Література

2, 3, 12, 13, 15, 18, 19, 34, 38, 39, 40, 42, 43, 44, 50, 51, 52, 54, 55, 56, 57, 58.

Тема 2. Екологічний моніторинг і система екологічної інформації

1. Методичні вказівки

Дана тема дуже важлива при вивченні дисципліни, тому що для розробки заходів, спрямованих на усунення негативного антропогенного впливу і поліпшення екологічної ситуації, велике значення має інформаційний механізм управління природокористуванням. Структура інформаційного механізму природокористування зображена на рис. 2.1.

Рис. 2.1. Структура інформаційного механізму управління природокористуванням

Під час наукової і практичної діяльності людина здавна застосовує метод спостереження, що означає пізнання, засноване на відносно тривалому, цілеспрямованому і планомірному сприйнятті предметів і явищ навколишньої дійсності. В останні десятиліття суспільство все ширше використовує у своїй діяльності дані спостережень про стан природного середовища. Вивчаючи цю тему, необхідно знати, що проблеми організації екологічного моніторингу та створення надійної екологічної інформації належать до найважливіших, бо саме від них значною мірою залежить успішне функціонування всього господарського механізму управління процесом природокористування. Зверніть увагу на основні завдання та види екологічного моніторингу.

Обов’язково розгляньте принципи моніторингу: об’єктивності і достовірності; систематичності; багаторівневості; узгодженості нормативного та методичного забезпечення; комплексності в оцінці екологічної інформації; оперативності; відкритості інформації для населення.

Екологічний моніторинг в Україні здійснюється на трьох рівнях: глобальному, регіональному і локальному. Розгляньте організаційну структуру державного екологічного моніторингу в Україні, яка охоплює десятки міністерств та відомств (Міністерство охорони навколишнього природного середовища України, Державна гідрометеорологічна служба Міністерства охорони навколишнього природного середовища України, Національне космічне агентство України, Міністерство охорони здоров’я України, Міністерство сільського господарства та продовольства України, Державний комітет лісового господарства України, Державний комітет водного господарства України, Державний комітет природних ресурсів України, Державний комітет України із земельних ресурсів тощо).

При вивченні даної теми варто докладно ознайомитися з екологічним нормуванням, яке являє собою один з ефективних заходів охорони довкілля та раціонального використання природних ресурсів в умовах застосування недосконалих в екологічному відношенні технологій. Нормування засноване на знанні ефектів дії різних факторів на живі організми. Необхідно засвоїти поняття граничнодопустимої концентрації речовин (ГДК), граничнодопустимого викиду (ГДВ) та граничнодопустимого скиду (ГДС). Врахуйте, що це не однакові нормативи, визначаються вони різними організаціями і у процесі контролю та регулювання якості природного середовища виконують різні функції. Екологічні нормативи розробляють і запроваджують державні природоохоронні органи, органи охорони здоров’я та інші уповноважені державні органи. На даний час в Україні та інших країнах СНД встановлені ГДК для більш ніж 500 домішок у повітрі, більш ніж 1000 – у воді, водоймищах, більше 100 – в харчових продуктах, більше 30 – в ґрунті (основні нормативи граничнодопустимих концентрацій шкідливих речовин наведені в Додатку А).

Важливим напрямком моніторингових досліджень є оцінка якості природного середовища. Згідно із Законом України “Про охорону навколишнього природного середовища” від 25 червня 1991 року № 1264-ХІІ контроль за станом навколишнього середовища здійснюють органи екологічної безпеки. Зверніть увагу на те, що контроль за якістю навколишнього середовища є частиною адміністративного регулювання управління природокористуванням, а до адміністративно-контрольних методів управління відносяться державна екологічна експертиза та державний інспекційний контроль. Адміністративне регулювання охоплює ряд методів управління, серед яких стандарти якості навколишнього середовища, стандарти впливу на навколишнє середовище, прямі заборони, технологічні стандарти, стандарти якості продукції, екологічні сертифікати і ліцензії.

У зв’язку з тим, що серед основних забруднювачів довкілля є промислові підприємства, саме цим об’єктам приділяється значна увага в системі контролю якості навколишнього середовища. На підприємстві повинна діяти система стандартів, що враховує специфіку виробництва і рівень технологічного забезпечення. Зважте на те, що її головне завдання – допомогти державним органам контролювати екологічне навантаження на довкілля. Найбільш суттєвим із розроблених стандартів є екологічний паспорт промислового підприємства. Детально розгляньте інформацію, яку містить екологічний паспорт, і завдання, які він вирішує.