27. Відродження в Англії. Шекспір.

16 та початок 17 століття. Виділяють такі періоди:

Передвідродження (з кінця 14 століття) — Джефрі Чосер (1340-1400), головний твір якого — збірка з 24 віршованих "Кентерберійських оповідань", написаних у дусі "Декамерона" Боккаччо.

Раннє Відродження (перша половина 16 століття) — Томас Мор (1478-1535), знаменитий своєю "Утопією" (1516).

Середнє Відродження (друга половина 16 століття) — Філіп Сідней, Едмунд Спенсер ("Королева фей"), Джон Лілі, Крістофер Марло.

Англія у XVI ст. переживала розквіт театру й драматургії, але її образотворче мистецтво нічим особливо не відзначилося. Кальвіністська релігійна реформа, що була здійснена пуританами, виявилася тут надто послідовною у своєму іконоборництві: вона ліквідувала монастирі — основні центри художньої культури. Таким чином повністю припинився розвиток релігійного живопису. Розвиток світського мистецтва тут гальмувався відсутністю необхідної традиції. Англійські монархи надавали перевагу іноземним художникам, і так тривало досить довгий час. Піднесення національного англійського живопису розпочалося лише у XVIII ст.

Театральне мистецтво Англії доби Відродження. На англійському ґрунті у творчості видатного драматурга Вільяма Шекспіра досягнув своєї вершини європейський театр доби Відродження. Театр Шекспіра не тільки був підсумком розвитку національного англійського театру, а й певною мірою підсумовував досягнення усієї попередньої драматургічної культури давнини і нового часу. Одночасно творчість Шекспіра відкривала перспективи для подальшого розвитку театру й драми на шляху соціально-філософського осмислення життя і глибокого розкриття внутрішнього світу людини.

Нестримна радість життя, уславлення здорової, сильної, відважної людини з яскравими емоціями та сміливими думками — такі риси притаманні першим п´єсам Шекспіра (комедії «Приборкання непокірної», «Сон літньої ночі», «Два веронці», «Комедія помилок», «Багато галасу даремно», «Дванадцята ніч»). У них виражена важлива ренесансна думка: про людину судять не з одягу і звання, а з її розуму, відваги, благородства. Перша велика трагедія Шекспіра — «Ромео і Джульєта», потім «Юлій Цезар», «Гамлет», «Король Лір», «Макбет», «Отелло». Багато людських пристрастей, злети і падіння зобразив великий драматург: нестерпний тягар душі принца Датського, тяжкі страждання обманутої довіри в Отелло, розчарування короля Ліра, муки сумління Макбета. Характери людей та обставини, в яких вони діють, зображені Шекспіром у всій складності і глибині, у русі, розвитку, змінах. Вони — творіння великого пророчого митця, який знав, наскільки багатоманітне життя.

Творчість Шекспіра просякнута справжнім гуманізмом, але гуманізмом трагічним. Це усвідомлення трагедії кожної окремої людини у суспільстві, усвідомлення напруги тієї боротьби, яку людина веде з жорстоким суспільством, боротьби майже безнадійної, але все ж таки необхідної. І разом з тим — усвідомлення того, що ренесансний світогляд з його ідилічним оптимізмом та спрощеністю недостатньо озброює для такої боротьби, що для неї потрібний складніший арсенал ідей, ніж той, що заготовлений ренесансним гуманізмом. Творчість Шекспіра — це ідейна основа літератури пізнього гуманізму.

Головна риса трагедій Шекспіра («Гамлет», «Король Лір», «Макбет» та ін.) — у зіткненні реального й ідеального. Тут можна бачити, як ренесансний синтез трансформується в антагонізм. Особливістю пізнього гуманізму є його амбівалентність. Вона виявляється і в характері багатьох персонажів Шекспіра. Найяскравіше це виявилося у характері Гамлета. Він і слабкий, і сильний, і дієвий, і бездієвий герой. Але не тільки він містить у своєму характері різні можливості. Хто такий Лір — деспот чи шляхетна людина? А Отелло — дикун, що ледве прикриває свою примітивність подобою цивілізованої людини, чи шляхетний гуманіст? Інші персонажі шекспірівських трагедій також ставлять перед нами подібні дилеми.

У творчості Шекспіра виявлені характерні особливості літератури й драми Пізнього Відродження — сполучення різнорідних жанрових елементів. Це славнозвісне змішування трагічного й комічного досягає найбільшої гостроти у трагедіях «Гамлет» і «Король Лір». У «Гамлеті», наприклад, сполучені твереза життєва правда і фантастичний образ із потойбічного світу.

Для пізнього гуманізму в цілому було характерним посилення безпосередньо життєвого змісту драматургії. Стиль шекспірівських п´єс свідчить, що зникає значна доля риторичності. Виконання стає більш натуралістичним. У «Гамлеті» міститься теоретична платформа театрального мистецтва нового типу. Вустами самого героя заперечується стара риторично-декламаційна манера з її крайнощами й перебільшеннями. Гамлет засуджує акторів, котрі «рвуть пристрасть на шматки». Він радить акторам: «рухайтеся відповідно до діалогів, говоріть, слідкуючи за рухами, з тим лише застереженням, щоб це не виходило за межі природного».

Англійський драматург, поет і актор Вільям Шекспір народився 23 квітня 1564 року в Стратфорді-на-Ейвоні, графство Уорвікшір, Англія, у сімї торговця. Батько майбутнього драматурга торгував різними сільськогосподарськими товарами: ячменем, лісом, шерстю і в той же час був мером Стратфорда.

Але вже з 1577 році торгівельні справи батька все йдуть все далі гірше, і хлопчик змушений був покинути граматичну школу і подався працювати у м’ясну крамницю.

У 1584 році 18-літній юнак поєднує своє життя з 26-річною Енн Хеттевей.

В 1584 році Шекспір залишає Стратфорд.

В 1592 році він з’являється у Лондоні вже як актор та драматург. 28 грудня в “Грейз Інн” було представлено “Комедію помилок” (“Comedy of Errors”). В березні 1595 року У. Шекспір, У. Кемп і Р. Бербедж отримали винагороду за дві п’єси, що були представлені трупою лорда-камергера.

Театральна діяльність під покровительством Саутгемптона досить швидко принесла Шекспіру багатство. В 1596 році Джон Шекспір, батько драматурга, отримав в Геральдичній палаті право на герб і знаменитий шекспірівський щит, за який заплатив Вільям. Наданий титул давав право йому підписуватися “Вільям Шекспір, джентльмен”. В 1597 році він придбав великий будинок з садом у Стратфорді. Сюди він перевіз дружину та дітей, а згодом, покинувши лондонську сцену, оселився і сам.

У 1598 році брати Бербеджі відкривають на південному березі Темзи театр “Глобус”, одним з акціонерів якого стає Шекспір. Таке право він отримав і в 1608 році, коли трупі дістався ще більш прибутковий театр “Блекфрайєрз”. В 1603 році король Яків узяв трупу Шекспіра під безпосереднє покровительство, вона отримала назву “Слуги Його Величності короля”. Зростання прибутків дозволило Шекспірові досить необмежено вкладати кошти у нерухомість як в Лондоні, так і за його межами. Він помалу віддалявся від театру і останні дні свого життя провів у Стратфорді.

Помер Вільям Шекспір 23 квітня 1616 року у 52-літньому віці. Його поховано в приход ской церкви, де його могилу щорічно відвідують тисячі людей.

Шекспір є автором 37 п’єс, 2 поем та 154 сонетів. У перший період своєї творчості (1590-1600) написав більшість своїх комедій: “Комедія помилок”, “Приборкання непокірної”, “Два веронці”, “Сон літньої ночі”, “Багато галасу даремно”, “Віндзорські витівниці”; декілька історичних драм-хронік: “Річард ІІІ”, “Король Джон”, “Генріх IV”. Перша трагедія Шекспіра - “Ромео і Джульєтта”.

У другий період (1601-1608) створив трагедії, які в історії світової культури вважаються неперевершеними зразками трагедійного мистецтва (“Гамлет”, “Отелло”, “Король Лір”, “Макбет”, “Антоній і Клеопатра”.

Для п’єс останнього періоду (1609-1612) – “Перикл”, “Зимова казка”, “Буря” – характерні фантастика, реалізм, поєднаний з казковістю.