- •2.Тематика та жанрова своєрідність середньовічної літератури
- •3. Жанри релігійної літератури
- •4.Архаїчні епоси: особливості жанрової природи та система образів
- •5. Героїчний епос: особливості жанрової природи та система образів
- •6. “Пісня про Роланда”, загальна характеристика та особливості
- •7. «Пісня про мого Сіда» , загальна характеристика та особливості (Іспанія)
- •8.«Пі́сня про Нібелу́нгів» , загальна характеристика та особливості (нім.)
- •9.-11. Лицарська література
- •10. Провансальська поезія (трубадури)
- •12. Трістан та Ізольда
- •13.Міська література Середньовіччя
- •14. Коміко-сатиричні жанри міської літератури. Характеристика одного твору
- •15. Тваринний епос, Роман про Ренара (відноситься до Коміко-сатиричні жанри міської літератури)
- •16. Своєрідність драматичних жанрів міської літератури
- •17.Лірика вігантів
- •18. Поезія Війона, « Балада прикмет»
- •19. Епоха Відродження
- •20. Передвідродження в Італії. Поезія Данте. “Нове життя” та “Божественна комедія”
- •21.Синтез гуманістичного світогляду та середньовічної поетики Данте «Божественна я комедия». Образи Беатріче, Вергілія, ліричного героя.
- •22. Огляд життя і творчості ф. Петрарки
- •23. «Канцоньере» Петрарки в контексті літератури гуманізму. Вірш на пам*ять
- •24. Дж.Бокаччо. Теми та проблеми «Декамерона». Особливості сюжету та композиції.
- •25. Відродження у Франції. Тв. Рабле
- •26. Роман Рабле «Гаргантюа та Пантагрюель». Теми,проблеми,ха-ка образів.
- •27. Відродження в Англії. Шекспір.
- •28. «Шекспірівське питання»
- •29. Історичні хроніки Шекспіра: основні проблеми та система образів.
- •30. Трагедія «Юлій Цезар». Проблематика ха-ка образів.
- •Характеристика образу Корделії в трагедії Шекспіра «Король Лір»
- •38. Загальна характеристика епохи
- •41. Драматургія іспанії XVII ст. Творчість лопе де вега. Драма «фуенте овехуна»: проблематика, система образів.
- •51. Аналіз комедії «Тартюф»
- •52. Аналіз комедії «Дон Жуан»
- •53. Жанр афоризму в прозі французького класицизму
- •54. Концепція людини і світу в літературі бароко. Світське і релігійне бароко
- •55. Бароко і творчість п.Кальдерона
- •Творчість Кальдерона — вершина літературного бароко.
- •56. Драматургія п.Кальдерона. Драма «Життя – це сон»
- •57. Література Англії 17 ст. Творчість Дж.Мільтона
- •58. Літератури Німеччини 17 ст. Творчість я.Гріммельсгаузена
- •59. Література доби Просвітництва
- •60. Жанри філософського роману та повісті у просвітницькій літературі 18 ст.
- •61. Своєрідність англійської просвітницької літератури
- •Творчість д. Дефо.
- •63. Творчість Дж. Свіфта. Ідеологія Просвітництва в романі «Мандри Гуллівера»
- •64.Відтворення в романі «Історія Тома Джонса, знайди» г. Філдінга життя Англії 18 ст. Образи твору
- •65.Сентименталізм як напрям просвітницької літератури 18 ст.
- •66. Сентименталізм ванглійській поезії(д.Томсон, е.Юнг, т. Грей, о. Голдсміт)
- •67.Сентименталізм в англійській прозі 18 ст. (с.Річардсон, л. Стерн)
- •Річардсон і філософія Шефтсбері
- •Естетична програма Річардсона
- •68.Творчість с. Річардсона як засновника англійського любовно-психологічного та сімейно-побутового жанру (романи «Памела» «Клариса»)
- •Три романи
- •69.Роман л. Стерна «Сентиментальна подорож» в системі європейського сентиментаалізму
- •70.Поезія р.Бернса(«Чесна Бідність» «Джон Ячмінь»)
61. Своєрідність англійської просвітницької літератури
XVIII століття — блискуча епоха в історії людської культури. Цей період європейської історії, що хронологічно умовно охоплював період між двома революціями — в Англії (1688—1689) та Великою французькою революцією.
1689—1795 рр. — епоха Просвітництва. Дійсно, центральним явищем культурного та ідеологічного життя XVIII століття був рух Просвітництва. Він включав в себе політичні, суспільні ідеї— прогресу, волі, справедливого й мудрого соціального устрою, розвитку наукового знання, релігійної поміркованості.
Проте, він не був виключно вузькоідеологічним рухом представників середнього класу, спрямованим проти феодалізму.
Знаменитий німецький філософ XVIII століття, той, хто першим підводив підсумки цієї епохи. І. Кант, у 1 784 р. присвятив Просвітництву спеціальну статтю "Що таке Просвітництво?" і назвав його "виходом людини зі стану неповноліття ". Основні ідеї Просвітництва мали загальнолюдський характер. Одним із найважливіших завдань просвітників була широка популяризація власних ідей. Недаремно найважливішим актом їх інтелектуальної та громадянської діяльності був випуск у 1750-х рр. "Енциклопедії", яка переглянула колишню систему людських знань, відкинула переконання, засновані на забобонах.
Просвітники, перш за все, були переконані в тому, що, раціонально змінюючи, вдосконалюючи суспільні форми життя, можна змінити на краще кожну людину. З іншого боку, людина, яка має розум, здатна до морального вдосконалення, а освіта та виховання кожної людини покращить суспільство в цілому.
Так, у Просвітництві виходить на перший план ідея виховання людини. Віра у великі можливості виховання укріплювалася авторитетом англійського мислителя Дж. Локка: філософ стверджував, що людина народжується "чистим аркушем ", на якому можуть бути накреслені будь-які моральні, соціальні "відомості", важливо лише керуватися при цьому розумом. "Вік розуму" — такою є поширена назва XVIII ст.
На відміну від ренесансного життєрадісно-оптимістичного переконання у безмежних можливостях людського розуму, на відміну від раціоналізму XVII століття, який єдино можливим вважав пізнання світу за допомогою розуму, світовідчуття епохи Просвітництва включає в себе розуміння того, що розум обмежений досвідом, відчуттям, почуттям. Саме цим пояснюється те, що протягом цієї епохи однаково часто зустрічаються і "чуттєві душі", й "освічені розуми". Вони співіснують у гармонії, доповнюючи одне одного. "Чем разум человека становится просвещённее, тем сердце его — чувствительнее", — стверджують французькі енциклопедисти.
Остання третина доби позначена розвитком "руссоїстських" ідей, що протиставляли "природу" та "цивілізацію", "серце" та "розум", "природну" людину та людину "культурну", тобто — нещиру, "штучну". Відповідно протягом століття змінювався характер та ступінь просвітницького оптимізму, віра у гармонійний устрій світу. Спочатку успіхи наукової революції, особливо відкриття Ньютоном закону всесвітнього тяжіння, сформували уявлення про Всесвіт як про єдине та гармонійне ціле, де все у кінцевому підсумку спрямовано до добра та злагоди. Етапною подією, що спричинила значні зміни у цих переконаннях, був землетрус у Лісабоні у 1755 році: місто було зруйноване на 2/3, 60 тисяч мешканців його загинуло. Нещадність стихії стала предметом гірких роздумів багатьох просвітників, зокрема Вольтера, який присвятив сумній події, що змінила його уявлення про Всесвіт, "Поему про Лісабон". Цей факт є підтвердженням, що XVIII ст. було епохою, коли складні філософські ідеї обговорювались не лише у наукових трактатах, а й у художніх творах — поетичних, прозових.
Людина епохи Просвітництва, чим би вона не займалася у житті, була ще й філософом у широкому розумінні цього слова: вона наполегливо й постійно прагнула до роздумів, спиралася у своїх судженнях не на авторитет або віру, а на власне критичне мислення. Недаремно XVIII ст. називають ще й століттям критики. Критичні настрої посилюють світський характер літератури, її інтерес до актуальних проблем сучасного суспільства, а не до піднесено-містичних, ідеальних питань. У це "філософське", як його справедливо називають, століття філософія має розбіжності із релігією. Отримує поширення своєрідна світська форма релігії — деїзм: її прихильники переконані, що, хоча Бог і є джерелом усього існуючого, він не втручається безпосередньо у земне життя. Це життя розвивається за усталеними, раз і назавжди встановленими законами, пізнати які спроможні лише здоровий глузд та наука.
Просвітницький рух дав поштовх розвиткові різноманітної публіцистики; особливого значення набули з початку XVIII ст. газети й журнали, більшість письменників нігї епохи були одночасно журналістами або починали свою діяльність як журналісти.
Центральним явищем літературного життя Просвітництва були філософська повість та роман, перш за все — роман виховання. Саме у них просвітницька тенденційність, пафос перетворення людини, повчальність знаходять найбільш яскраве вираження.
Епоха Просвітництва набула часом найбільш тісного, ніж раніше, спілкування і взаємодії національних літератур та культур. Результатом цього стало створення єдиної європейської, а потім і всесвітньої літератури. Відомими стали слова великого німецького просвітника И. В. Гете, який підводив підсумок культурного розвитку XVIII ст. словами: "Сейчас мы вступаєм в эпоху мировой литературы".
62. Просвітницький реалізм в Англії. Творчість Д.Дефо. «Робінзон Крузо»
Розуміння людини як такої, що живе за законами природи, стало відправним моментом раціоналізму в його помірковано критичному варіанті. Визначається нова культурна цінність — художня правда, яка відкрила шлях реалістичному мистецтву.
Найбільшого свого розвитку просвітницький реалізм (від лат. речовий, дійсний) досяг в Англії, яка в середині XVII ст. стала на шлях капіталізму. Саме в Англії з'являється принципово відмінна від традиційної придворно-аристократичної аудиторії аудиторія масова, з новими вимогами та естетичними смаками. Складалася вона переважно з
представників так званого третього стану, які жадали бачити в мистецьких творах реалії життя. Це зумовило той факт, що саме в Англії просвітницький реалізм став провідним напрямком художньої творчості.
Головним жанром у літературі XVIII ст. стає соціально-побутовий роман.
Одним з найбільш відомих англійських письменників доби Просвітництва був
Д. Дефо (1660—1731), автор памфлетів, у яких засуджувалися переслідування передових людей, висміювалися пересуди та пихатість англійської аристократії. Небачену славу приніс йому роман "Робінзон Крузо". Неперехідна цінність цього твору полягає у прославленні сміливого пошуку і відкриття нових земель, возвеличенні мужності, наполегливості, людської праці та винахідливості, відчайдушної боротьби з небезпекою.