3. Розвиток міст, ремесел торгівлі та фінансів у Європі в середні віки

Разом із розвитком феодальних відносин у Європі поетапно здійснювався і розвиток ремесла. На ранніх стадіях панувало натуральне господарство – ремесло задовольняло власні потреби общини та потреби феодала. Поступово сформувалась домашня промисловість – систематичне виготовлення певної частини продукції на продаж. Існувало три організаційно-виробничі центри селянського ремесла: замок сеньйора, господарства окремих селян і село. Ремісників-професіоналів було небагато.

Унаслідок аграризації і натуралізації виробництва європейські міста занепали. У VIII -IX ст. торгові та ремісничі функції міст зростають. У XI ст. в Західній Європі почалася урбанізація – відродження античних міст і утворення нових, зростання їх господарського значення, збільшення чисельності міського населення. Економічне піднесення призводить до виділення ремесла із селянських і феодальних господарств. Ремісники переводилися на оброк, селилися на перехресті доріг, у торгових містечках, біля стін замків і монастирів. Так розвивалися міста. З кінця XI ст. розвитку міст сприяли хрестові походи.

Спочатку міста залежали від феодалів, які захищали їх. Проте у XI ст. зовнішня небезпека зникає. У XI - XIII ст. проходять комунальні революції. Міста вивільняються з під влади феодалів. Створюються міста-комуни. Вони управляються виборними органами-муніципалітетами на чолі з мером, мають власний суд, ополчення, фінанси, міське і ринкове право. Всі повноправні міщани вважаються вільними і набувають політичних і майнових прав.

Міста мали привілеї, існували гарантії купецької власності. Королі, намагаючись обмежити свавілля феодалів і заручитися підтримкою серед міщан, підтримували самоуправління міст.

У XII – XIII ст. сформувався цеховий лад у міському ремеслі. Цехи об’єднували ремісників за професійною ознакою і складався з майстерень, які розташовувалися по всьому місту. Кожен цех мав свій статут, який регламентував виробничі, моральні, духовні засади життя членів цеху. Головною функцією цеху була виробнича, але важливого значення цехи мали і у військовій, оборонній справі. Цехи мали свою ієрархію. Повноправними членами цеху були майстри. У пригнобленому становищі знаходилися ремісники і підмайстри. Щоб стати майстром потрібно було пройти стаж учнівства (3 – 7 років) і скласти складний екзамен. Цехи мали сувору регламентацію й обмежували виробництво, щоб уникнути конкуренції, встановлювали параметри продукції, що сприяло виробництву якісної продукції.

Цехи у XIII — XV ст. відіграли прогресивну роль, але потім почали стримувати розвиток продуктивних сил, гальмуючи нововведення у виробництво, увіковічуючи дрібне виробництво.

Особливо бурхливого розвитку ремесла набули у XIII ст. У XIV – XV ст. в Європі виникла нова, більш прогресивна форма організації промислового виробництва – мануфактура. На зміну кустарям-ремісникам прийшли більш організовані великі робітничі майстерні.

Розвиток ремесел і міст сприяв зростанню торгівлі. Розвивалась зовнішня морська і внутрішня сухопутна торгівля. Визначилося два основних напрями зовнішньої торгівлі: східна, або ж левантійська і північна. Найбільш значними центрами східної були Венеція, Генуя, Піза. Вони торгували з Індією, Китаєм, Сирією, будували свої торгові факторії у Чорноморському басейні, пониззях Дону, Дністра.

Провідна роль у північній торгівлі належала Гамбургу, Любеку, Бремену, Брюге, Лондону. Вона здійснювалася Балтійським і Північним морями, річками Ельбою, Одером, Темзою, Рейном, Дунаєм, Віслою. Нєманом, Сеною. Предметами торгівлі були морепродукти, товари місцевої промисловості, продукти сільського господарства. У XII ст. утворився союз приморських міст під назвою Ганза. Вона діяла до XVII ст. Ганза охороняла своїх членів, вони мали ряд привілеїв. Ніхто, крім ганзейських купців, не міг перевозити товари Балтійським і Північними морями.

У XII - XIII ст. активно проходять ярмарки. Особливо відомими були ярмарки у французькій провінції Шампань. Проте Столітня війна (1337 - 1453 рр.) та переміщення внаслідок великих географічних відкриттів торгових шляхів з Середземномор’я в Атлантику призвели до занепаду цих ярмарок.

Набуває значення сухопутна торгівля. Відомих шлях від Китаю до Європи простягнувся на кілька тисяч кілометрів. Внутрішня торгівля, хоча ускладнювалась численними митами, які потрібно було сплачувати при перетині меж володіння кожного феодала, все таки була вигідною і поступово розвивалась.

Торгівля стимулювала розвиток грошового обігу, який характеризувався великою кількістю різноманітних монет. Монархи друкували золоті монети, хоча найпоширенішими були срібні. Обміном грошей займалися міняли, котрі згодом перетворилися на банкірів. Позичковий процент був високим, не менше 15 – 25 %. Найрозвиненішою кредитно-лихварська система була в Франції.

На першому етапі зрілого феодалізму у європейських країнах державних податків не було або вони збиралися феодалами. На другому етапі зрілого феодалізму внаслідок державної централізації податки стали постійними, їх платили переважно селяни та жителі міст. Феодали, духівництво звільнялись від податків частково або повністю.