27. Міжнародні правові документи щодо соціального захисту інвалідів

Держави прийняли спеціальні документи по захисту і заохоченню прав людей з інвалідністю протягом останніх десятиліть. Важливі віхи включають:

Декларація про права інвалідів (1995 рік)

Всесвітня програма дій відносно інвалідів (1981)

Принципи захисту психічно хворих осіб і поліпшення психіатричної допомоги (1991)

Стандартні правила забезпечення рівних можливостей для інвалідів (1993)

Загальні права інвалідів сформульовані в Декларації ООН «Про права інвалідів». Наводимо кілька уривків з цього правового міжнародного документу: «Інваліди мають право на повагу до їх людського достоїнства»;

«Інваліди мають ті ж громадянські і політичні права, що й інші особи»;

«Інваліди мають право на заходи, призначені для того, щоб дати можливість придбати якомога більшу самостійність»;

«Інваліди мають право на медичне, технічне чи функціональне лікування, включаючи протезні й ортопедичні апарати, на відновлення здоров’я і положення у суспільстві, на освіту, ремісничу професійну підготовку і відновлення працездатності, на допомогу, консультації, на послуги по працевлаштуванню й інші види обслуговування»;

«Інваліди повинні бути захищені від будь-якої експлуатації».

Не дивлячись на те, керівні принципи, декларації, принципи, резолюції і інші документи не є юридично обов'язковими, вони виражають моральні і політичні зобов'язання держав, і можуть бути використані як керевні принципиприйняття законів або розроблення політики відносно інвалідів. Важливо відзначити, що деякі положення Принципів захисту психічно хворих осіб і поліпшення психіатричної допомоги піддалися критиці в Конвенції про права інвалідів, в даний час замінюють ті норми, в яких існує який-небудь конфлікт між цими двома документами.

28. Система державної стандартизації в Україні

5 жовтня 2000р. прийнято Закон України „Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії”. Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 17.06.2002р. затверджено „Державний класифікатор соціальних стандартів і нормативів”.

Управління соціально-політичними процесами, яке здійснюється через соціальне планування, неможливо без певних орієнтирів, критеріїв – показників, які можна порівнювати в статиці і динаміці.

Соціальні нормативи – регламентовані значення соціальних показників, що виражають систему типових вимог соціальних суб’єктів з метою забезпечення відтворення і розвитку суспільства як цілого, та вирішення його соціальних проблем.

Нормативно-правове регулювання є основним дієвим важелем управління соціально-політичними процесами, який базується на визначенні „соціального стандарту” і „соціальної гарантії” згідно із Законом України „Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії” (листопад 2000р.).

Соціальні потреби і відповідні соціальні нормативи в Україні класифікують за такими ознаками:

за характером задоволення соціальних потреб;

за рівнем задоволення соціальних потреб;

за рівнем розповсюдження та дії соціальних потреб.

У процесі реформування соціальної сфери і розвитку системи соціальної стандартизації сформувалось поняття „базовий державний соціальний стандарт” (БДСС). Згідно зі ст.. 6 Закону України „Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії” „базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров’я та освіти”.

Головними завданнями соціальної стандартизації є:

удосконалення механізму реалізації основних конституційних прав, гарантованих громадянам;

задоволення найважливіших потреб людини;

встановлення оптимальних, науково обґрунтованих вимог до обсягу (переліку), характеристики і якості соціальних послуг;

концентрація фінансових ресурсів на пріоритетних напрямках соціальної політики.

Формування державних соціальних стандартів і нормативів здійснюється за такими основними принципами:

законодавчого встановлення найважливіших державних стандартів і нормативів на основі наукової їх обґрунтованості;

забезпечення визначених Конституцією України соціальних прав та державних гарантій достатнього життєвого рівня населення;

урахування вимог норм міжнародних договорів України у сфері соціального захисту.

Основним джерелом існування людини є основні державні соціальні гарантії, до яких відносяться:

мінімальний розмір заробітної плати;

мінімальний розмір пенсії за віком;

неоподатковуваний мінімум доходів громадян;

розміри державної соціальної допомоги та інших соціальних виплат.