2. Класифікація управлінських рішень

Управлінські рішення можна систематизувати за ознаками:

1. За сферою охоплення чи масштабом можливих наслідків:

• загальні (прямо чи опосередковано стосуються усієї організації);

• часткові (торкаються лише деяких структурних підрозділів, певних відділів та служб, локальних проблем).

2. За тривалістю дії:

• перспективні, стратегічні (їx наслідки виявляються згодом, у май­бутньому);

• поточні, оперативні (спроможні активно та негайно вплинути на розвиток ситуації).

3. За рівнем прийняття (залежно від рівня управління — вищого, середнього чи технічного).

4. За характером розв'язуваних завдань:

• програмовані;

• непрограмовані;

• компроміси.

5. За способом прийняття:

• одноособові;

• колегіальні (розробляє та пропонує група фахівців, а ухвалює відпо­відальний менеджер чи кілька адміністраторів);

• колективні (приймаються загальними зборами на основі більшості голосів).

6. За способом обґрунтування:

• інтуїтивні (засновані на відчутті того, що вибір правильний. Це від­чуття підказує набутий досвід, аналіз ситуації, врахування сил та суб’єктів впливу, передбачення майбутніх змін);

• засновані на суб’єктивних судженнях (сприймається на віру як аксіома, думка чи висновок експерта, фахівця, спеціаліста). Ці рішення типові для ситуацій, у яких менеджер не володіє достатньою компетенцією для самостійного аналізу, а тому звертається за допомогою до професіонала;

• раціональне вирішення проблеми, що передбачає певну послідов­ність дій (мал. 5.2.) (процес прийняття раціонального рішення детальніше буде розглянуто нижче).

Мал. 5.2. Етапи раціонального вирішення проблеми

Існують й інші види рішень, такі як: організаційні, персональні, операційні, стратегічні, дослідницькі, кризово-інтуїтивні, по вибору можливостей, проблемно-вирішувані.

Організаційні і персональні рішення

Організаційні рішення приймаються менеджером всередині формальних рамок його офіційної влади і авторитету.

Персональні рішення, з іншої сторони, приймаються ним як приватною особою. Організаційні рішення часто програмовані в тому значенні, що вони можуть бути передані підлеглим. Персональні рішення, по визначенню, не можуть бути передані іншим. Наприклад, менеджер, що звільняє працівника через довгу відсутність на роботі, приймає організаційне рішення. Але якщо він звільняє того ж працівника, щоб поставити на його місце свого брата, то це рішення базується на особистих, а не суспільних причинах. Це можна назвати персональним рішенням. Різниця між організаційним і персональним рішенням допомагає визначити взаємодію між суб’єктивними людськими факторами (гнів, образа, особисті інтереси службовця) і об’єктивними організаційними цілями і нуждами (відповідністю на робочих місцях, виробничою конкуренцією). Відмінність допомагає менеджеру звернути увагу на головне питання, що стоїть за прийняттям рішення, чи прийняте рішення в інтересах організації чи в його власних інтересах?

Операційні і стратегічні рішення

Різниця між цими двома типами рішень відбиває діапазон процесу прийняття рішень.

Операційні рішення приймаються на середньому чи низькому рівні управління. Вони в основному є частиною короткострокових планів. Наприклад, менеджер, котрий приймає службовця на роботу, чинить, керуючись політикою чи планом компанії. Цей вид рішення є програмованим.

Стратегічні рішення приймаються у зв’язку з виникаючими складними проблемами і часто пов’язані з такими макроекономічними змінами, як стан економіки, конкуренція, переговори з профспілками. Рішення згадати в своїй рекламі конкуруючу фірму в специфічній формі є стратегічним.

Дослідницькі і кризово-інтуїтивні рішення

Різниця між цими рішенням відбиває ступінь терміновості в процесі прийняття рішення.

Дослідницьке рішення — це рішення, що приймається в умовах достатньої кількості часу. Для прикладу, скажемо, менеджер компанії Proctor & Gamble хоче визначити, хто буде купувати шампунь Head & Shoulder. Рішення використати опитування для визначення природи ринку буде дослідницьким.

Кризово-інтуїтивне рішення — це спонтанне рішення, що приймається у відповідь на конкретну небезпеку. Наприклад, менеджери компанії по виробництву алюмінієвих конструкцій можуть раптом вирішити тимчасово збільшити виробництво продукції через спустошуючий смерч в якому-небудь регіоні. У цьому випадку рішення приймалось би швидко, так як у зв’язку з масової перебудовою передбачалось би короткострокове збільшення попиту на їх продукцію. Застереження, кризово-інтуїтивне рішення часто містить елемент емоцій, котрий або може бути виправданий логікою, або ні. А рішення, прийняте по інтуїції менеджера, може і не бути правильним.

Рішення по вибору можливостей і проблемно-вирішуване рішення

Різниця між цими рішенням відбиває ступінь передбачуваності при прийнятті рішення. Рішення по вибору можливостей — це рішення, що приймається менеджером, котрий шукає шляхи отримання фірмою прибутку. Рішення перейти в нову сферу виробництва продукції, коли компанія вже отримує хороші доходи від своїх нинішніх продуктів, є рішенням по вибору можливостей. В багатьох випадках, коли компанія вирішила урізноманітнити продукцію, проникаючи в нові сфери, менеджери приймають такі рішення.

Проблемно-вирішувані рішення, з іншої сторони, — це рішення, що приймаються у відповідь на конкретні проблеми. Наприклад, аварія на складальній лінії є конкретною проблемою, котру необхідно вирішити. Це приклад проблемно-вирішуваного рішення.

Розбити рішення по видах не просте академічне завдання. Воно має важливу практичну цінність. Визначаючи одні рішення як дослідницькі, а інші як кризові, менеджери можуть порівняти низку кризових рішень з низкою дослідницьких.

Менеджери повинні планувати наперед скорочення випадкових і кризових рішень і приділяти більше уваги дослідницьким рішенням, скорочуючи кількість кризових рішень.

Широкий ряд кризових рішень приймається в відносно короткий період часу, що може свідчити про те, що менеджер погруз в авралах, що його фірма не керується більше добре продуманим довгостроковим планом. У цьому випадку потрібно значно поліпшити процес прийняття рішень.