4. Еволюція неокласичної теорії на початку XX століття

Розвиток неокласичної теорії пов’язана з іменем видатного англійського економіста Альфреда Маршалла (1842-1924). А.Маршалл для дослідження економічних явищ широко застосовує математичні методи. Однак він робить це значно обережніше, ніж представники «математичної школи» маржиналізму, хоча сам мав базову математичну освіту. Визнаючи певну обмеженість математичних методів у дослідженні економіки, Маршалл зауважив, що «хороший математичний виклад економічних явищ може виявитись добротною математикою, але поганою економікою».

А. Маршалл досліджував економічну діяльність людей з позицій «чистої теорії» та ідеальної моделі ринкового господарювання на ґрунті «досконалої конкуренції». Особливе місце в теоретичній спадщині А.Маршалла займає теорія ринкової рівноваги. Ринкову рівновагу Маршалл пов'язував із проблемою вільного ціноутворення на ринку досконалої конкуренції. Механізм ціноутворення він характеризував як «єдиний організм рівноважної економіки, який складається із мобільних і інформованих один про одного господарюючих суб'єктів». Ринкова ціна, наголошував Маршалл, формується через взаємодію так званих ціни попиту і ціни пропозиції. Першу визначає гранична корисність, а другу граничні витрати.

Досліджуючи механізм ринкового формування цін, Маршалл всі три його елементи - ціну, попит і пропозицію - розглядав у взаємодії. Дослідження взаємодії ціни, попиту і пропозиції привело Маршалла до виявлення ціни ринкової рівноваги, тобто ціни, яка врівноважує попит і пропозицію на ринку конкретного товару, на якому встановлюється рівновага. Коли реальна ринкова ціна перевищує ціну рівноваги, міркував Маршалл, то пропозиція перевищить попит, що зумовить зниження ціни, а якщо, навпаки, ринкова ціна встановиться на рівні, нижчому від рівноважної, то це зумовить її зростання. Так об'єктивно та автоматично за умов вільної конкуренції досягається рівновага кожного галузевого ринку.

Однак англійський вчений розумів, що описує ідеальну картину ринкової взаємодії, тому вводить в аналіз фактор часу, розглядаючи короткий і тривалий ринкові періоди. В короткому періоді головним регулятором ціни є попит, адже, як пояснював Маршалл, пропозиція більш інертна, вона не встигає за коливаннями попиту, а тому запізнюється. Для її зміни потрібні нові умови виробництва, можливо й додаткові виробничі ресурси. Тому в межах короткого періоду пропозиція залишається незмінною, а попит перетворюється в вирішальний фактор формування ціни. Коли ж йдеться про тривалий ринковий період, роль основного ціноутворюючого фактора переходить до пропозиції і пов'язаних із нею витрат виробництва. Чим довший період часу, тим більшим буде вплив на ціну пропозиції і тим меншим вплив попиту.

Аналіз фактора часу в межах концепції ринкових періодів став дуже плідним і справив суттєвий вплив на розвиток еко­номічної науки. Так, ідея А. Маршалла про вирішальну роль попиту в короткостроковому регулюванні цін була використана Дж. М. Кейнсом і стала однією з основ кейнсіанської теорії. Інший принцип - переважаюче значення пропозиції в довготривалій динаміці цін взяли на озброєння сучасні неокласики, які розробляють концепцію довгострокового регулювання економіки шляхом державного впливу на сукупну пропозицію.

Розвиваючи теорію «ціни попиту», А. Маршалл висунув концепцію «еластичності попиту». Під «еластичністю попиту» Маршалл розумів функціональну залежність зміни обсягу попиту під впливом зміни граничної корисності і ринкової ціни товару В та доходу його споживача. Зокрема, зміною ціни визначається цінова еластичність попиту. Альфред Маршалл розрізняв еластичний і нееластичний попит. Найменш еластичним, на думку англійського економіста, є попит на товари першої необхідності (воду, сіль, хліб, картоплю, тощо). При цьому еластичність попиту висока за високих цін і значна за середніх; вона дедалі зменшується у разі зниження цін і поступово зникає, коли падіння цін заходить далеко, що досягається рівень повного насичення даної потреби.

Наприкінці XIX ст. з'являється своєрідний варіант (американський) теорії граничної корисності. Автором цієї теорії був професор колумбійського університету Джон Бейтс Кларк (1847-1938). Йому належить авторство так званого закону продуктивності праці і капіталу, який покладено в основу його теорії граничної продуктивності. Саме ця теорія є основною серед теорій Кларка. Сутність закону спадної корисності праці й капіталу полягає в тому, що новий внесок праці у виробництво у разі її незмінного розміру капіталу супроводжується зменшенням продуктивності порівняно з попередніми внесками праці. У свою чергу кожен наступний внесок капіталу викликає скорочення обсягів виробництва продукції, зниження ефективності капіталу порівняно з його попереднім внеском. На основі граничної продуктивності Кларк розробив теорію розподілу продукту, згідно з якою саме гранична продуктивність капіталу або заробітної плати визначає величину доходу, який приносить кожний з цих факторів своєму власнику; так зарплата є еквівалентом граничної продуктивності праці. Опираючись на методологічні принципи австрійської школи, Кларк вважав, що основними факторами розвитку економіки є - технологічний і моральний. Головною проблемою політекономії він вважав проблему розподілу. На його думку, розподіл суспільного доходу відбувається відповідно природним законам, які забезпечують кожному фактору виробництва стільки багатства, скільки він створює.

Традиції неокласичної теорії, які ґрунтуються на граничному (маржинальному) аналізі мікроекономічних явищ і процесів, продовжили інші дослідники.

Англійський економіст Френсіс Еджуорт (1845-1926) досліджував ймовірні можливості виміру корисності благ, увівши в економічну теорію поняття «кривих байдужості», які, як вже відомо, ілюструють корисність комбінацій (наборів) споживчих благ у поєднанні із грошовим доходом індивіда і широко застосовуються сьогодні в економікс.

Крім того, Еджуорт зробив значний внесок у теорію економічної рівноваги, започаткував індексний метод дослідження, застосувавши кількісні і цінові індекси для економічного аналізу ринкової поведінки господарюючих суб'єктів.

Американський економіст-математик Ірвінг Фішер (1867-1947) вдосконалював методи економіко-математичного аналізу, запропонував комплексний індекс економічних показників, який одержав назву «індекса Фішера». Використовуючи розробки Д. Юма та інших дослідників проблем теорії грошового обігу, І. Фішер у 1946 р. вивів знамените «рівняння обміну»: МV = РQ, де М- грошова маса в обігу, V— швидкість обігу грошей, Р — загальний рівень (індекс) цін в економіці, Q- товарна маса, призначена для реалізації (реальний національний продукт).

Це рівняння за умови повного використання виробничих ресурсів і незмінності показників швидкості обігу грошей і обсягу товарної маси описує ортодоксальний варіант кількісної теорії грошей, коли в результаті «зіткнення» на ринку товарів і грошей зміна товарних цін залежить виключно від кількості грошей в обігу.

«Рівняння обміну» широко застосовують для визначення Необхідної кількості грошей в обігу, дослідження сучасними монетаристами впливу грошової маси на досягнення рівноваги, товарного ринку.

Представник кембриджської школи, наступник А. Маршалла, англійський економіст Артур Сесія Пігу (1877-1959) здійснив, по суті, корекцію методології дослідження грошової маси, запровадженої І.Фішером, запропонувавши враховувати мотиви господарюючих суб'єктів на мікрорівні, що зумовлюють їх «схильність до ліквідності» — прагнення відкласти частину грошей у запас у вигляді банківських вкладів або цінних паперів. Тому коректування цін ставиться в залежність (ступеня ліквідності різних елементів грошової маси. А. Пігу займався також проблемами економічної рівноваги традиціях кембриджської школи маржиналізму. Шведський економіст Кнут Віксель (1851—1926) здійснив пробу поєднати теорію граничної корисності австрійської коли з теорією цін математичної школи. Густав Кассель 1846-1945) - інший шведський теоретик - плідно працював д проблемами загальної економічної рівноваги, Монетарну теорію економічного циклу розробив у цей час Ральф Джордж Хоутрі (1879-1975) - представник кембриджської школи. Він вважав, що економічний цикл - це суто грошове явище, зумовлене коливаннями грошового попиту і відповідними Цінами у наданні кредитів. В умовах підйому, на думку Хоутрі, грошовий попит зростає, банки збільшують кредит і полегшують умови його надання зменшують ставку відсотка.

Такі дії банків є результатом зростання цін ділової активності і зростання активності росту і збільшення швидкості обігу грошей. Але з розвитком цього процесу банки починають виявляти все більшу обережність і, остерігаючись розвитку інфляції, підвищують ставку відсотка, обмежують і навіть скорочують кредити, в результаті чого відбувається спад економічної активності.