2. Особливості та фактори розвитку господарства Риму

В історії Античного Риму прийнято виділяти три етапи:

• VIІI – VI ст. до н.е.) – царський

• 509 – 31 рр. до н.е.) – республіканський

• 31 р. до н.е. – 476 р. н.е.) – імператорський.

В першому періоді (VIIІ – VI ст. до н.е.) проходять руйнування родового ладу, перехід до селянської общини і до рабовласництва. Раніше усіх цей перехід здійснюють етруски, які в VII ст. до н.е. почали поширювати свій вплив на сусідні з Етрурією області. Поширенню етрусків перешкоджали грецькі міста-колонії на півночі Апеннінського півострова. Проте відносини між етрусками і греками сприяли економічному і культурному обміну, що здійснило значний вплив на розвиток господарства етрусків.

В VII ст. до н.е. було засновано Рим (за однією версією був заснований етрусками, за іншою — плем’ям латинян, які поселилися на одному з семи пагорбів Риму – Палатині), який за правління царів етруської династії Тарквініїв став самим могутнім містом регіону, а згодом і усієї Італії.

Визначну роль в господарстві Риму відігравало землеробство. Використовувався плуг, в якості тягової сили – воли, коні. Вирощувалась пшениця, виноград, оливки, льон. Серед ремесел значного поширення набули металообробне, керамічне, будівництво. Розвивалась торгівля з грецькими містами, Карфагеном, Сицилією. З середини V ст. до н.е. з’явились монети.

Розпад родового ладу зумовив необхідність соціального переустрою суспільства. У середині VI ст. до н.е. римський цар «етруської династії» Сервій Тулій провів реформу, схожу з реформою Солона в Афінах. Він знищив пережитки общинного ладу поділивши суспільство на 5 категорій за майновою ознакою, створивши умови для розвитку приватної власності. У залежності від майнового становища розподілялися права і обов’язки жителів Риму. Разом з тим, царі прагнули перебрати собі усю повноту влади в общині. іЦя реформа викликала невдоволення родової знаті. Сервія Тулія було убито, його наступника – Тарквілія Гордого вигнано з Риму і у 510 р. до н.е. відмінено царську владу назавжди. Замісто царів почали вибирати двох виборних посадових осіб — консулів.

З V по сер. III ст. до н.е. римська община складаються з двох верств населення - патриціїв, які звали себе римським народом і плебеїв, більш пізніх переселенців, які не мали доступу в родову організацію Риму і політичних прав. Плебеї були вільними, володіли землею на правах приватної власності. Проте їх безправ’я приводило до того, що їх часто за борги продавали у рабство. VI - III ст. до н.е. в Римі склалось патріархальне рабство. Головною продуктивною силою були селяни.

Вже з самого початку V ст. до н.е. загострилась боротьба між плебеями і патриціями. Як наслідок її в 451-450 рр. до н.е. було проведено запис «Законів XII таблиць». Вони закріпили приватну власність, економічні і політичні права рабовласників, обмежили засилля патриціанської знаті й поклали початок римському громадянському праву, хоча і не знищили кабального рабства.

У другій пол. IV ст. до н.е. відбуваються спроби обмежити захват общинних земель. Встановлено верхню межу володіння землею – 500 югерів (125 га); худобою – 100 голів великої рогатої і 500 малої худоби.

Одночасно з розвитком господарства Рим здійснює територіальну експансію. У середині III ст. до н.е. він захоплює усю територію сучасної Італії. У II ст. до н.е. Рим стає світовою імперією.

На II – І ст. до н.е. припадає розцвіт рабовласницького ладу. Рабство набуває класичних форм. Джерелом поповнення рабів стають війни. Раби перетворюються в основну продуктивну силу. Зберігаються також дрібні селяни як платники податків. Сам Рим являє собою общину, яка підкорила собі і збирає данину із усього світу. Громадяни Риму є вільними і власниками усіх захоплених Римом територій. Громадян Риму заборонено продавити у рабство.

У цей період у Римі формується крупне землеволодіння. Головна організаційна форма сільськогосподарського виробництва – рабовласницька вілла (25 - 100 га площею і 50 - 60 рабів). Згодом концентрація земельної власності приводить до виникнення латифундій – володінь площею понад 10000 га.

Перемоги в загарбницьких війнах, багатства і слава штовхали знатних полководців до захоплення влади. Це призвело до громадянських війн у І ст. до н.е., які поклали кінець республіці, призвели до занепаду сільське господарство.

Кінець громадській війні поклав у 30 р. до н.е. Октавіан - родич і спадкоємець Цезаря, прозваний Августом. В 23 р. до н.е. Август стає одноособовим правителем Риму. З цього моменту імператором стали звати не верховного головнокомандуючого військом, а главу держави.

Імператорський період характеризується відсутністю крупних війн, що призвело до злету господарства. І - II ст. до н.е. – епоха найбільшого розквіту Римської імперії. Припинення війн скоротило потік рабів і збільшило їх ціну. Використання рабів стало неефективним, а разом з тим стали неефективними і рабовласницькі латифундії. Латифундії починають ділити на ділянки «парцели», які здаються в оренду колонам (вільним селянам), також раби відпускаються на самостійне господарство з відбуванням повинності і наділяються землями. Уже з ІІ ст. н.е. рабська праця у Римі практично не використовується. Це більше заохочує їх до підвищення продуктивної праці. Поширюється прекарій (умовне землеволодіння на термін, визначений власником). З’являються високотоварні садиби, що спеціалізуються на певному продукті і продають його. Зароджується рентні відносини у вигляді відробітної, натуральної та грошової ренти.

Ремесло в Римі розвивалось в основному вільне. Праця рабів в ремеслі не набула поширення, зокрема завдяки тому, що ремесло існувало в дрібних формах. Промисловою одиницею була майстерня. На відміну від Греції переважали малі майстерні, великих було мало. Заняття ремеслом вважалось не престижним. Ремісники об’єднувалися в товариства за фахом — в колегії. В II — III ст. до н.е. ремесло провінцій почало переважати над римським.

Значного розвитку набула торгівля. До III ст. до н.е. зовнішня торгівля була розвинена слабо. З перетворенням Риму у світову державу налагоджуються торгові зв’язки з Китаєм, народами Причорномор’я, Північного і Балтійських морів.

У III - V ст. н.е. спостерігається занепад господарства Римської імперії. Скорочуються сільськогосподарські угіддя, в занепад приходять латифундії і середня оренда. Зростає значення колонату. Вілли перетворюються в замкненні господарства, скорочується торгівля. Поширюється система патронату. Вільних дрібних землевласників залишається мало. Це знижує стимули до виробництва. Посилюється податковий прес. В занепад приходить ремесло, чому сприяли держзамовлення та спадкоємне закріплення ремісничих фахів. В 330 р імператор Костянтин І на місці грецького міста Візантії заснував другу столицю імперії – Константинополь. В 385 р. Римська імперія розпалась на дві частини: Західну з центром у Римі і Східну (пізніше її почали називати Візантією) зі столицею у Константинополі. У 410 р. племена вестготів захопили Рим. Менш ніж через 100 років після розподілу Західна імперія була зруйнована.