3. Меркантилізм

В період пізнього середньовіччя в Європі починаються серйозні соціально-економічні трансформації. Прискорюється розвиток товарно-грошових відносин, швидкими темпами зростає торгівля, розвивається банківська справа, зростає роль та значення ремесла, відбувається товаризація сільського господарства. Особливо ці процеси прискорились після великих географічних відкриттів (кін. XV – поч. XVI ст.). Наслідком великих географічних відкриттів було виникнення колоніальної системи, революція цін, зростання та концентрація торгового капіталу, виникнення світової торгівлі, швидкий розвиток промисловості, перехід ї на мануфактурну стадію. Все це означало початок формування ринкової економіки, перехід до нового капіталістичного способу виробництва. Водночас проходять й соціально-культурні зміни в суспільстві. Поширення реформації підриває устої та вплив традиційних релігійних догматів на економічну діяльність. Відбувається бурхливий розвиток світської науки, яка виходить з під впливу церкви. Набирає потужності нова соціальна група – буржуазія. Все це обумовило появу економічної науки, яка перетворюється в самостійну галузь знань, перестає бути складовою філософських та релігійних систем.

Першою течією в економічній науці став меркантилізм. Меркантилізм ще не був науковою школою. Скоріше це був напрям економічної думки, який базувався на певних принципах та об’єднував досить розрізнених представників. Меркантилізм відображав погляди нової суспільної сили – буржуазії. Проте та обставина, що в той період розвиненим був торговий і фінансовий капітал, а промисловий знаходився в зародковому стані обумовила характерні риси і особливості меркантилізму:

1. Основним об’єктом дослідження меркантилісти вважали сферу обігу. Це дало назву самій течії. Меркантилізм походить від італійського mercante – торговець, купець.

2. Багатство суспільства вони ототожнювали з грошима, золотом та сріблом, а основним джерелом і сферою де створюється багатство вважали торгівлю. Виробництво ж розглядалось як передумова для створення багатства. В цьому полягала відмінність меркантилізму від попередньої економічної думки.

3. Внутрішня торгівля не збільшує кількість золота в країні, а лише передає їх із рук в руки. Тому джерелом багатства меркантилісти вважали зовнішню торгівлю.

4. Оскільки джерелом багатства є зовнішня торгівля, то її баланс повинен бути активним. Держава повинна стимулювати експорт та обмежувати імпорт здійснюючи протекціоністську політику.

5. Аналогічно до своїх попередників, меркантилісти давали рекомендації по раціональній організації та веденні господарської діяльності. Проте, на відміну від них звертались не до проблем окремого господарства, а розглядали усю економіку країни як єдине велике домогосподарство. Такий стиль мислення демонструє макроекономічний підхід, характерний для меркантилізму.

6. Меркантилізм відображав процес зміцнення національних держав, тому для нього характерне звернення до національного, суспільного інтересу. Це відобразилось і в назві нової науки, яку ввів в оборот меркантиліст Антуан Монкретьєн „політична економія” (від грецького politike – мистецтво управління державою та oikonomia – управління домашнім господарством).

7. Політичну економію меркантилісти розуміли як науку про торговий баланс, а її головним завданням було – „багато продавати – мало купувати”. В великій мірі меркантилізм розвивається як теорія державного регулювання.

Виділяють два етапи розвитку меркантилізму: ранній меркантилізм (до великих географічних відкриттів) та пізній меркантилізм (XVI – XVIII ст.). основна відмінність між раннім та пізнім меркантилізмом полягає в методах досягнення активного балансу. Ранній меркантилізм характеризується концепцією грошового балансу. Її суть зводилась до того, щоб притік грошей в країну був більшим ніж відтік їх за кордон. Це обумовлено було гострою нестачею золота та срібла в державних скарбницях європейських країн. Єдиним же джерелом отримання золота та срібла була зовнішня торгівля. На цьому етапі торгові зв’язки були ще слабо розвинені, тому меркантилісти пропонували досягати збільшення грошового багатства чисто законодавчим шляхом. Серед заходів пропонувалось: встановлювати максимально високі ціни на товари, що експортуються; обмежувати імпорт товарів; заборона на вивезення з країни золота та срібла. Таке жорстке регулювання зовнішньоторгових операцій згодом почало суперечити інтересам торгового капіталу, який швидко розвивається після великих географічних відкриттів. Тому вже до середини XVI ст. ранній меркантилізм себе вичерпав. Найвідомішими представниками раннього меркантилізму є Уільям Стаффорд (Англія), Г.Скаруффі (Італія).

Характерною рисою пізнього меркантилізму є концепція торгового балансу. В XVI ст. представники меркантилізму починають розуміти, що успішне ведення зовнішньої торгівлі напряму залежить від господарського становища в середині країни. Тому акценти були перенесені з регулювання грошових потоків через кордон на стимулювання експорту. Головна мета досягти активного торгового балансу. для пізніх меркантилістів притік грошей в країну важливий не тому, що він поповнює казну, а тому, що сприяє розвитку торгівлі, а та, в свою чергу, примножує потік грошей. Коли в країні процвітають промисловість і торгівля, відтік грошей за кордон може пожвавлювати взаємовигідну торгівлю. А заборона вивозу грошей з країни стримує торгівлю й наносить шкоду економіці. Вперше спробу розрахувати торговий баланс було вчинено в 1621 р. в Англії, а сам термін „торговий баланс” було введено англійцем Е.Місселденом в 1623 р. Найбільш крупним представником англійського меркантилізму XVIІ ст. був Томас Мен (1571 – 1641). Саме він запропонував приділяти увагу не балансу з однією країною, а загальному торговому балансу.

Пізні меркантилісти обґрунтували політику протекціонізму, захисту внутрішнього ринку та підтримки національного виробника. Для досягнення активного торгового балансу вони пропонували: стимулювати експорт; покращувати конкурентні позиції вітчизняних товарів на зовнішніх ринках та захоплення їх шляхом продажу товарів за відносно нижчими цінами; перепродавати товари одних країн в інші; дозволяти імпорт товарів необхідних для внутрішнього ринку, крім предметів розкошу; дозволяти вивіз золота і срібла для здійснення посередницьких угод. Всі ці заходи потрібно проводити в межах активного торгового балансу. Як наслідок, на думку меркантилістів, притік грошей в країну зросте. Саме меркантилісти підійшли до тези, що торгівля має взаємовигідний характер для торгуючих сторін. Вперше цю думку чітко висловив в 1713 р. письменник і видний меркантиліст Даніель Дефо.

Меркантилісти внесли значний вклад в розвиток економічного аналізу. Вони приділили увагу конкурентоспроможності національних товарів та впливу на неї витрат виробництва й насамперед заробітної плати. В дусі свого часу вони вважали, що для зменшення витрат потрібно зводити зарплату до мінімуму. Населення повинно бути численним і бідним, оскільки вважалось, що бідний люд схильний до байдиків й лише злидні можуть заставити його працювати. Меркантилісти приділили увагу важливості для економічного розвитку платоспроможного попиту й вказали на негативний вплив на нього заощаджень, які вилучають гроші з обігу. В XVIІІ ст. деякі меркантилісти звертають увагу на те, що бідність населення негативно впливає на платоспроможний попит, а отже гальмує економічний розвиток.

Надаючи значної уваги грошам як втіленню багатства, меркантилісти неоднозначно трактували гроші. Частина меркантилістів не розуміла товарної природи грошей й, услід за Арістотелем, вважала їх умовністю. Такий підхід більш характерний для раннього меркантилізму. Інша частина, навпаки, визнавала товарну природу грошей, розглядала їх як капітал, який пускається в оборот з метою отримання прибутку. Капіталістичний прибуток вони ототожнювали з торговим прибутком. Такий підхід набув поширення при пізньому меркантилізмі. Частина меркантилістів стояли на позиції номіналістичної теорії грошей, частина – на позиціях металістичної, а в XVIІІ ст. у меркантилістів з’являються зародки кількісної теорії грошей.

Для меркантилізму характерне переконання, що успішний економічний розвиток можливий лише за умови, коли держава за допомогою своїх законів, розпоряджень, заборон буде регулювати й направляти економічну діяльність. Хоча представники пізнього меркантилізму критикували надмірну державну регламентацію. А видатний представник меркантилізму XVIІІ ст. Джеймс Стюарт (1712 – 1780) вказав на дію та значення для економіки механізму ринкової конкуренції, який порівнював з часовим механізмом. Проте цей механізм, на йог думку, може давати збої і потребує державного втручання.

Таким чином меркантилізм не склався в єдину систему знань, мав численні протиріччя й розвивався слідом за еволюцією економіки. Разом з тим набув значного поширення й здійснив вагомий вплив на економічну думку і практику. В європейських країнах він реалізовувався як модель економічної політики держави. Так, наприклад, політику меркантилізму проводив міністр фінансів Франції Жан-Батіст Кольбер (1619 – 1683). Ідеї протекціонізму вплинули й на реформаторську політику Петра І. Основними представниками меркантилізму в Україні і Росії були Феофан Прокопович (1681 – 1736), Іван Посошков (1652 – 1726). Особливістю вітчизняного меркантилізму було те, що йог представники не обмежувались дослідженням сфери обігу, а надавали ваги розвитку виробництва та розвитку внутрішнього товарообігу. Зовнішня торгівля розглядалась як засіб для розвитку національного виробництва. У всьому іншому, погляди вітчизняних меркантилістів відповідали загальним принципам меркантилізму.