2.2. Теорія жвз алдерфера

Теорія ієрархії потреб не знайшла одностайної підтримки, тому були запропоновані деякі модифікації до неї. Найвідоміше вдосконалення запропонував Клейтон Алдерфер — так звану "теорію ЖВЗ", яка складається з трьох рівнів по­треб, де Ж означає життєві потреби, тобто фізіологічні потреби і по­треби безпеки, В — потреби взаємин, що пов'язані з міжособовими стосунками, і З — передбачає необхідність зростання для потреб пова­ги і самореалізації. Теорія ЖВЗ не поділяє постулат, що зростання рівнів потреб відбувається за вертикаллю вгору, а заснована на мож­ливості задоволення кожної окремої потреби незалежно від інших. Дослідження підтверджують дієвість теорії ЖВЗ на практиці:

Дана теорія більше (порівняно з Маслоу) відповідає індивідуальним відмінностям між людьми. Такі змінні величини як виховання, вплив сім'ї, суспільне походження та культурне оточення можуть змінювати значення чи рушійну силу певного кола потреб. Факти, які свідчать про те, що представники різних культур по-іншому класифікують ка­тегорії потреб, наприклад, японці та іспанці ставлять соціальні по­треби вище від своїх фізіологічних запитів, підтверджують теорію ЖВЗ.

2.3. Теорія трьох потреб макклелланда

Ще один видатний теоретик у галузі мотиваційних змістових досліджень — Девід МакКлелланд. Він віддавав належне працям Маслоу, не заперечував його висновків, але вважав теорію ієрархії потреб неповною і не зовсім досконалою. МакКлелланд запропонував власну теорію — "трьох потреб", де на­голошує на потребах вищих рівнів, бо на його думку, потреби нижчих рівнів відіграють дедалі менше значення (під час еволюції людства та суспільства задовольнити їх поступово ставало все простіше і сучасна людина може легко їх задовольнити повністю або хоча б частково).

Саму мотивацію МакКлелланд визначив як: "Всі ті умови, що визначають внутрішнє переконання людини (воно складається із спонукань, бажань та ін.). Цей внутрішній стан керує поведінкою людини і визначає її дії."

Коригуючи теорію Маслоу, МакКлелланд розширив її, запро­понувавши нові фактори мотивації, а саме потреби влади, досягнення та належності.

У межах ієрархічної структури Маслоу, потреби у владі та до­сягненні займають проміжне місце між четвертим та п'ятим рівнями (в повазі та самореалізації), а потреби в належності мають багато спільного з соціальними потребами.

Потреба влади визначається як бажання, послідовне намагання впливати на інших людей з якоюсь метою, контролювати їх, визначати їх поведінку чи брати на себе відповідальність. Люди з чітко ус­відомленою потребою влади - енергійні, ініціативні, послідовні, віддані справі, відверті та честолюбні. Іноді буває крайній вияв егоїзм, деспотизм і тиранія.

Потреба досягнення (успіху) задовольняється в процесі вико­нання, доведення роботи до якомога успішнішого завершення. Це ба­жання робити що-небудь краще чи ефективніше, вирішувати проблеми чи справлятися зі складними завданнями. Просте проголошення успіху лише підтверджує цей статус, але не дає повноцінного морального задоволення. Люди з розвинутою потребою успіху обирають ситуації, де є можливість виявити чи краще зарекомендувати себе, беруть на себе відповідальність за прийняття рішень і прагнуть відповідного заохо­чення за досягнуті позитивні результати.

Потреба в належності (причетності, приєднанні) реалізову­ється під час соціальної взаємодії та спілкуванні. Йдеться про нала­годження і підтримування дружніх стосунків з іншими особами. Про таких людей кажуть, що вони "душа компанії". Вони зацікавлені в на­явності кола співрозмовників, потребують уваги, проблеми групи чи колективу сприймають як свої власні, підтримують дружні стосунки та сприятливий мікроклімат і діють як неформальні лідери.

МакКлелланд виявив, що поєднання сильної потреби влади та нерозвинутого відчуття належності в характері однієї особи, дозволяє людині бути ефективним керівником на вищих організаційних рівнях.