4. Господарство первісних племен на території України

Територія України була заселена із найдавніших часів. Первісні люди з'явилися тут ще в період палеліту понад 1 млн. років тому. Вони селилися в основному на півдні сучасної України (їхнє житло нагадувало курені, вкриті шкурами звірів) і жили невеликими групами, що утворювали т. зв. первісне людське стадо, постійно переміщуючись з місця на місце в пошуках їжі. На терії сучасної України виявлено чимало слідів їхньої діяльності — стійбища Королеве, Рокосове у Закарпатті, Лука-Врублівецька над Дністром, Амвросіївна у Донбасі, Кіїк-Коба в Криму тощо.

Нових успіхів людське суспільство досягло в епоху мезоліту (середнього кам'яного віку), який на території України тривав з IX до VI тис. до н. е. У результаті потепління складалися ландшафтно-географічні зони, близькі до сучасних. Змінився рослинний і тваринний світ. Відповідно змінювалися й умови життя людей, зокрема добування їжі, — це стало поштовхом до виготовлення складніших знарядь праці. Було створено інструменти для обробки дерева — долото, сокиру, тесло; з’явилися нові вироби з кістки та дерева.

У межах України виявлено сотні мезолітичних поселень і стійбищ — біля сіл Білолісся, Гиржеве, Мирне на Одещині, Осокорівка в Надпоріжжі, в Криму.

Завершальною стадією кам'яного віку стала епоха неоліту (нового кам'яного віку), яка охоплювала VI—ІV тис. до н. е. й характеризувалася великими змінами в економіці. В результаті «неолітичної революції» поряд з традиційними формами господарювання — мисливством, рибальством і збиральництвом, зароджуються і поширюються нові — скотарство і землеробство. Одним з важливих досягнень стає виготовлення глиняного посуду. Випалена на вогні глива була першим матеріалом, який створила людина.

У соціальному аспекті неолітична епоха була часом розквіту родового ладу. Основу виробничих становила спільна власність роду на знаряддя і продукти праці.

На сьогодні в Україні в долинах Дніпра, Сіверського Дінця, Південного Бугу, Дністра, Десни, Прип’яті та інших рік виявлено близько 500 неолітичних поселень.

Якісно новим періодом розвитку первісного суспільства став енеоліт (мідно-кам’яний вік), який у межах України датується IV—III тис. до н. е. У цей час з’являються перші металеві вироби — мідні та золоті. Відтворююче господарство стає домінуючим. Основними заняттями людей були — землеробство, тваринництво, гончарство та інші. Зароджується орне землеробство з використанням тяглової сили бика. Було винайдено колесо, а відтак виникає колісний транспорт. Формується система обміну.

України провідне місце посідали хліборобські племена Трипільської культури. Поширена на території від Верхньої Наддністрянщини і південної Волині до Середньої Наддніпрянщини і Причорномор’я, ця культура розвивалася протягом IV—III тис. до н. е, і досягла високого, як на той час, рівня розвитку. Назву вона отримала від дослідженого наприкінці XIX ст. українським археологом В. Хвойною поселення поблизу с. Трипілля на Київщині.

Трипільська культура утворилася на основі давніших автохтонних (з гр. — місцевих, корінних) культур та неолітичних культур Балкано-Дунайського регіону і несла в собі традиції перших землеробських протоцивілізацій Близького Сходу та Південної Європи. В Україні виявлено понад тисячу пам’яток Трипільської культури, згрупованих переважно у трьох районах: найбільше в Середній Наддністрянщині, Надпрутті та Надбужжі, менше у Наддніпрянщині.

Племена Трипільської культури жили у поселеннях, забудованих дерев’яно-глинобитними наземними спорудами, розташованими переважно одним чи кількома концентричними колами. В основному це родові або племінні тривалі поселення, що налічували кілька десятків садиб. Будівлі становили собою чотирикутники правильної форми. У землю вбивали дубові стовпи, між якими плели стіни з хмизу, котрий вимащували глиною, зверху накривали соломою чи очеретом. Дах був двосхилий, з отвором для диму, долівку мазали глиною, посеред хати стояла велика піч, біля якої розташовували лежанки з випаленої глини. Стіни і піч іноді розмальовували.

Відомі також поселення-гіганти площею від 150 до 450 га., які налічували понад 2000 жител. Тут уже була квартальна забудова, багато будинків мали навіть три поверхи. Фактично — це давні протоміста зі значною кількістю мешканців.

Основним заняттям трипільців було землеробство. Сіяли ячмінь, просо, пшеницю, вирощували садово-городні культури. Ріллю спушували дерев’яною мотикою з кам’яним чи кістяним наконечником, пізніше — ралом.

Трипільці розводили переважно велику й дрібну рогату худобу, а також свиней та частково коней. Як тяглову силу використовували биків, якими орали поля. Їх запрягали у візки, можливо, сани.

Серед ремесел значного розвитку набули чинбарство, прядіння, ткацтво, кушнірство, обробка каменю. Трипільські племена вперше на території України почали користуватися виробами з міді. Освоїли гаряче та холодне кування, зварювання виробів з міді.

На зміну енеолітові прийшов бронзовий вік (II – поч. І тис. до н. е.), який у межах сучасної України характеризується передусім швидким розвитком скотарства і землеробства, що сприяло завершенню процесу відокремлення скотарських племен із середовища землеробських. Це був перший великий суспільний поділ праці. Високим був рівень громадського ремесла, насамперед гончарного та бронзоплавильного. Виникли місцеві центри металургії та обробки бронзи. Обмін набув постійного та регіонального характеру.

Освоєння виробництва заліза на початку І тис. до н. е. сприяло дальшому розвиткові суспільства. Ранній залізний вік характеризувався співіснуванням бронзових і залізних знарядь праці. Відбувається перехід від мотики до сохи та плуга, дедалі ширше застосовувалися залізні ножі, серпи, лемеші, з’являються круглі жорна.

Залізний вік в Україні пов’язаний з кіммерійською, скіфо-сармато-античною та ранньослов’янськими культурами. Основою господарства залишалося землеробство. Тваринництво стало свійським, виникло птахівництво. У степовій зоні розвивалося кочове скотарство. Великого значення набуло залізоробне ремесло. Населення, що проживало на території сучасної України, підтримувало тісні контакти із сусідніми стародавніми цивілізаціями.

У ранній залізний період в Україні виокремлюється кілька культур, серед яких важливе значення Пшеворська, Зарубинецька і Черняхівська. Вони належать до І ст. до н. е. — VII ст. н. е. Удосконалювалися знаряддя праці, розвивалися сільське господарство, ремесла, поглиблювався обмін. Черняхівська культура у III—IV ст. н. е. зумовила появу одного з перших могутніх праукраїнських утворень – Антського державного об’єднання.

В цілому господарство первісної доби мало натуральний характер. Головною господарською формою цього часу була громада — колектив із повною або частковою спільною власністю на засоби виробництва та узвичаєними формами самоврядування.

Вдосконалення знарядь праці, суспільний поділ праці, а також торгівля привели до розкладу первісної господарської системи. Відбувається поступовий перехід від родової до сусідської, територіальної громади. Створюються передумови для виникнення державних утворень.

Тема 3. Особливості господарського розвитку та економічної думки періоду формування світових цивілізацій (VIII ст. до н.е. – V ст. н.е. ).

1. Характеристика господарського розвитку Стародавньої Греції.

2. Особливості та фактори розвитку господарства Риму.

3. Розвиток економічної думки античного світу.

4. Економічний розвиток східнослов'янських племен та його особливості.

1. Характеристика господарського розвитку Стародавньої Греції

В І тис. до н.е. центри господарського життя поступово переміщуються на Європейське побережжя Середземного моря. Одним із таких центрів стає Стародавня Греція. Прискоренню розвитку господарств Греції сприяло вигідне географічне положення. Вона знаходилася в центрі важливих торгових шляхів, що проходили через Середземне, Егейське, Мармурове, Чорне моря. Численні бухти позитивно впливали на розвиток морської торгівлі. Природні багатства, теплий клімат дозволяли успішно займатись сільським господарством. Проте гориста місцевість не давала у достатній кількості земель для ведення сільського господарства, тому основними галузями економіки Греції стає ремесло і торгівля. Уперше в історії міські види діяльності набувають більшого значення ніж сільські, місто починає панувати над селом.

Гірська місцевість, напівострівне та острівне розташування породило відособленість грецьких общин. Кожна община існувала у якості міста – поліса. Кожен поліс являв собою окрему державу. Тому, на відміну від східних держав, Греція не була єдиною державою, а представлена союзами держав-полісів. Формування полісів відбувається у VIII – VI ст. до н.е. У цей період греки активно освоюють середземноморське і чорноморське узбережжя, будуючи на ньому свої колонії, які сприяли розвитку торгових зв’язків. Основними статтями експорту були оливки, оливкове масло, виноград, вино, кераміка. Імпортували в основному зерно, невільників.

Розвиток торгівлі сприяв виникненню грошей і значному розвитку грошового обігу. Використовувались золоті, срібні монети. Існувало лихварство. Проте ускладнювало товарообмін і грошовий обіг роздрібненість міст-держав. Кожен поліс має свої гроші. Тому в обігу було стільки видів монет, скільки було полісів. Унаслідок цього виникають спеціальні операції по обміну грошей одного полісу на гроші іншого. Обмін здійснюється купцями у спеціалізованих лавках – трапезах.

Спочатку в Греції виникає патріархальне рабство. Високі ставки лихварського відсотку призвели до поширення боргового рабства. Боргове рабство мало негативну оцінку у грецькому суспільстві. Як наслідок боротьби з ним поширюється демократія. Особливого розвитку вона набула в Афінах. Важливі реформи провів Солон, архомт-простат (вища посадова особа в Афінах) Афін в 595 р. до н.е. Він ліквідував селянські борги, заборонив продавати громадян Афін у рабство, надав пільги ремісникам і купцям, заборонив спекуляцію землями. Важливим було те, що за реформами Солона, суспільство було поділено на 4 категорії відповідно до обсягу приватної власності. З цього моменту статус афінського громадянина не залежав від походження, а лише від його власності. Це сприяло руйнуванню общини і розвитку приватної власності. В результаті рабство в Греції набуло класичного характеру. На раба перестали дивитись як на члена сім’ї. Він став річчю, власністю господаря і втратив права особи. Його можна було продати, покарати, вбити.

Рабовласницька система в Греції сформувалась протягом V – IV ст. до н.е. Раби стали основною продуктивною силою і використовувались в усіх галузях господарства. При цьому вони коштували дорого. Ціна раба коливались від 120 до 220 драхм (прожитковий мінімум афінської сім’ї з 3 – 4-х чоловік складає 0,5 драхми в день). Чисельність рабів збільшувалась, але не могла перевищувати оптимального співвідношення. Так в Афінах за часів Олександра Македонського оптимальне співвідношення було на 30 тис. вільних 100 тис. рабів.

В 338 р. до н.е. Грецію завоювала Македонія, а в II ст. до н.е. – Рим.