3. Еволюція кейнсіанської економічної теорії. Неокейнсіанство. Посткейнсіанство
Кейнсіанська теорія отримала розповсюдження в різних країнах. Після Другої світової війни почали відігравати важливу роль американські економісти. Найбільш розгорнутий виклад американського варіанта кейнсіанства здійснили професори Гарвардського університету Елвін Хансен (1887-1976), Сеймур Харріс (1897-1974). Їх розробки одержали назву неокейнсіанство. Головною проблемою було забезпечення збалансованості ринкового господарства, досягнення його економічної рівноваги. Тому американці розробили американську інвестиційну теорію циклу. На їх думку, першочерговим є зниження розмірів реальних інвестицій. В якості реального фактора була прийнята динаміка інвестицій. Інвестиційна теорія є однією з найбільш розповсюджених теорій циклу, що увібрала в себе основні положення теорії Кейнса. Але вона була доповнена деякими новими елементами, головним із них є механізм акселератора-Значне місце в макроекономічній моделі Кейнса посідає механізм мультиплікатора, який являє собою відношення приросту доходу до приросту інвестицій.
Він виконує роль множника, що автоматично забезпечує зростання доходу внаслідок кожного нового приросту інвестицій. Мультиплікаторний процес Кейнс зображував у вигляді ланцюгової реакції, в якій кожні нові інвестиції викликають кратне збільшення доходу і зайнятості.
Акселератор - це відношення приросту інвестицій до приросту доходу, тобто числовий множник, на який кожний приріст доходу збільшує інвестиції. Інвестиційна теорія поєднала механізми мультиплікатора і акселератора. Мультиплікатор, на думку неокейнсіанців, забезпечує зростання доходу. Акселератор, прискорюючи цей процес, доповнює його тим, що кожний приріст доходу веде до наступного збільшення капіталовкладень. Виконуючи зворотний зв'язок, акселератор повинен прискорювати регулювання економіки, роблячи його безперервним. Інвестиційна теорія стала основою розроблення неокейнсіанських антициклічних програм, які концентрували увагу на динаміці інвестицій, їх регулюванні з боку держави. Так, Хансен запропонував два методи регулювання економіки – стабілізацію обсягів інвестицій, а отже, компенсацію коливання приватних інвестицій засобами податкової і грошової політики.
Основний наголос робився на державні витрати - збільшення державних інвестицій за допомогою бюджетного і кредитного механізмів. Для покриття державних витрат рекомендувалося збільшити податки, державні позики, здійснювати помірну інфляцію; стимулювання приватних інвестицій пропонувалося здійснювати за допомогою державних замовлень і закупівель, надання субсидій та кредитів, податкових пільг. Американські неокейнсіанці вважали державний бюджет головним механізмом регулювання економіки. Вони називали його «вбудованим стабілізатором», покликаним автоматично реагувати на циклічні коливання і пом'якшувати їх.
До «вбудованих стабілізаторів» у доходній частині бюджету відносять - прибутковий податок, а у витратній - виплати на соціальне страхування, виплати по безробіттю тощо. На думку американців, сума податків зростає під час підйому і зменшується під час криз. Видатки держави збільшуються в період криз і зменшуються під час підйомів, таким чином автоматично стабілізуються розміри ефективного попиту.
У 50-ті рр. деякі прихильники основних ідей економічного вчення Кейнса та його послідовників щодо обґрунтування необхідності і можливості державного регулювання економіки сприйняли ці ідеї як вихідну позицію для розроблення нових теорій, суть яких зводилася до з'ясування і обґрунтування механізму постійних темпів економічного зростання. В результаті виникли так звані неокейнсіанські теорії росту, вони базувалися на врахуванні системи «мультиплікатор — акселератор» та моделюванні економічної динаміки з використанням характеристик взаємозв'язку між споживанням та нагромадженням.
Основними авторами таких теорій економічного росту стали професор Масачусетського технологічного інституту О.Домар (1914 р.) та професор Оксфордського університету Р.Хар-род (1890-1978). їх теорії об'єднує загальний висновок про ; доцільність постійного темпу економічного росту як вирішальної умови динамічної рівноваги економіки, за якої досягається повне використання виробничих потужностей і трудових ресурсів.
Другим положенням моделі Харрода-Домара є визнання передумови про постійність у тривалому періоді таких показників, як частка заощаджень в доходах і середня ефективність капіталовкладень. Третя спільна риса їх моделей полягає в тому, що обидва автори досягнення динамічної рівноваги та постійного росту вважали не автоматично можливим, а наслідком відповідної державної політики, тобто акту державного втручання в економіку.
У неокейнсіанській теорії економічне зростання спочатку орієнтоване на спрощену модель росту (однофакторну), яка визначала співвідношення між виробництвом і попитом.
Темп росту був поставлений в залежність від величини нагромадження і виступав як функція нагромадження частини національного доходу, тобто ця норма визначала ріст національного доходу.
В якості механізму, що забезпечував функціонування цієї моделі була застосована взаємодія «мультиплікатор - акселератор». З часом з'явилися багатофакторні моделі економічного росту. Вони являють собою модифікацію однофакторної моделі шляхом введення в неї механізму циклічних коливань, врахування впливу НТП на виробництво та зміни його галузевої структури тощо.
Посткейнсіанство - це ліве, радикальне, реформістське крило кейнсіанства. Воно сформувалося в післявоєнний період. Основними представниками є англійські економісти: Дж.Робінсон (1903-1983), Н.Калдор, П.Сраффа та американські економісти: С.Вайнтрауб, А.Ейхнерх. Центральне місце в посткейнсіанських теоріях займає проблема росту і розподілу.
Посткейнсіанці рекомендували проводити таку політику, яка сприяла б перерозподілу національного доходу з урахуванням інтересів трудящих, широких верств населення. Посткейнсіанство намагалося встановити зв'язок між розподілом національного доходу і темпами його росту. Його представники виступають з антимонополістичних позицій, намагаються розробити рекомендації щодо реформування капіталістичної системи, ліквідації її основних недоліків із метою зробити її більш відповідною інтересам широких верств населення.