2.Види державних соціальних гарантій

Державні соціальні гарантії — встановлені законами мінімальні розміри оплати праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, розміри інших видів соціальних виплат, установлені законами та іншими нормативно-право­вими актами, які забезпечують рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму.

Відповідно до ст. 16 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" держава гарантує забезпечення основних потреб громадян на рівні встановлених законом державних соціальних стандартів і нормативів.

Відповідно до ст. 16 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" держава гарантує забезпечення основних потреб громадян на рівні встановлених законом державних соціальних стандартів і нормативів.

Основні державні соціальні гарантії встановлюються зако­нами з метою забезпечення конституційного права громадян на достатній життєвий рівень. До числа основних державних со­ціальних гарантій входять: 1) мінімальний розмір заробітної плати; 2) мінімальний розмір пенсії за віком; 3) неоподаткову­ваний мінімум доходів громадян; 4) розміри державної соціаль­ної допомоги та інших соціальних виплат. Основні державні соціальні гарантії, які є основним джерелом існування, не мо­жуть бути нижчими від прожиткового мінімуму, встановлено­го законом.

Крім основних, є ще додаткові державні соціальні гарантії. Законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються інші державні соціальні гарантії, додаткові державні гарантії щодо:

рівня життя населення, що постраждало внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС;

рівнів оплати праці працівників різної кваліфікації в установах та організаціях, які фінансуються з бюджетів усіх рівнів;

стипендій учням професійно-технічних та студентам вищих державних навчальних закладів;

індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін;

надання гарантованих обсягів соціально-культурного, житлово-комунального, транспортного, побутового обслуговування та обслуговування у сфері освіти, охорони здоров’я, фізичної культури та спорту, торгівлі та громадського харчування

забезпечення пільгових умов задоволення потреб у товарах та послугах окремим категоріям громадян, які потребують соціальної підтримки.

3.Особливості бідності в україні

Бідність — це неможливість внаслідок нестачі коштів підтримувати спосіб життя, притаманний конкретному суспільству в конкретний період часу.

Виникнення бідності пояснюється, як правило, економічними причинами: зростанням

безробіття, низьким рівнем оплати праці та пенсійного забезпечення, заборгованістю по виплатах заробітної плати.

ООН наголошує на чотирьох основних проявах бідності: · коротка тривалість життя; · низька професійно-освітня підготовка; · відсутність необхідної бази для нормального життя – чистої питної води, медичних послуг, якісного харчування; ізольованість від суспільного життя

Одним із основних показників масштабів бідності є межа бідності.

Межа бідності – це рівень доходів у середньому на члена родини, нижче від якого неможливе задоволення основних потреб, або це частка прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць. За допомогою цієї межі визначаються сім'ї, які належать до категорії бідних. За західними стандартами, якщо витрати на харчування становлять 60 % сукупних витрат або більше, така сім'я вважається бідною. За статистикою ООН, за межею бідності в Україні перебувають 78 відсотків від людей. Тобто, в такої частини українців споживчий кошик менший від визнаної у світі межі бідності – 17 доларів на день

До особливостей бідності в Україні можна зарахувати такі:

зубожіння значної частини населення, яке до того ж зберігає порівняно високий соціальний статус (рівень світи, кваліфікації, соціальні зв’язки);

поширеність бідності серед працюючого населення;

психологічне неприйняття економічної нерівності внаслідок переконання громадян у римінальному оходженні більшої частини капіталів;

низький рівень якості життя населення, загалом та соціальної інфраструктури, зокрема;

ризик збідніти прямо пропорційний кількості дітей до 18 років;

регіональна диференціація бідності (рівень бідності серед сільського значно вищий, ніж у великих містах).

Існуюче в Україні явище бідності зайнятого населення є наслідком порушень у системі оплати праці та формуванні ринку робочої сили.

Про низький рівень життя населення України свідчить індекс купівельної спроможності Gfk, згідно з яким Україна в 2008 р. посідала передостаннє місце в Європі (39-те). Нижча купівельна

спроможність була лише у громадян Молдови . Такий стан речей безперечно впливає на якість

харчування та недоступність для широких верств населення багатьох ліків, у зв’язку з чим постійно збільшується кількість хворих на туберкульоз, темпи поширення якого в Україні є одними з найвищих в Європі.