10. Державне управління соціальною сферою

Управління соціальної сферою здійснюється на державному, регіональному і місцевому рівні. Повноваження загальнодержавних органів влади включають:

прийняття законів і нормативних актів, що регулюють загальні процеси;

розробка і запровадження єдиної системи державних мінімальних стандартів;

розробка і реалізація загальнодержавних програм;

фінансування загальнонаціональних об’єктів соціальної інфраструктури;

надання методичної допомоги регіональним і місцевим органам соціальної сфери.

На рівні регіональних і місцевих органів влади здійснюється конкретна реалізація соціальної політики, забезпечення функціонування 80% соціальної інфраструктури, безпосередня реалізація соціальних послуг населенню.

У сучасних умовах в Україні розпочинається процес децентралізації управління соціальною сферою, передачі все більшого обсягу повноважень у реалізації соціальної політики регіональним і місцевим органам влади, переходу на використання нових механізмів залучення позабюджетних коштів для фінансування соціальної сфери.

У сучасних умовах в Україні у соціальну сферу направляється кілька фінансових потоків:

1. Бюджетні джерела:державний бюджет; бюджети регіонів; місцеві бюджети; ресурси міжбюджетного перерозподілу.

2. Позабюджетні джерела: державні соціально-страхові фонди, позабюджетні фонди регіонів;- недержавні соціальні фонди;- кредитні ресурси, залучення коштів фірм і домашніх господарств (територіальні позики); використання потенціалу некомерційних неурядових організацій.

3. Зовнішні джерела: кредити, позики міжнародних фінансових організацій; гуманітарна допомога з-за кордону.

До державної соціально-страхової системи відносяться: Фонд зайнятості; Пенсійний фонд; Фонд соціального страхування; Фонд обов’язкового медичного страхування (проект); Фонд страхування на випадки травматизму і профзахворюваності.

Основою системи фінансового забезпечення в умовах адміністративної економіки були теоретичні постулати щодо поділу економічної системи на виробничу й невиробничу сфери.

Процес поширення платних послуг у соціальній сфері з переходом до ринкових відносин поступово набирає силу. Досвід діяльності в умовах незалежності й економічних перетворень переконує, що на основі спонтанного розвитку системи фінансового забезпечення соціальної сфери вирішити її проблеми неможливо. Необхідний перехід до керованого процесу реформ.

Освіта – стратегічна основа розвитку особистості, суспільства, нації й держави, запорука майбутнього, найбільш масштабна і людиноємна сфера суспільства. Реалізація заходів реформи забезпечить відчутне зростання інтелектуального, культурного, духовно-морального, потенціалу суспільства та особистості, у результаті чого відбудуться потужні позитивні зрушення у системі матеріального і духовного виробництва, структурі політичних відносин, побуті та культурі.

Охорона здоров’я. Впровадження ефективних механізмів фінансування – це важлива складова процесу реорганізації системи охорони здоров’я. При розробці нової моделі організації охорони здоров’я важливо, не відмовляючись від механізмів солідарної участі в оплаті медичної допомоги, створити механізми впливу населення на якість медичних послуг і, тим самим, орієнтувати галузь на задоволення індивідуальних інтересів громадян.

Культурно-освітньої системи необхідна своєрідна основа “культурна революція”, заснована як на відродженні кращих національних традицій, так і на сприйнятті зразків світової, а саме побутової культури.

11) Етапи впровадження. Стратегії подолання бідності

Стратегія подолання бідності на державному рівні охоплює три етапи.

На першому етапі (2001—2002 рр.) необхідно було здійснити комплекс заходів щодо стабілізації рівня життя, усунути найгостріші прояви бідності шляхом:

ліквідації та недопущення в майбутньому заборгованості із заробітної плати, соціальних виплат;

реформування системи оплати праці та її оподаткування з метою підвищення заробітної плати та відновлення мотивації до продуктивної праці;

забезпечення підтримки купівельної спроможності населення через індексацію та компенсацію його грошових доходів;

збільшення рівня мінімальних соціальних виплат;

забезпечення стабілізації зайнятості та створення умов для її зростання;

упровадження першого рівня оновленої пенсійної системи;

запровадження системи соціального страхування (на випадок безробіття; у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням; від нещас­них випадків на виробництві та професійних захворювань);

нормативно-правового встановлення межі бідності; створення єдиної обліково-інформаційної системи малозабезпечених сімей;

удосконалення механізму надання населенню субсидій на оплату житлово-комунальних послуг, адресної допомоги малозабезпеченим сім’ям;

створення та розвитку системи професійної реабілітації та зайнятості інвалідів.

На другому етапі (2003—2004 рр.) будуть створені об’єктивні передумови для реального зростання грошових доходів населення, забезпечення оптимального рівня зайнятості.

На цьому етапі передбачається:

збільшити частку оплати праці у валовому внутрішньому продукті до рівня не нижче 50—55 %;

поступово наближати розміри мінімальної заробітної плати, мінімальної пенсії та інших соціальних гарантій до рівня прожит­кового мінімуму;

здійснити широкомасштабну пенсійну реформу;

поетапно впроваджувати систему загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування;

удосконалити порядок формування бюджетних витрат на соціальні потреби на засадах упровадження державних мінімальних соціальних стандартів у складі Державного та місцевих бюджетів;

реформувати житлово-комунальне господарство;

розвивати іпотечне кредитування та систему кредитування населення на отримання освіти, придбання житла та іншого майна;

створювати умови для діяльності громадських і благодійних організацій, спрямованих на підтримку найменш соціально захищених верств населення.

На третьому етапі (2005—2010 рр.), при сталому економічному розвитку та посиленню орієнтації економіки на ефективніше задоволення потреб людини мають бути створені передумови для стійкого соціального розвитку, формування суспільства, відкритого для широкої соціальної інтеграції, яка дозволятиме людям значною мірою реалізувати свій потенціал та запобігати бідності.

На цьому етапі будуть активно діяти всі розроблені програми соціального захисту та ефективна система соціального страхування.

Очікуються реальні результати проведення соціальних реформ, які дадуть можливість справедливо розподілити результати економічного розвитку шляхом:

забезпечення динамічного зростання рівня реальних доходів населення;

створення умов для закріплення широкого прошарку серед­нього класу громадян.

Відбудеться суттєве поліпшення матеріального становища біль­шості населення та всього комплексу соціальних показників, які характеризують якість життя людей.