8.Роль загального і місцевого, специфічного і неспецифічного, структури і функції при патології.

Для успiшного лiкування хвороби потрібно насамперед визначити рiвеньмiсцевих і загальних порушень, їх взаємозв’язки. Саме в єдностi загального тамiсцевого виявляються основні, характернi для даної хвороби тенденцiї її розвитку, з урахуванням яких визначають стратегiю лiкування. Наприклад: мастит (запалення молочної залози) супроводжується лише мiсцевими змiнами в молочнiй залозi, толiкування має бути спрямованим в основному на усунення цих мiсцевих змiн. Однакколи при маститі виникають суттєві загальні змiни (гарячка, лейкоцитоз тощо), то лiкування необхідно спрямовувати одночасно й на усунення загальних змiн. Динамiка взаємозв’язків мiсцевого і загального під час хвороби полягає в тому, що мiсцевий процес може перейти в загальний, і навпаки.

Хвороба супроводжується низкою специфiчних ознак, характерних лише для даної хвороби. Наприклад, синюшнiсть слизових оболонок, задишка та набряк кiнцiвок i пiдгрудка - це основнi, специфічні ознаки серцевої недостатностi, які виникають внаслідок порушень функції серцево-судинної системи. Разом з тим кожну хворобу супроводжують ознаки, характерні для багатьох або для всiх хвороб (втрата апетиту або прискорення роботи серця). Вони є проявами однотипних неспецифiчних загальних реакцiй органiзму на ушкодження. Виживання організмів залежить від здатності їх, за допомогою цих неспецифiчних (загальних) реакцiй мобiлiзувати захист органiзму вiд ушкоджувальної дiї.

Кожна хвороба супроводжується певними структурними та функцiональними змiнами. Не може бути порушення функцiї без змiни структури, i навпаки. Вiдомi випадки, коли в разі значних змін у діяльності цілісного організму під час хвороби не вдається знайти суттєвих структурних змiн чи причини цих захворювань (психiчнi розлади). При деяких хворобах незначнi структурнi змiни призводять до істотних функцiональних порушень (iнсульт). I навпаки, значнi структурнi порушення не завжди можуть супроводжуватися суттєвими порушеннями функцiї (дистрофiчнi процеси в печiнці). Характер структурних або функцiональних порушень залежить вiд характеру дії етiологiчного чинника, ролi органа в життєдiяльностi органiзму та особливостей самого органiзму. Наслідки таких порушень насамперед залежать від ролі ушкодженої ділянки тіла в життєдіяльності цілісного організму та від рівня компенсаторних процесів.

9. Роль причинно-наслідкових відносин в механізмі розвитку хвороби. Головна ланка і порочне коло в патогенезі.

Причинно-наслiдковi зв’язки в процесi розвитку хвороби є її рушiйною силою. Хвороба пiсля її виникнення розвивається вже за характерними для неї закономiрностями, якi зумовлюються внутрiшніми умовами.

Приклад: Певний етiологiчний чинник (причина) спричинює тимпанiю рубця (наслiдок), яка, в свою чергу, стає причиною стискання органiв грудної порожнини. Тепер вже внутрiшньогрудна компресiя, яка є наслiдком тимпанiї, стає причиною виникнення гiпоксiї. У свою чергу гiпоксiя, як наслiдок попереднiх змiн, стає причиною погiршення живлення головного мозку, внаслiдок чого порушується регуляторний вплив центральної нервової системи на внутрiшнi органи та системи, в тому числi на серце й легенi. Тепер вже це останнє стає причиною подальшого погiршення

дiяльностi серцево-легеневого апарату. Виникає так зване порочне коло, яке замикається. Кожний наступний виток порочного кола, якщо його не вдалося розiрвати, наближає органiзм до термiнального стану. Чергування причин i наслiдкiв у патогенезi можна простежити в будь-якiй хворобi. Порочне коло виникає у випадках дії надзвичайних чинників. Це коло можна розiрвати за умови, що організм має достатній рівень захисно-компенсаторних реакцій, або втручанням з боку лiкаря. Хвороба виникає в тому разі, коли органiзм втрачає здатнiсть за допомогою адаптацiйно- компенсаторних реакцiй протистояти ушкодженню, уникнути тих зрушень в органiзмi. Тодi й виникає новий стан, який називають хворобою. У формуваннi хвороби беруть участь нервово-рефлекторнi, нейро-

гуморальнi та клiтинно-гуморальнi чинники.