1. «Мозкова атака»

Проблемне питання: «Що є кохання для І. Франка?» (Щоб відповісти на це питання, вчитель рекомендує проаналізувати назву збірки, епіграф до уроку, рядки поезій, що вивчатимуться на уроці).

V . Сприйняття й засвоєння нового матеріалу.

Учитель. Збірка «Зів’яле листя» складається з 3 циклів, які І. Франко називає «жмутками». Спробуємо і ми перев’язати хід нашого уроку символічним числом 3, побудуємо його за трьома циклами:

• біографічний, в якому розкриємо життєву основу збірки;

• ліричний, в якому вивчатимемо поезії;

• критичний, в якому подамо аналіз творчої манери І. Франка як співця

кохання.

Виступи учнів(А, В)

І цикл. Важко знайти світовій літературі більш хвилюючу поетичну розповідь про страждання людської душі, зраненої життєвими негодами і нещасливим коханням, як збірка «Зів’яле листя». У 1896 році сорокарічний Франко видає її окремою книжечкою. У передмові до видання І. Франко писав, що вміщені в збірці вірші належать молодому чоловікові, який через любовну трагедію покінчив життя самогубством. Виявляється, що насправді такий щоденник був. Відомості про нього знайшли в нарисі Уляни Кравченко. У мемуарах письменниці не лише згадується про життя молодої вчительки-практикантки в повітовому містечку Бібрці на Львівщині, а й описано взаємини особистого характеру. Серед її численних прихильників був і автор щоденника – 20-річний вчитель Супрун. Після відмови дівчини одружитися, він надіслав їй любовного листа-щоденника, а сам зник з містечка. Орієнтуючись на таку версію, Франко визначив жанр «Зів’ялого листя» як ліричну драму і передмову закінчив словами Гетевого Вертера «Будь мужньою людиною і не йди моїм слідом». Але в дійсності вірші належать перу Франка, багато з них мають автобіографічний характер. Згадаймо драму особистого життя І. Франка, що яскраво постає в рядках поезії «Тричі мені являлася любов». ( На фоні музики вчитель читає поезію, на екрані з’являються портрети О. Рошкевич, Ю. Дзвонковської, Ц. Журавської, О. Хоружинської, учні доповнюють рядки поезії біографічними даними.)

Розігрування ситуації за ролями. (К)

(Звучить тиха музика. Франко сидить за столом і читає щойно написаного вірша «Не знаю, що мене до тебе тягне», а в цей час виходить Ольга Рошкевич і сідає на стілець)

Франко. "Певне, покажусь Вам, може, нудним, нетовариським, потайним, але судіть самі: я не отримав майже жодного виховання, не зазнав жодної повної любові та дбайливого відношення батьків, - чужий і самітній між чужими людьми, так і виріс. Я не мав жодного товариства, окрім книг. Світ був мені незнайомий, велика школа товариства зачинена. Коли я познайомився з Вашим братом, відкрився широкий світ перед моїми очима, стало ясніше переді мною ... Ось я побачив Вас ."

Ведучий. Він ділиться з нею кожною новиною, кожним своїм успіхом і розчаруванням, кожним літературним задумом.

Вони мріяли одружитися. для себе готували подарунок: збірку весільних пісень з Лолина, які збирала Ольга. Збірці судилося вийти тоді, коли Іван та Ольга вже були не разом.

Перешкодою до щастя став арешт Франка та його захоплення соціалізмом.

Ольга. "Не кажи, що я за тебе забула! Ти мені ніколи з думки не зійдеш, - що буду робити, про що буду думати, все то буде тісно пов'язане з твоєю роботою, з твоїми думками. Мене не буде ніхто примушувати; буду працювати, оскільки лиш зможу, і буду з того рада".

Ведучий. Станіславський друзі Франка постійно згадують одне і те ж ім’я – Юзефи Дзвонковської. Це була надзвичайно вродлива, розумна дівчина з досить- таки передовими й оригінальними поглядами. На Франка шляхтянка справила сильне враження. Відмова Юзефи вразила його.

Франко читає вірш, а друга жінка сідає на стілець.

Я й забув, що то осінь холодна,

Я й забув, що то смерті пора,

Я й забув, що ти кров благородна,

Що між нами безодня стара.

Ведучий. У вересні 1885 року Франко написав листа Ользі Хоружинській, в якому запитує: "Що б Ви сказали, якби якийсь-небудь галичанин, приміром я, приступив до Вас з просьбою: будьте моєю дружиною, моєю жінкою?"

Франко не кривить душею: "Я мусив хоч крихітку полюбити Вас". Так, Ольга знає, що він ніколи їй не скаже й не напише того, що колись писав першій Ользі, Рошкевич. Нехай та далека й загублена любов буде його зіркою. Нехай! Вона ж буде тою, хто піде з ним поруч, ділитиме з ним кусник черствого хліба, горе, біду, все. Буде його захисницею і прихистком. Зробить те, на що не відважилася ще жодна жінка.

Ольга прийшла до нього в найтяжчі хвилини життя і врятувала.

Франко (сидячи за столом, читає з піднесенням):

Безмежнеє поле в сніжному завою,

Ох, дай обширу й волі!

Я сам серед тебе, лиш кінь підо мною

І в серці нестерпнії болі.

Ведучий. Це перша і далеко не остання поезія, яку Іван Франко присвятив Целіні Журовській, до одруження Зигмунтовській.

ІІ цикл.