2. Термінологічний словник

Антропогенний вплив – вплив людини на біосферу у процесі господарської діяльності.

Асиміляційний потенціал природного середовища – здатність навколишнього природного середовища (атмосфери, водних джерел, ґрунту) сприймати різні види антропогенного впливу в певних масштабах без зміни своїх основних властивостей протягом невизначено тривалого періоду.

Деградація середовища – погіршення природного середовища життя людини; погіршення природних умов і соціального життя.

Диференційна рента – одна з форм доходу сільськогосподарських підприємств, пов’язана з використанням середніх та кращих за родючістю і місцезнаходженням земель та зумовлена обмеженістю основного засобу аграрного виробництва – землі.

Екологізація економіки – цілеспрямований процес перетворення економіки, пов’язаний із зниженням інтегрального екодеструктивного впливу процесів виробництва і споживання товарів і послуг у розрахунку на одиницю сукупного суспільного продукту. Екологізація здійснюється через реалізацію на мікро- та макроекономічному рівнях системи організаційних заходів, інноваційних процесів, реструктуризації сфери виробництва і споживчого попиту, технологічної конверсії, раціоналізації природокористування, активізації природоохоронної діяльності.

Екологічна економіка – міждисциплінарна галузь знань, що вивчає взаємозв’язок між екосистемами, суспільством та економічними системами.

Економіка природокористування – міждисциплінарна наука, спрямована на отримання і практичне використання нових знань у галузі регулювання взаємовідносин між соціально-економічним розвитком суспільства та використанням природних ресурсів. Це – гуманітарна дисципліна, отже, об’єктом її дослідження є відносини між людьми і природою.

Екосистема (біоценоз) – складний природний комплекс живих істот, що взаємодіють з неорганічним середовищем та знаходяться в матеріально-енергетичній залежності від неї. Структуру екосистеми утворюють три рівні трансформації енергії (категорії живих організмів) – продуценти, консументи, редуценти і два кругообіги твердих і газоподібних речовин.

Енвайроментологія – комплексна міжгалузева дисципліна, що вивчає загальні принципи і методи збереження, відтворення і поліпшення природного середовища та природних ресурсів, способи контролю за якістю навколишнього середовища і технологічні прийоми його охорони та поліпшення.

Забруднення – привнесення в середовище або виникнення в ньому нових, не характерних для нього фізичних, інформаційних чи біологічних агентів або перевищення конкретного середнього багаторічного рівня концентрації агентів у середовищі, які нерідко призводять до негативних наслідків.

Замикаючі витрати – еквівалент суспільно необхідних витрат на освоєння природних ресурсів, що визначається за витратами на тій території, де освоєння даного виду природних ресурсів є найбільш доцільним, або того природокористувача, що забезпечує найбільш раціональне використання природних ресурсів.

Меліорація земель – система організаційно-господарських та технічних заходів, спрямованих на поліпшення земель з метою створення найбільш сприятливих умов для розвитку сільського господарства або загального оздоровлення природного середовища. Залежно від об’єкта і способу впливу на ґрунт і рослинність розрізняють гідротехнічну (зрошення, обводнення, осушення), агротехнічну (снігозатримання, різні види оранки), лісотехнічну (створення захисних лісосмуг), хімічну (внесення хімічних добрив) та культуртехнічну (видалення каміння, пнів, планування місцевості) меліорацію.

Нераціональне природокористування – природокористування, при якому вплив людини на природу призводить до знесилення її відновлюваних властивостей, зниження якості і вичерпання природних ресурсів, забруднення навколишнього середовища.

Ноосфера – сфера гармонійної взаємодії природи і суспільства, у межах якої розумна діяльність стає, вирішальним фактором розвитку біосферних процесів.

Оцінка природних ресурсів – зіставлення властивостей, притаманних ресурсам, з критеріями цінностей, що висуває людське суспільство; грошове вираження народногосподарського значення природних благ, що визначається шляхом виміру ефективності їх відтворення.

Принципи екологізації – загальновизнані правила, виконання яких сприяє екологічному удосконаленню економіки:

1) інтегральний підхід – необхідність обліку та інтегрального ефекту дій у всьому циклі виробництва і споживання продукції;

2) орієнтація на причини – ліквідація причин, а не боротьба з наслідками;

3) поділ відповідальності – встановлення адресності і міри відповідальності суб’єктів і об’єктів екодеструктивної діяльності;

4) адекватність інструментарію – формування мотиваційного інструментарію, що відповідає даним обставинам;

5) системний підхід – здійснення впливу на всі об’єкти та суб’єкти природокористування, які прямо або побічно можуть сприяти досягненню цілей екологізації;

6) максимальна ефективність – досягнення цілей екологізації з мінімальними витратами та одержанням максимальної віддачі коштів.

Природні блага – фактори природного середовища, які здатні задовольняти фізіологічні, соціальні й економічні потреби людини, а також виконувати екологічні функції.

Природні ресурси – тіла і сили природи, що на певному рівні розвитку продуктивних сил можуть бути використані в соціально-економічній діяльності людей. Вони охоплюють елементи природи та види енергії, що безпосередньо беруть участь в матеріальному виробництві, являють собою основу продукції, що виробляється.

Природні умови – тіла і сили природи, які мають суттєве значення для життя і діяльності людського суспільства, однак безпосередньо або побічно не залучені до сфери виробничої чи невиробничої діяльності людей (наприклад, клімат, космічні промені тощо).

Природокористування – сукупність усіх форм експлуатації природно-ресурсного потенціалу та заходів щодо його збереження; задоволення потреб суспільства в елементах природи. Може бути прямим і непрямим. Прямим називається безпосереднє використання природних ресурсів як джерел сировини, енергії і простору. Непрямим – використання природних ресурсів, як правило, без їх вилучення (наприклад, використання водних ресурсів для потреб гідроенергетики, водного транспорту і риборозведення, рекреаційне використання територій тощо). Воно може бути загальним (безоплатним) – для задоволення життєво необхідних потреб людини без закріплення за окремими особами і надання спеціальних дозволів, а також спеціальним – для надання в користування, володіння або оренду природних ресурсів на підставі спеціальних дозволів; платним – для здійснення виробничої та іншої діяльності.

Раціональне природокористування – система діяльності, що покликана забезпечити економічну експлуатацію природних ресурсів та умов, найбільш ефективний режим їх відтворення з урахуванням перспективних інтересів господарства і збереження здоров’я людей.

Рекультивація земель – система прийомів відновлення порушених ландшафтів під час гірничовидобувних робіт з метою поновлення родючості ґрунту.

Рента – виражений у формі кількісних економічних показників розмір вигоди, яка отримана від використання одиниці природних ресурсів (ринкова ціна корисних копалин, дохід від курортів тощо).

Управління природокористуванням – сукупність заходів щодо регулювання стану навколишнього середовища з метою збереження його стійкості як цілісної системи.

Функції природи – роль, яку виконують фактори природного середовища стосовно людини або цілих систем природи. Розрізняють функції фізіологічні (підтримання існування людини як біологічного організму), соціальні (забезпечення формування людини як особистості), економічні (визначають діяльність економічної системи), екологічні (формують, регулюють і підтримують стан екосистем).