Дайте відповіді на наступні питання.

1. У чому особливість об’єкту вивчення вікової психології?

2. Які завдання ставить перед собою вікова психологія?

3. З якими дисциплінами і як саме пов’язана вікова психологія?

4. Чи можна назвати вікову психологію виключно теоретичною дисципліною?

5. Де і як використовуються на практиці знання вікової психології?

6. Які умови дослідження використовуються в віковій психології?

7. Назвіть і дайте коротку характеристику методам організації дослідження вікової психології.

Лекція 2. Вік і розвиток як центральні поняття вікової психології

1. Поняття віку у віковій психології

Центральними поняттями вікової психології є поняття віку і розвитку.

Вік — категорія, яка служить для позначення часових характеристик індивідуального психічного розвитку.

У віковій психології категорія віку виглядає надзвичайно складною і суперечливою. Як указує І. С. Кон, щоб розібратися в змісті категорії віку, насамперед, необхідно розмежувати системи відліку, у яких наука описує людський вік.

По-перше, всі події розвитку відбуваються в часі. У віковій психології розрізняють вік хронологічний - тривалість існування індивіда з моменту зачаття (фактично з моменту утворення яйцеклітини і до кінця життя) і вік психологічний - якісно своєрідна ступінь онтогенетичного розвитку, яка обумовлюється закономірностями формування організму (біологічна обумовленість), умовами життя (соціальна обумовленість).

Психологічний вік визначається шляхом співвіднесення рівня психічного (розумового, емоційного і т.д.) розвитку індивіда з відповідним нормативним середньостатистичним симптомокомплексом. Тут за основу узяті ті психофізіологічні, психологічні і соціально-психологічні зміни, які відбуваються в психіці кожної людини. Для дітей вони більш-менш описані, а для дорослих потрібні додаткові дослідження. Якщо психічні зміни відстають від хронологічного віку, то говорять, що психологічний вік менший за хронологічний, і навпаки, при випередженні хронологічного віку говорять, що психологічний вік перевищує хронологічний.

Але існує ще й суб'єктивний вік особистості, який має внутрішню систему відліку. Мова йде про вікову самосвідомість, яка залежить від напруженості, наповненості життя і суб'єктивного сприймання самореалізації особистості.

Тут за основу взяте самовідчуття людини, тобто до якого хронологічного віку вона сама себе приписує, у яку точку на хронологічній осі проектує. Відповідно цього суб'єктивний вік може бути меншим, більшим чи дорівнювати хронологічному віку.

Друга система відліку — соціально-вікові процеси і соціально-вікова структура суспільства, що описуються в таких термінах, як «вікова стратифікація», «віковий поділ праці», «вікові верстви», «вікові групи», «покоління», «когортні розходження» і т.д.

Третя система відліку — віковий символізм, тобто уявлення про вікові процеси в культурі, те, як їх сприймають і символізують представники різних соціально-економічних і етнічних спільнот і груп («вікові обряди», «вікові стереотипи» і т.п.).

Переважна більшість досліджень у віковій психології, починаючись з дитинства, до дорослості, зазвичай, не доходить. І про те, як змінюється людина після досягнення статевої і соціальної зрілості і до початку старіння, психологи знають не так вже багато. Лише в останні роки замість роз'єднаного вивчення, з одного боку, процесів дозрівання і формування особистості (дитинство, отроцтво і юність), а з іншого боку - старіння, вчені поставили своєю метою досліджувати весь простір людського життя від народження до смерті. Але в експерименті охопити такий великий відрізок часу практично неможливо.

Різноманітними є й індикатори психологічного віку. Поряд із загальпсихологічними нормативами психологи використовують безліч часткових індикаторів, наприклад, ступінь моральної зрілості людини, рекреаційний вік (наскільки дозвілля підлітка відповідає тому, що статистично типово для його віку), психосексуальний вік і т.д.

Вікові властивості характеризуються нерівномірністю і гетерохронністю (асинхронією) перебігу вікових процесів. Нерівномірність виявляє себе в тому, що в зміні психічних функцій є спади і підйоми в розвитку, є сензитивні періоди становлення функцій і т.д.), різні аспекти і критерії зрілості мають для них неоднакове значення. Гетерохронність (між- і внутрішньо особистісна) проявляється в неузгодженості термінів біологічного, соціального і психічного розвитку, а також у розбіжності темпів дозрівання окремих підсистем самого індивіда, наприклад, темпів фізичного росту і статевого дозрівання, наявності диспропорції між інтелектуальним і моральним розвитком і т.п. Терміни, у яких психологія розвитку описує вікові процеси (ріст, дозрівання і т.п.), ідуть своїми коренями в біологію і мають на увазі, насамперед, онтогенез. Але реальна біографія, життєвий шлях індивіда значно багатший і ширший за онтогенез — вона включає історію формування і розвитку особистості у суспільстві, сучасника певної епохи й однолітка певного покоління. Тут у наявності взаємодія двох рядів розвитку, які Л. С. Виготський назвав натуральним (розвиток організму) і соціальним (залучення індивіда до культури шляхом навчання, виховання, соціалізації в широкому змісті слова).

Прийнято використовувати три основних терміни для опису індивідуального розвитку в його цілому — час життя, життєвий цикл і життєвий шлях.

Час життя чи життєвий простір (англ. Life time чи life span) позначає часовий інтервал чи довжину між народженням і смертю. Популярне сьогодні поняття «life span developmental psychology» означає вивчення психічного розвитку індивіда протягом усього його життя, опис і пояснення онтогенетичних поведінкових змін від народження до смерті. Такий підхід плідний, оскільки зміст і значення окремих фаз індивідуального розвитку можна зрозуміти лише в зв'язку з цілим. Тривалість часу життя має важливі соціальні і психологічні наслідки: так, від неї багато в чому залежать тривалість співіснування поколінь і тривалість первинної соціалізації дітей.

Поняття життєвого циклу припускає, що хід життя підлеглий відомій закономірності, а його етапи («вік життя» чи «часи життя», подібні до часів року) являють собою постійний круговорот.

Ідея циклічного круговороту людського життя, подібного циклічності природних процесів (чергуванню дня і ночі, зміні часів року і т.п.) — одна з найдавніших ідей людської свідомості.

Багато біологічних і соціальних вікових процесів дійсно є циклічними. Так, організм нормально проходить послідовність народження, росту, дозрівання, старіння і смерті. Особистість спочатку засвоює, потім виконує і, нарешті, поступово залишає певний набір соціальних ролей (трудових, сімейних, батьківських), а потім той же цикл повторюють нащадки. Циклічність характеризує і зміну поколінь у суспільстві, де молодші (діти) спочатку вчаться в старших, потім активно діють поруч з ними, а згодом, у свою чергу, соціалізують молодших.

Донедавна психологи вивчали процеси індивідуального розвитку так, ніби ці процеси відбувалися в незмінному соціальному світі, тоді як історики і соціологи прослідковували зміни в соціальному світі без врахування зрушень у змісті і структурі життєвого шляху індивіда. Сьогодні ясно, що потрібно вивчати індивіда, що розвивається, у світі, що змінюється. У світлі нової методологічної перспективи вікові розходження — не просто наслідок універсальних етапів онтогенезу, але результат складного переплетення траєкторій індивідуального психічного розвитку, суспільно-виробничої, трудової кар'єри і шлюбно-сімейного циклу.

Сучасна наука приділяє особливо багато уваги проблемі якісних зрушень, стрибків, криз у розвитку.

Слово «криза» підкреслює момент порушення рівноваги, появи нових потреб і перебудови мотиваційної сфери особистості і т.д. Але тому, що в даній фазі розвитку подібний стан статистично нормальний, то й кризи ці називаються «нормативними» (поняття нормативної кризи запропоноване Е. Еріксоном).

Знаючи відповідні біологічні і соціальні закони, можна досить точно пророчити, у якому віці індивід даного суспільства зштовхнеться з тими чи іншими проблемами, як ці проблеми пов'язані, від яких супутніх факторів залежать глибина і тривалість відповідної нормативної кризи і які типові варіанти її вирішення.

Американські вчені Л. Р. Шеррод і О. Г. Брим-мол. резюмують сучасні уявлення про життєвий шлях людини.

1. Розвиток є принципово плюралістичним як у процесі, так і в результаті; ні процес, ні кінцевий результат розвитку не можна вважати односпрямованим.

2. Розвиток походить від зачаття до смерті, причому пластичність, здатність до зміни зберігається протягом всього життя. Це значить, що розвиток людини не обмежується окремим періодом життя і пережите в одному періоді не обов'язково важливіше за те, що буде пережито в інші періоди. Різні процеси розвитку можуть починатися, продовжуватися і закінчуватися в різні моменти життя, і розвиток у різних областях не обов'язково має подібні траєкторії чи навіть подібні принципи.

3. Розвиток різних людей проходить вкрай неоднаково. Міжіндивідуальні розходження можуть включати біосоціальні процеси диференціації, що залежать від статевої, соціально-класової й іншої приналежності. Це значить, що міжіндивідуальна мінливість може відбивати мінливість процесу розвитку.

4. Розвиток у різних областях життєдіяльності обумовлений багатьма факторами, що також можуть бути взаємозалежні; воно не зводиться до єдиної системи впливів, наприклад, біології (розвиток не є простим процесом дозрівання, розгортання чогось заздалегідь даного) чи середовища (розвиток не є простим процесом виховання і научіння).

І нарешті, ще один принциповий висновок і постулат екологічної (У. Бронфенбреннер), контекстуальної (Р. Лернер) чи популяційної (Д. Фізерман) теорії — визнання індивідуальної особистості не тільки продуктом, але і суб'єктом, творцем свого власного розвитку.

Вікова стратифікація — таке ж універсальне явище, як життєвий шлях. Кожне суспільство поділяється на якісь верстви (страти) відповідно віку своїх членів, а розвиток суспільства може бути представлений як процес послідовної зміни і наступності цих верств-поколінь (когорт).

Система вікової стратифікації містить у собі: 1) віковий склад і структуру населення (соціально-демографічний аспект); 2) вікову структуру суспільної діяльності (соціально-економічний аспект); 3) вікову структуру громадських організацій і інститутів (соціально-політичний аспект).

Між віковими властивостями індивідів і системою вікової стратифікації існує складний зворотний зв'язок. З одного боку, індивіди різного віку розрізняються по своїй здатності виконувати ті чи інші соціальні ролі: так, терміни біологічного і соціального дозрівання в загальному і цілому детермінують шлюбний вік, соціальне повноліття і т.д. З іншого боку, вікові верстви розрізняються по соціальним ролям, які повинні виконувати члени і з якиими асоціюється певний набір прав і обов'язків. Характер закріпленої за даною віковою верствою діяльності і пов'язані з цим нормативні розпорядження визначають фактичне суспільне становище представників даної вікової верстви, їх самосвідомість і рівень домагань.