69. Україна в добу кризи авторитарної системи (70-ті-1 пол. 80-х рр. Хх ст.).

У 1965 р. з метою прискорення науково-техгнічного прогресу було розпочато економічну реформу, яка ототожнювалась з ім’ям Голови Ради МіністрівО.Косигіна («косигінська реформа»). Суть її полягала в тому, що підприємства ставали більш самостійними, між ними встановлювались прямі договірнізв’язки, їх дільність оцінювалась такими показниками як рентабельність і прибуток, ціна їхньої продукції економічно обгрунтовувалась. Для трудовихколективів вводились матеріальні стимули. Крім того, передбачався перерозподіл національного доходу на користь сільського господарства.

Перші кроки реформи принесли позитивні результати: пожвавилось сільськогосподарське виробництво, покращилось постачання міст продовольством, зросла продуктивність праці. Однак вже на початку 70-х років темпи реформи почали знижуватись і радянське керівництво поступово відмовилось від будь-яких змін. Настали «золоті роки стабільності».

Основні причини кризових явищ у народному господарстві:

1. екстенсивний шлях розвитку;

2. постійне відставання в науково-технічному прогресі;

3. зниження темпів продутивності праці;

4. низька якість відчизняних товарів (через зростання валових показників);

5. зростання бюрократичного апарату, «культ сірості» в управлінні;

6. посилення безгосподарності, корупція, «тіньова економіка»;

7. переважання паливних і сировинних галузей в промисловості;

8. високий рівень спрацьованості виробничих фондів України (у 1986 р. УРСР булла на 15-ому місці серед союзних республік за темпами зростаннявиробничих фондів;

9. велика частка воєнно-промислового комплексу (60% у загальному обсязі промислового виробництва);

10. систематичне невиконання планів у аграрному секторі, який знаходився у кризовому стані;

11. зростання техногенного навантаження на природу, що у 6-7 разів перевищувало загальносоюзний рівень;

12. еономіка України стала інтегральною частиною загальносоюзної, значна частка виробництва з незавершеним циклом.

У 70-80-і рр. народне господарство вступило у смугу кризи. Зростання добробуту кінця 60 – початку 70-х років змінюється зниженням життєвого рівня у 80-х роках. Склалась відсутність можливості реалізації доходів, дефіцит товарів, осідання коштів на ощадкнижках.

Отже, криза, що охопила економіку, була результатом соціалістичних методів господарювання.

70. Україна в роки «перебудови» та демократичної революції (1985-1991 рр)

Після смерті генерального секретаря ЦК КПРС К. Черненка в березні 1985 року на посаду керівника партії і держави обрано Михайла Горбачова. Саме за його ініціативою розпочалася перебудова в СРСР (з квітня 1985 року). Перебудова мала охопити п'ять провідних сфер життєдіяльності суспільства: • економіку (перехід від екстенсивних методів господарювання до інтенсивних); • внутрішню політику (демократизація суспільного життя та народовладдя); • зовнішню політику (припинення «холодної війни» та побудова спільноєвропейського дому); • соціальну сферу (поліпшення матеріального та культурного добробуту населення); • ідеологію (ліквідація цензури; гласність, вільне виявлення думки громадян).Перебудова мала чотири етапи: • березень 1985 року - січень 1987 року — перебудова здійснюється під гаслом «більше соціалізму»; • 1987-1988 pp. — основний лейтмотив — «більше демократії»; • 1989-1990 pp. — розмежування й розкол у таборі провідників перебудови; • 1991 рік — перемога радикал-реформізму, розпад СРСР. Перебудовчі процеси в Україні контролювала управлінська номенклатура тоталітарної держави. Протягом 1985-1987 pp. в Україні не було значних політичних сил у вигляді громадських об'єднань та народних фронтів, які виникли в Прибалтиці та Росії. На тлі загального розвалу ситуація в Україні залишилася відносно стабільною. Був ще один важливий суб'єктивний чинник. Гласність у союзних республіках почалася з гострої критики перших партійних керівників і партноменклатур різного рангу. В. Щербицький, який 17 років очолював Компартію України, залишався ортодоксальним комуністом і перетворився на одного з основних опонентів М. Горбачова. Преса називала Україну «заповідником застою». Аварія на Чорнобильській АЕС (26 квітня 1986 року), найбільша екологічна трагедія XX ст., сприяла пожвавленню суспільно-політичного руху в республіці. 13 листопада 1988 року в Києві відбувся перший за роки радянської влади масовий мітинг (20 тис. учасників), присвячений екологічним проблемам. Крім розгляду питань екологи, на мітингу гостро критикували посадових осіб, винних у Чорнобильській трагедії та її наслідках. 1989 року по Україні прокотилася хвиля шахтарських страйків, які поряд з економічними питаннями гостро ставили й політичні питання — висловлювали недовіру номенклатурі та чиновникам-бюрократам. У вересні 1989 року В. Щербицький залишив пост першого секретаря ЦК КПУ, а цю посаду зайняв В. Івашко. В умовах різкого загострення соціально-економічної кризи, зростання цін і невпинного погіршення життєвого рівня населення навесні 1990 року відбулися перші демократичні вибори до Верховної Ради, які посилили розшарування політичних сил. У вересні 1989 року виникла масова політична організація — Рух (Народний рух України за перебудову). Одна за одною створюються політичні партії України (Українська республіканська партія, Демократична партія України, Партія зелених, Партія демократичного відродження України та ін.).