2. Термінологічний словник

Води стічні – води, що споживалися промисловим виробництвом, сільським господарством, а також ті, що пройшли через забруднену територію; води, відведені після використання у побутовій чи виробничій сфері діяльності людей.

ГДК – максимальна кількість шкідливих речовин в одиниці об’єму або маси середовища (води, повітря, ґрунту, продуктів харчування), яка при достатньо тривалій дії практично не впливає на стан здоров’я людини та не викликає негативних наслідків у житті майбутніх поколінь.

ГДВ – шкідливі речовини, які надходять у повітряне середовище з окремого джерела за одиницю часу з урахуванням дії інших джерел, не створює рівня забруднення, що перевищує ГДК на межі санітарно-захисної зони (ділянка землі навколо підприємств, засаджена пилостійкими деревами, що відокремлює їх від житлових масивів з метою зменшення шкідливого впливу на здоров’я людей).

ГДС – шкідливі речовини, скинуті у водні об’єкти, які характеризуються максимально допустимою масою речовин і можуть бути відведені у встановленому режимі за одиницю часу з метою забезпечення норм якості води у контрольному пункті. ГДС встановлюються з врахуванням ГДК шкідливих речовин у місцях водокористування та водовідведення, асимілюючої здатності водного об’єкта та оптимального розподілу маси речовини, що скидається, між водокористувачами.

Державна екологічна політика – система цілей і дій органів державної влади та управління, що спрямовані на забезпечення екологічної безпеки держави й задоволення екологічних потреб населення.

Державне управління природокористуванням – це діяльність держави, що спрямована на організацію раціонального використання та відтворення природних ресурсів, охорону навколишнього природного середовища, а також забезпечення законності в еколого-економічних відносинах.

Екологічна експертиза – дослідження впливу певного об’єкта на стан навколишнього природного середовища та відповідності цього об’єкта нормативам екологічної безпеки.

Екологічна політика – генеральна лінія дій або система заходів, що визначають напрями природокористування і стан довкілля, здійснювана економічним суб’єктом вищого рівня (державою, міжнародним утворенням).

Екологічна програма – комплекс заходів науково-дослідного, виробничого, організаційно-господарського характеру, узгоджений за ресурсами, термінами здійснення, виконавцями та спрямований на вирішення екологічних проблем.

Екологічна стандартизація – встановлення єдиного й обов’язкового для всіх об’єктів даного рівня системи управління комплексу екологічних норм і вимог.

Екологічне планування – визначення варіантів можливого використання природних факторів шляхом співставлення передумов розвитку господарства та його обмежень на даній території для кожного виду господарської діяльності (промислової, транспортної, рекреаційної, сільськогосподарської та ін.).

Екологічний аудит – систематичний документально оформлений процес перевірки екологічних аспектів діяльності організації, а також об’єктивно одержуваних і оцінюваних даних з метою визначення відповідності видів та умов економічної діяльності нормативно-законодавчим вимогам і критеріям екологічної безпеки.

Екологічний контроль – перевірка дотримання підприємствами, організаціями, всіма суб’єктами господарювання і громадянами екологічних вимог до охорони довкілля, забезпечення екологічної безпеки суспільства.

Екологічний менеджмент – система управління діяльністю підприємства (організації) за тими чи іншими формами, напрямками та ін., які прямо чи непрямо стосуються взаємовідносин підприємства з навколишнім природним середовищем.

Екологічний паспорт – нормативно-технічний документ, який містить дані про використання підприємством ресурсів і визначення впливу його виробництва на навколишнє середовище.

Екологічний сертифікат (ліцензія) – документ, виданий уповноваженим органом влади, який підтверджує право його власника на використання протягом певного періоду природного ресурсу, а також на викиди, скиди та розміщення твердих відходів.

ІНФОТЕРА – глобальна інформаційна мережа, призначена для забезпечення всіх зацікавлених осіб відомостями про джерела інформації щодо навколишнього середовища.

Кадастр природних ресурсів – систематизований звід кількісних, якісних та територіально-адресних показників, що характеризують певний вид природних ресурсів.

Моніторинг навколишнього природного середовища – комплексна система спостережень, збору, обробки, систематизації та аналізу інформації про стан навколишнього середовища, яка дає оцінку і прогнозує його зміну, розробляє обґрунтовані рекомендації для прийняття управлінських рішень. Види моніторингу:

1) загальний (стандартний) – оптимальні за кількістю параметрів спостереження на пунктах, об’єднаних в єдину інформаційно-технологічну мережу, які дають змогу на основі оцінки і прогнозування стану довкілля розробляти управлінські рішення на всіх рівнях;

2) оперативний (кризовий) – спостереження за спеціальними показниками об’єктів підвищеного екологічного ризику, а також у районах аварій із шкідливими екологічними наслідками;

3) фоновий (науковий) – спеціальні високоточні спостереження за всіма складовими навколишнього середовища.

Нормування якості середовища (води, повітря, ґрунтів) – встановлення меж, в яких допускається зміна його природних властивостей. Зазвичай норма визначається за реакцією найчутливішого до змін середовища виду організму, але можуть установлюватися також санітарно-гігієнічні та економічно доцільні нормативи.

Стандарт – нормативно-технічний документ, що встановлює комплекс норм, правил, вимог, які обов’язкові для виконання.