4. Роль вчених Пашутіна, Фохта, Підвисоцького, Богомольця, Мечнікова та ін.. В розвитку патфіз.

Луї Пастер та Кохза початкували біологічний напрям у патології, який успішно розвинув Мечников внесок у розвиток вчення про фагоцитоз та про роль цитотоксинів був удостоєний Нобелівської премії.

Пашутін у 1845 організував спочатку в Казанському університеті, а потім у Петербурзькій медико- хірургічній академії (1879) самостійні кафедри загальної патології, які вже мали фізіологічний, експериментальний напрям. Пашутін написав кілька підручників де вперше була зроблена спроба методично систематизувати і оформити для студентів наукові досягнення експериментальної патології того часу. Вигадав досліди щодо голодування, вивчення обміну речовин, сконструював перший калориметр. Його учень Репрьов очолив кафедру загальної патології у Харківському університеті і згодом створив школу патофізіологів. У Москві експериментальну патологію заснував О. Б. Фохт. Він проводив дослідження із загальної патології кровообігу, написав кілька монографій, які й до сьогодні не втратили свого значення. Підвисоцький написав підручник “Основы общей и экспериментальной патологии” , який був перекладений на багатьма ыноземними мовами, що свідчить про міжнародне визнання, в його лабораторії працювали Заболотний,Богомолець, Савченко,Тарасевич.

Богомолець захистив докторську дисертацію з патології надниркових залоз,став професором Саратовського університету, був президентом Української Академії наук, наукові розробки та розробки його учнів у галузі ендокринної патології, пухлинного росту, переливання крові, старіння, ролі сполучної тканини мають без перебільшення світове значення, вивчав проблеми імунітету. Так, йому вдалося дослідити роль цитотоксичних сироваток у стимуляції загоєння ран, які врятували життя тисячам бійців в роки Великої Вітчизняної війни. Інститут фізіології вО.О.Богомолець залишив після себе великий спадок Києві, названий його ім’ям.

5. Визначення понять «здоров’я» та «хвороби». Патологічна реакція, патологічний процес і патологічний стан.

Здоров’я, норма, фізіологічний стан – це форма життєдіяльності організму, за якої структура і функції організму відповідають одна одній, а система її регуляції на різних рівнях дає змогу цілком реалізувати генетичний потенціал певного виду тварини у конкретних умовах зовнішнього середовища. Здоровий організм здатний підтримувати і відповідати на комплекс адекватних реакцій у відповідь на влив подразників зовнішнього середовища. Ці реакції називають захисно-компенсаторними – оберігають організм від порушення рівноваги для забезпечення нормальної життєдіяльності. Для оцінки здоров’я існують спеціальні об’єктивні показники, такі як температура тіла, частота пульсу, дихання.(їх виражають динамічною - від і до, або статичною нормою – середньоарифметична величина суми значень будь-якого показника.)

Хвороба – це якісно новий стан, який набуває організму. Він виникає під впливом ушкоджуючих чинників і проявляється комплексом структурно-функціональних змін з боку органів та систем, порушенням зв’язку організму з навколишнім середовищем, погіршенням його генетичних можливостей, зниженням продуктивності та економічної цінності тварин. Під час хвороби порушується фізіологічна регуляція функцій і змінюється характер реактивності і адаптаційно-компенсаторних реакцій. Хворобу супроводжують три види патологічних явищ: пат.реація, пат.процес і пат.стан.

Патологічна реакція – реакція організму або окремих його тканин на дію подразника, яка за своїм характером і силою неадекватна силі цього подразника. Прикладом може бути – нанесення подразнень на шкіру корови, що хвора на післяродовий парез, які не викликають відповідної захисної реакції.(зниження чутливості шкіри).

Патологічний процес – це комбінація порушених функцій і структури під впливом патогенного подразника, яка проявляється комплексом патологічних і захисно-компенсаторних реакцій місцевих чи загальних. Приклад – запалення, гарячка, новоутворення.

Патологічний стан – це стійка зміна структури та функції організму, що виникає внаслідок перенесеної хвороби, спадкового чиннику чи вади внутрішньоутробного розвитку. Приклад – зміни форми клапанів серця після перенесеного ендокардиту(запалення), природжена «заяча губа».