4. Марксистська економічна теорія

Марксизм зароджується в 40-і роки ХІХ ст. в період коли капіталістична економіка переживала значні зміни. Промислова революція дала потужний поштовх розвитку продуктивних сил. Швидкими темпами зростають обсяги виробництва, завершується формування національних ринків. З розвитком ринку зростає економічна нестабільність й відбуваються перші кризи (1825, 1836, 1847 рр.). Це піддає сумніву тезу класичної школи про те, що ринок є найбільш ефективною формою організації економіки. Перехід до крупного машинного виробництва призводить до збільшення чисельності пролетаріату. Загострюються протиріччя між найманими робітниками та капіталістами, зростає соціальна нерівність. Це призводить до посилення робітничого революційного руху: повстання ліонських ткачів у Франції в 1831 та 1834 рр., чартистський рух 30 – 40-х років в Англії, повстання в 1844 р ткачів у Сілезії. Поширюється критика капіталізму в суспільній думці, набувають популярності соціалістичні ідеї.

В таких умовах відбувається формування поглядів Маркса. Карл Маркс (1818 – 1883) родився в Німеччині, навчався в Боннському та Берлінському університеті, де вивчав юриспруденцію та філософію. Отримав ступінь доктора філософії. Більшу частину життя Маркс прожив в еміграції: спочатку в Франції та Бельгії, а потім – в Англії, де він міг спостерігати розвиток капіталізму в найбільш економічно розвиненій на той час країні світу. На початку своєї діяльності Маркс разом зі своїм другом і соратником Ф.Енгельсом активно займався публіцистичною та революційною діяльністю, брав участь в німецькій революції 1848 р. Бажання відкрити закони суспільного розвитку обумовили інтерес Маркса до економічної науки. Сама економічна теорія не була для Маркса самоціллю. До неї він звертається насамперед як соціальний філософ. Це обумовило особливості методології економічної теорії Маркса, її соціальну спрямованість.

Теоретичними передумовами і джерелами, на основі яких відбувається формування економічної теорії Маркса є французький утопічний соціалізм; німецька класична філософія та англійська класична політекономія. Вивчаючи закони суспільного розвитку, Маркс був не задоволений тим, що він знайшов в економічній науці. Свою теорію Маркс розвиває як альтернативу класичній політекономії, проте Маркс став одним з найбільш послідовних продовжувачів традицій класичної політичної економії. Економічна теорія Маркса формується як синтез політекономії Рікардо і філософії Гегеля. Від Рікардо він сприймає предмет дослідження. Предметом політичної економії Маркс робить виробничі відносини, які виникають між людьми в процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання життєвих благ. Від Гегеля Маркс сприймає метод дослідження – метод діалектики та історизму.

Метод політекономії Маркса – діалектичного матеріалізму. Маркс розглядає економіку як єдину систему, підпорядковану дії об’єктивних економічних законів. В цьому він послідовно стоїть на позиціях класичної школи. Проте економічні закони у Маркса мають історичний характер. Економіка – це система, яка перебуває в історичному розвитку. Всі економічні явища і процеси Маркс розглядає у взаємодії і постійному розвитку. Рушійною силою суспільного розвитку є протиріччя, вирішення яких і приводить до переходу на новий вищий рівень розвитку. Маркс стоїть на позиціях матеріалізму. Він вважає, що суспільні процеси обумовлені економічним базисом суспільства. Саме спосіб виробництва матеріального життя зумовлює соціальний, політичний і духовний процеси життя взагалі. Тому зміни в суспільному устрої можуть відбутися лише внаслідок змін в економічному базисі, в способі виробництва.

Економічна теорія Маркса починає формуватись в 40-х роках ХІХ ст. поштовхом, який повернув Маркса до дослідження економічних проблем, стала робота Енгельса „Нариси до критики політичної економії” (1844). Уже в 1844 році Маркс написав рукопис, відомий під назвою „економіко-філософські рукописи 1844 року”, який являв собою нариси до написання великої економічної праці. Протягом 40 – 50-х років Маркс продовжує наполегливо працювати над розробкою власної економічної теорії, яка втілилась в його головній титанічній праці „Капітал”. В 1851 р. Маркс розробив план підготовки й розпочав роботу над фундаментальною економічною працею. Перший том „Капіталу” вийшов у 1867 році. Йому передували три чорнових варіанти. Другий та третій томи „Капіталу” були підготовлені до друку Енгельсом й опубліковані після смерті Маркса відповідно в 1885 та 1894 роках.

Основою економічної теорії Маркса є теорія додаткової вартості. Весь процес капіталістичного виробництва Маркс зображає як процес створення додаткової вартості. Саме створення додаткової вартості є джерелом збільшення багатства та економічного розвитку. В цьому Маркс залишається послідовно в традиції класичної школи. Так же як і класики, Маркс стоїть на позиції трудової теорії вартості, проте викладає її більш послідовно. Він вважає, що вартість товару визначаються суспільно необхідними витратами праці на його виготовлення. Маркс зміг вирішити суперечність, яку не могла подолати класична школа: чому, якщо вартість створюється працею, робітник отримує зарплату меншу вартості товару. Капіталіст купує на ринку не працю, а робочу силу, здатність до праці. Робоча сила є специфічним товаром, який здатен виготовляти вартість більшу ніж своя власна, тобто виробляти додаткову вартість. Джерелом додаткової вартості є неоплачена праця робітників. В присвоєнні додаткової вартості капіталістами полягає експлуатація робітників капіталом. Єдиним джерелом прибутку, на думку Маркса, є додаткова вартість, створена робітниками.

Важливе місце в теорії Маркса посідає категорія капіталу. Каптал Маркс трактує як вартість, що приносить додаткову вартість. Щоб приносити додаткову вартість капітал розпадається на дві частини: постійний та змінний капітал. Постійний капітал – капітал вкладений в засоби виробництва. В ході виробництва його вартість не змінюється, а переноситься на вартість готового продукту. Змінний капітал – капітал витрачений на найом робочої сили. Саме ця частина забезпечує капіталісту зростання вартості. Оскільки отримання капіталом додаткової вартості можливе лише шляхом присвоєння неоплаченої праці робітників, Маркс, на відміну від представників класичної школи, трактує капітал не як річ, а як виробничі відносини. Капітал у Маркса є категорією історичною, яка відповідає певному етапу розвитку суспільного виробництва. А капіталізм є зрілою формою розвитку ринкового господарства.

Маркс проаналізував створення додаткової вартості в процесі руху капіталу, розглянув особливості відтворення різних видів капіталу: виробничого; торгового; позичкового. Маркс стверджує, що саме в ході кругообігу виробничого капіталу створюється додаткова вартість й відбувається приріст капіталу. Прибуток торгових та позичкових капіталістів є лише частиною прибутку, отриманого виробничим капіталом. Виробничі капіталісти діляться частиною свого прибутку з торговими та позичковими капіталістами в обмін за їх послуги.

Усі види доходів Маркс розглядає як результат праці. Заробітна плата розглядається як вартість робочої сили. Вартість робочої сили визначається вартістю необхідних життєвих засобів. Час, який робітник витрачає на відтворення вартості своєї робочої сили Маркс назвав необхідним часом, а продукт створений протягом цього часу – необхідним продуктом. Весь час, який робітник працює понад необхідний, Маркс назвав додатковим часом. Саме протягом цього часу створюється додатковий продукт. Додатковий продукт присвоюється власником капіталу. Тому промисловий прибуток, позичковий процент, земельна рента Марксом розглядається як додатковий продукт, як перетворена форма створеної неоплаченою працею робітників додаткової вартості.

Важливим вкладом Маркса в розвиток економічної науки є його теорія відтворення. В основі її лежать абстрактні теоретичні моделі реалізації суспільного продукту при простому та розширеному відтворенні. Маркс умовно поділив суспільне виробництво на два підрозділи: перший – виробництво засобів виробництва; другий – виробництво предметів споживання. Він обґрунтував пропорції виробництва та обміну між підрозділами. Маркс показав, що умовою розширеного відтворення є нагромадження капіталу. Нагромадження капіталу потребує відносно більшого, порівняно з виробництвом предметів споживання, виробництва засобів виробництва. На основі цього Маркс виводить закон пріоритетного розвитку галузей першого підрозділу порівняно з другим.

Маркс також дає власне пояснення причин економічних криз, які виводить із самої суті капіталістичного виробництва. Першу передумову криз він вбачає в стихійності капіталістичного виробництва, коли зв’язок між виробником та споживачем опосередковується ринком. Існує розрив у часі між продажем і купівлею товару. Цей розрив збільшується з розвитком кредиту. Друга передумова закладена в самому механізмі та рушійних силах капіталістичного виробництва. В періоди економічного піднесення капіталісти, в погоні за прибутками, збільшують інвестиції та відповідно попит на робочу силу. Це викликає зростання заробітної плати й відповідно зменшення норми прибутку. Коли обсяги виробництва досягають максимуму, виникає перевиробництво, норма прибутку падає до мінімуму. Падіння норми прибутку призводить до того, що капіталісти зменшують інвестиції. Починається економічний спад, який супроводжується звільненням робітників та падінням заробітної плати. Падіння заробітної плати призводить до зростання норми прибутку. Стимули до інвестування зростають. Економіка починає рух у новому циклі. Такими чином економічні кризи у Маркса мають системну природу й регулярний характер. Матеріальною основою циклічних коливань Маркс вважає оновлення основного капіталу.

Капіталізм, на відміну від деяких його критиків, Маркс вважав прогресивним ладом. капіталісти в погоні за прибутками впроваджують досягнення технічного прогресу. Капіталізм сприяє розвитку продуктивних сил й тим самим створює передумови переходу до нового, більш досконалого соціалістичного способу виробництва. Стихійність капіталістичного виробництва, на думку Маркса буде призводити до постійного загострення системних протиріч капіталізму, що зробить невідворотним перехід до нового способу виробництва.