3. Розвиток інших видів діяльності

Але гра — хоча й найважливіша, але не єдина діяльність, яку освоює дошкільник. Зокрема, це образотворча діяльність дитини. Їй передує дообразотворчий період наприкінці раннього дитинства — стадія каракуль, тобто всіляких графічних побудов, які не несуть у собі образотворчого задуму і не мають знакового змісту. На цій стадії відбувається оволодіння олівцем як специфічним предметом, як знаряддям діяльності.

Питання про те, як черкання по папері набуває характеру зображення, — центральне для розуміння природи дитячого малювання. Специфіку малювання як особливого виду діяльності, як указує В. С. Мухіна, складає саме образотворча, знакова функція.

Загальновизнано, що дитина в якісь моменти раптово впізнає в написаних ним карлючках той чи інший предмет і називає його. Від «дізнавання» випадково виниклого поєднання штрихів дитина переходить до навмисного зображення предмета. Протягом дошкільного віку відбувається поступове випередження називання, а не зображення. Якщо молодші дошкільники спочатку малюють щось, а потім, довідавшись, це називають, то середні дошкільники називають зображення в процесі малювання і домальовують відповідно до даного найменування. Старші дошкільники спочатку планують і називають те, що мають намір намалювати, а потім старанно малюють відповідно задуму. Так само, з віком, зростає здатність дитини впізнавати намальоване іншими і малювати для інших, а також мовленнєвий супровід малювання, прагнення до вірогідності зображуваного.

Велика частина малюнків молодших і середніх дошкільників — це зображення окремих предметів (чоловічки, будиночки, квіти, автомобілі і т.д., а під впливом занять — стрічечки, доріжки, парканчики, сонце, кульки, ялинки і т.д.). У цей час діти малюють досить шаблонно, наслідуючи прийнятий зразок. Подібність зображення з реальним об'єктом для дитини несуттєва: вона знає, що так малюють цей об'єкт, і цього досить. Тому шаблонні зразки зображення окремих предметів (будиночка, човника, чоловічка, ялинки і т.д.) передаються з покоління в покоління, надовго закріплюючись у наступних періодах. Так, сучасні міські діти, що живуть у багатоповерхівках, малюють одноповерховий будиночок із трикутним дахом і трубою, з якого йде дим.

Треба сказати, що дітей спеціально навчають малювати в дошкільному віці (чого, до речі, не можна сказати про гру, якій ніхто систематично не навчає) — показують зразки, демонструють технічні прийоми (проводити округлі лінії, повертати їх під кутом, наносити мазки пензликом і т.п.), звертають увагу на недоліки в малюнках і способи їх усунення. Але ніякі форми навчання не можуть привести до того, щоб дитина почала малювати, як доросла. І не стільки через несформованість технічних навичок, скільки через невеликий досвід і специфічне бачення світу дитиною.

Дитина зображує в малюнку не те, що вона бачить, а те, що вона знає про об'єкт (приклад тому — «прозорі» чи «рентгенівські» малюнки), те, що їй уявляється головним, істотним в об'єкті. Тому зображення предмета сильно залежить від ступеня знайомства з ним дитини. Експериментально встановлено, що об'єкти, з якими дитина мала можливість діяти, зображуються повніше і краще, ніж ті, котрі вона може тільки спостерігати.

Це відноситься і до використання кольору в малюванні. Так, у молодшому і середньому дошкільному віці діти майже не співвідносять колір об'єкта з кольором використовуваного олівця чи фломастера. Вони вибирають колір або зовсім випадково, використовуючи перший олівець, що трапився, або завжди беруть свій «улюблений» колір. Часто діти намагаються в малюнку використовувати якнайбільше різних кольорів і малюють, поперемінно використовуючи багато затиснутих у руці олівців. Тільки після 4-х років дитина починає використовувати колір як обов'язкову ознаку зображуваного об'єкта. На всіх малюнках помітні сліди штрихового зафарбовування трави зеленим кольором, неба — синім, сонця — червоним чи жовтим, але це ще не результат власних спостережень, а запозичення колірних шаблонів дорослих (подібно будиночку з трубою).

Чим старше дошкільник, тим краще він передає в малюванні колір і форму предметів.

Старший дошкільний вік (особливо 5 років і більше) — вік розквіту малювання. У цей час від зображення окремих предметів діти переходять, як у грі, до сюжетного малювання (зображенню побутових сцен і подій, ілюстрацій до казок і мультфільмів) з безліччю предметів і персонажів.

Старші дошкільники майже завжди мають попередній задум малюнка, якому намагаються слідувати. Тому в цей час діти активно користуються гумкою і виправляють неточні зображення відповідно наявним уявленням. Тут дитина часто відчуває розбіжність між образом, який є в уявленні, і технічними засобами його втілення.

У старшому дошкільному віці дитина дещо розуміє пропорції і перспективу, але все-таки більшість її малюнків площинні. Типовим є розташування предметів у ряд на одній лінії чи по «поверхах».

Особливістю малюнків у цей час є також їх насичення деталями реалістичного плану. Особливості предметів і явищ часто не промальовуються дитиною, а тільки позначаються (причому діти позначають у малюнку навіть те, що в даній проекції побачити не можна — «рентгенівські малюнки», коли крізь фігури першого плану «просвічують» фігури другого плану; зображення обох очей, носа, рук і ніг у людини, що стоїть в профіль, і т.д.): так, 5 пальців на руці зображуються пучком ліній чи «ковбаскою», що відходять від круглої долоні, волосся часто малюється по одній волосинці чи замінюється чубчиком і т.д.

Дошкільник виражає в малюнку і власне ставлення до зображуваних предметів і явищ. У старшому дошкільному віці в малюнках з'являються такі прийоми, як перебільшення, використання кольору як символу «поганого» чи «гарного», ретельне промальовування деталей «красивого», «гарного», «улюбленого» і недбале виконання «поганого» і т.д.

Із віком більш помітними стають індивідуальні розходження в малюванні дітей. Це проявляється й у змісті малюнків, і в техніці зображення, і у виборі тем. Деякі діти частіше зображують побутові теми, інші — власні емоційні враження, треті виконують ілюстрації до казок, розповідей, четверті взагалі створюють фантастичні зображення. У всіх дітей є улюблені теми, які час від часу міняються.

Незважаючи на всі розходження, у малюнках завжди можуть бути виділені деякі загальні компоненти, і тільки після 5 років дитина вчиться переборювати звичні шаблони і малювати те, що їй цікаво.

У дошкільному віці виділяється і цілий вид продуктивних форм діяльності, один із яких — конструювання.

У молодшому дошкільному віці воно з'являється як уміння дитини за зразком (чи власним нескладним планом) створювати елементарні побудови з кубиків, мозаїки, деталей конструкторів і т.д. Спочатку подібні дії не є самостійними, вони включені в гру і виконують допоміжні функції. У грі буває досить елементарних конструкцій для надання їм ігрового змісту, тому побудови дуже елементарні, і численні «парканчики», «столики», «паровозики» схожі один на одного і можуть по ходу гри перетворюватися одне в одного.

У середньому дошкільному віці дитина поступово приходить до виділення власне конструкторської діяльності і спеціально конструює різні предмети і ситуації. У грі чи без неї конструктивні задуми здобувають самостійного значення і мають сенс для дитини вже не як обслуговуючих гру, а як окрема продуктивна діяльність. У цьому віці в оволодіння конструюванням включаються дорослі, які пропонують як зразки конструкцій, так і способи їхні створення, а також численні ігри, які розвивають цю діяльність. Розвиток конструкторської діяльності у цей час проходить три послідовні етапи: 1) конструювання за зразком, 2) конструювання за умовами, 3) конструювання за задумом.

Конструювання за зразком пов’язано з відтворенням уже готової конструкції за схемою, малюнком, зразком дорослого. Конструювання за умовами звичайно уплетено в гру і припускає створення знайомих дитині конструкцій з урахуванням ігрових вимог (розмір, ширина, висота — щоб, наприклад, під мостом пройшов пароплав, щоб у двері будиночка проходила лялька, щоб під воротами проїжджав автомобіль і т.д.).

Найскладнішим видом конструювання, що спирається на освоєння знакової функції, є конструювання за задумом. Воно припускає наявність у дитини уявлень про створювану будову, плану її створення (які блоки покласти в основу, а які — вище, щоб конструкція не зруйнувалася), а також знань про прийоми і матеріали, за допомогою яких її можна зробити і т.д.

Установлено, що для розвитку конструкторських уявлень дитині необхідна допомога дорослого в перекладі від використання зразків до конструювання за схемою і по словесному опису (адже перш ніж зібрати конструкцію, треба думкою розчленувати її на блоки, а потім уявити з них ціле). У старшому дошкільному віці конструювання стає самостійною і досить складною діяльністю: дитина вміє конструювати не тільки з готових блоків, але і з паперу, пластиліну, природного матеріалу, різних відходів. Дуже важливо те, що з'являється тенденція до самостійного виготовлення відсутніх деталей майбутньої конструкції. При відповідному навчанні це проявляється в середньому віці, а старші дошкільники вже можуть самостійно задумати і виконати оригінальний виріб.

Розвиток конструювання також йде від створення окремих предметних конструкцій до сюжетного конструювання і від індивідуального до спільного. Старші діти цілком здатні разом реалізувати колективний задум (за допомогою дорослого зробити панно чи великий макет).