45. Соціальний захист сімей з дітьми

Соціальний захист сім’ї і дитинства здійснюється у відповідності до Законів України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми, “Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам”.

 Закон України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми" відповідно до Конституції встановлює гарантований державою рівень матеріальної підтримки сімей з дітьми шляхом надання державної грошової допомоги з урахуванням складу сім'ї, її доходів та віку дітей і спрямований на забезпечення пріоритету державної допомоги сім'ям з дітьми у загальній системі соціального захисту населення.

Видами державної допомоги сім'ям з дітьми є: 1) допомога у зв'язку з вагітністю та пологами; 2) одноразова допомога при народженні дитини; 3) допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку; 4) допомога на дітей, які перебувають під опікою чи піклуванням; 5) допомога малозабезпеченим сім'ям з дітьми.

Всі види державної допомоги сім'ям з дітьми, крім допомоги у зв'язку з вагітністю та пологами жінкам, призначають і виплачують органи соціального захисту населення за місцем проживання батьків (усиновителів, опікуна, піклувальника). Допомога у зв'язку з вагітністю та пологами жінкам, призначається і виплачується за місцем основної роботи (служби).

Допомога у зв'язку з вагітністю та пологами надається у розмірі 100 відсотків середньомісячного доходу (стипендії, грошового забезпечення, допомоги по безробіттю тощо) жінки, але не менше 25 відсотків від розміру встановленого законом прожиткового мінімуму для працездатної особи із розрахунку на місяць.

Одноразова допомога при народженні дитини надається одному з батьків дитини (усиновителю чи опікуну), не застрахованому в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, на підставі свідоцтва про народження дитини. У разі народження (усиновлення, встановлення опіки) двох і більше дітей допомога надається на кожну дитину.

Право на допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку має не застрахована в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування особа, яка фактично здійснює догляд за дитиною. Виплачується щомісяця з дня призначення допомоги по догляду за дитиною по день досягнення дитиною вказаного віку включно.

Допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається у розмірі встановленого законом прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років на кожну народжену дитину.

Допомога на дітей, які перебувають під опікою чи піклуванням, призначається на підставі рішення про встановлення опіки чи піклування за умови, що середньомісячний розмір одержуваних на дитину аліментів, пенсії за попередні шість місяців не перевищує прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Допомога призначається малозабезпеченим сім'ям з дітьми віком до 16 років (учнів – до 18 років), якщо середньомісячний сукупний доход сім'ї є нижчим від прожиткового мінімуму для сім'ї.

46. Реалізація завдань соціальної політики України з урахуванням зарубіжного досвіду

З розвитком економіки, стабілізацією грошової, кредитно, фіскальної, валютної сфери в Україні відбувається становлення і розвиток соціальної політики держави. Разам з трансформацією економіки відбувається створення системи соціального захисту населення з метою компенсації негативних проявів ринкової економіки. За роки незалежності розроблено і впроваджено в дію політику соціального захисту, страхування та забезпечення населення. Створено необхідні умови для нормального її функціонування, для постійного доповнення і вдосконалення.[10]

Але разам з цим в соціальній сфері виявляються риси її недосконалості та невідповідності сучасним потребам людей ( це стосується співвідношення між мінімальною заробітною платою, розміром пенсій, стипендій та прожитковим мінімумом ).

Економічні права людини. Відповідно до статті 25 Декларації прав людини сучасна правова держава повинна гарантувати право на такий рівень життя, який враховує забезпечення людей їжею, житлом, медичним обслуговуванням, власний добробут і добробут сім'ї та право на соціальне забезпечення у разі безробіття, хвороби, інвалідності, овдовіння, старості та інших випадків втрати засобів до існування за незалежних від людини обставин. Для цього держава мусить насамперед у законодавчому порядку встановити основні соціальні гарантії, механізм їх реалізації та функції надання соціальної підтримки.

Крім держави соціальний захист населення забезпечують підприємства (або підприємці) та самі наймані працівники — їхні профспілкові організації.Основні елементи соціального захисту. В системі соціального захисту населення найважливішим елементом є соціальне страхування. Воно складається з пенсійного, медичного, страхування від безробіття та від нещасних випадків на виробництві. У розвинутих країнах пенсійне та медичне страхування проводиться шляхом відрахувань із заробітної плати й прибутків по 7,5%. У США, наприклад, з цією метою із заробітної плати найманих працівників вилучається 7,5%. У Швеції соціальні фонди формуються повністю за рахунок держави. В Японії платежі на соціальне страхування становлять 7% середньої зарплати робітника. Коштами з цих фондів розпоряджаються спеціальні ради, до складу яких входять представники найманих працівників і підприємців.

Страхування від безробіття проводиться із спеціальних страхових фондів. Розмір виплати залежить від тривалості періоду безробіття, від специфічних умов певної країни. У першому випадку найбільші суми виплат (від 50 до 70% середньої зарплати) виплачують у перші місяці безробіття на час законодавчо встановленого періоду. Надалі суми виплат зменшуються. Так, у США величина щотижневої допомоги в середині 90-х років становила 200 дол.

У другому випадку до уваги беруть період зайнятості, трудовий стаж, фізичну здатність до праці, термін надання допомоги та ін. Так, у Німеччині трудовий стаж повинен становити не менше 6 місяців протягом трьох років і не менше 10 тижнів протягом останнього року перед звільненням з роботи.

Важливою ланкою соціального захисту населення є програми працевлаштування та перекваліфікації. В їх реалізації беруть участь держава та підприємці. Щорічно американські фірми виділяють на ці заходи 30 млрд. дол. Держава витрачає на перекваліфікацію працівників більшу частину відповідних коштів. Певні позитивні наслідки у здійсненні політики працевлаштування може дати скорочення робочого дня. За останні 100 років у більшості розвинутих країн тривалість робочого часу скоротилася вдвічі. З середини XIX ст., за даними німецької компанії "Сіменс", час, відпрацьований однією людиною, скоротився приблизно з 4 тис. до 1,7 тис. годин.

Мінімальна заробітна плата. За рекомендацією Міжнародної організації праці (МОП), при встановленні мінімального рівня заробітної плати треба враховувати потреби працівників та їх сімей, вартість життя, соціальні пільги, рівень інфляції, а також показники, які впливають на рівень зайнятості (наприклад, рівень продуктивності праці, кількість безробітних та ін.).

Підсумовуючи вищезазначене, вважається необхідністю сьогодення є перехід від політики простого нарощування обсягів бюджетних видатків на зазначені цілі до структурних реформ у соціальній сфері. З метою вирішення проблем, що існують нині у сфері фінансування соціального захисту, на нашу думку, доцільно було б : 1.звернутися до світового досвіду формування та розвитку системи соціального захисту населення під кутом зору можливості його адаптації до вітчизняних умов ;2.удосконалити систему державних соціальних стандартів ;3.впорядкувати чинну систему пільг, що дасть змогу підвищити ефективність витрачання бюджетних коштів

Реалізація запропонованих заходів дасть змогу покращити ситуацію у сфері забезпечення соціального захисту громадян та сприятиме раціональнішому використанню обмежених бюджетних коштів.