронних комунікацій. При цьому в українських реаліях описана вимога не була дотримана повною мірою. Так, проект Закону України «Про електронні комунікації», розроблений Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері зв’язку та

308

Інформаційне право

інформатизації й оприлюднений 3 лютого 2015 р. на її офіційному веб-сайті, лише частково врахував позицію учасників ринку електронних комунікацій. Законопроекти «Про електронні комунікації», зареєстровані за ғғ 3549, 3549-1, 3549-2, внесені до Верховної Ради України трьома ініціативними групами народних депутатів України, також не можна назвати пронизаними засадами інклюзивності громадськості.

Іншою важливою віхою передумов поточного рівня систематизації права електронних комунікацій є спрямованість європейської практики та її узгодження з позицією суб’єктів ринку електронних комунікацій (насамперед постачальників і споживачів електронних комунікаційних послуг). Зокрема, здійснення систематизації права електронних комунікацій на теренах Європейського Союзу та Сполучених Штатів Америки свого піку набуло в 2000-их рр. після прийняття нових Директив Європейського Союзу в цій сфері та закону в Сполучених Штатах Америки про електронні петиції, охорону приватності. Принагідно в Італії, Франції та Фінляндії (із 2015 р.) діють кодекси, а в Сполученому Королівстві Великої Британії та Північної Ірландії у лютому 2015 р. було внесено законопроект у вигляді Кодексу про електронні комунікації. З іншого боку, на сучасному етапі розвитку суспільства громадськість вже не потребує кодексів для ефективного впорядкування відносин, у тому числі на ринку електронних комунікацій. У цьому ракурсі варто підтримати підхід Л. Бруно, на підставі якого кодифікація, яка була задумана як спосіб досягти більшої визначеності законів, насправді призводить до того, що адаптація правової системи з метою досягнення справедливості при змінених обставинах виявляється можливою тільки шляхом законодавства, а гіпертрофія законодавчох діяльності слугує причиною нестабільності правової системи [Леони Б. Свобода и закон / Б. Леони ; пер. с англ. В. Кошкина под ред. А. Куряева. – М. : ИРИСЭН, 2008. – 308 с. – С. 7]. Зважаючи на наведену тезу, квінтесенцією передумов систематизації права електронних комунікацій має бути ідея досягнення максимальної правової визначеності правової бази зі впорядкування процесу публічного управління та саморегуляції ринку електронних комунікацій.

Отже, на основі викладеного можна стверджувати, що передумови систематизації права електронних комунікацій кореспондують із імплементацією вдалих підходів права електронних комунікацій Європейського Союзу, які відповідають українським соціально-економічним реаліям, правовим традиціям та основам правотворчої техніки в аспекті уніфікації термінології; узгодження процедур публічного управління, надання електронних комунікаційних послуг; усунення прогалин і колізій між нормами права електронних комунікацій; досягнення правової визначеності в цій сфері. Відтак, вказані передумови зумовлені публічним інтересом у частині досягнення юридичної визначеності норм права електронних комунікацій, дотримання соціальної справедливості та максимального спрощення умов діяльності на ринку електронних комунікацій (для цього потрібні прості та доступні правові норми, які відповідатимуть стандартам наднаціонального європейського права).

Науковий керівник – д.ю.н., проф. Мельник Р. С.

309