2. Провідні центри первинних цивілізацій, риси їх економічного розвитку.

Сприятливі природні умови, теплий клімат стимулювали прискорений розвиток народів Північної Африки та Близького Сходу. Тут у великій кількості росли дикі злаки, збирання яких дозволили людям перейти до осілого способу життя, а також до зародження землеробства та скотарства. Суспільне життя стає більш складним. Тут виникають перші держави, які стають центрами стародавніх цивілізацій. Господарство перших цивілізацій в історії людства мало багато спільних рис, разом з тим відзначалося певними особливостями, що відрізняли їх від країн античного світу (Стародавня Греція та Рим), які виникли і розвивалися на господарській та духовній основі Сходу, але значно пізніше.

До країн Стародавнього Сходу відносяться Стародавній Єгипет, державні утворення Межиріччя (Шумер, Ур, Вавилонське царство), Стародавня Індія, Китай та інші.

Історію розвитку господарства Стародавнього Сходу прийнято відраховувати з III тис. до н.е. Центри господарського розвитку зосереджувались на берегах Нілу, а близько 3000 р. до н.е. утворюється єдине Єгипетське царство. Основними галузями економіки Єгипту були землеробство і тваринництво. Сприятливі природні умови сприяли інтенсивному розвитку землеробства на високоурожайних поливних землях долини річки Ніл. Єгиптяни винайшли соху, навчилися виливати з міді ножі, сокири, наконечники стріл, посуд. Проте найбільшим їхнім господарським досягненням стала зрошувальна система землеробства, яка перетворила Єгипет у могутню централізовану державу, квітучий оазис світу. Згодом стародавні єгиптяни навчилися виплавляти бронзові вироби, виробляти тонке лляне полотно, прикраси з золота і срібла. З ремесел розвивались металообробне, ткацьке, гончарне, ювелірне і т.д. Особливо високого рівня розвитку досягли обробка, каменю і будівельна справа, свідченням чого є єгипетські піраміди, інші архітектурні пам'ятки, які збереглися до наших днів.

Рослинництво базувалось на зрошувальній системі землеробства, яка передбачала будівництво і використання системи каналів, що у свою чергу потребувало координації діяльності сільськогосподарських общин. Функції координатора починає виконувати цар (пізніше греки назвали його фараоном). Так виникає інститут держави.

Оскільки на півночі Єгигту переважало тваринництво, а на півдні землеробство, то між цими регіонами велася жвава торгівля. Згодом у торгівлю з Єгиптом були залучені сусідні держави та народи. Єгипетські купці торгували зерном, золотом, сріблом, міддю, оловом, шкурами, слоновою кісткою, деревиною. У країні існували невільничі ринки, де вільно купували і продавали рабів.

До країн східного рабства, а саме так називають історики країни Стародавнього Сходу, належали також державні утворення Межиріччя (Месопотамії). У долинах рік Тигр і Євфрат місцеві жителі успішно займалися землеробством, споруджували греблі, канали, інші іригаційні споруди. Найпоширенішими сільськогосподарськими культурами тут були ячмінь, просо, льон, горох, цибуля, часник, огірки, виноград, яблуні. Зростання сільськогосподарського виробництва стимулювало розвиток ремесел і торгівлі. З ремісничих професій поширеними були Каменярі, теслярі, ковалі, металурги, пекарі. У часи існування могутнього централізованого Вавилонського царства значного розвитку набула зовнішня та внутрішня торгівля. Вавилонські купці вивозили фініки, інжир, зерно, вовну, ремісничі вироби, а ввозили рабів, предмети розкоші, ліс, метали, камінь. Як свідчить кодекс законів царя Хаммурапі, у Вавилонському царстві існувало лихварство.

Землеробство високого рівня, а також тваринництво були основними видами господарської діяльності в Стародавньому Китаї та Індії. У долинах рік Інд і Ганг в Індії та Хуанхе і Янцзи у Китаї зрошувальне землеробство зародилося вже у IV тис. до н. е. На високоурожайних полях землероби збирали по два рази в рік урожаї бавовни, цукрової тростини, рису, пшениці, проса, льону та інших культур. Високого рівня розвитку досягли ремесла — ковальство, ткацтво, гончарство, ювелірна справа тощо. Бурхливо розвивалася торгівля, яка мала регіональну спеціалізацію.

Для суспільно-економічного устрою країн Стародавнього Сходу характерним було так зване східне рабство. Саме там 3000 років до н.е. виникає новий тип організації виробництва – рабовласницький. Відомо два типа рабства: східне, або ж патріархальне та античне або ж класичне.

Східне рабство склалося ще при пануванні общини. Воно носило патріархальний характер. Раби виконували домашню роботу, по становищу прирівнювались майже до членів сім’ї: знаходилися під захистом голови сім’ї — патріарха. Основним джерелом рабства були борги. Раби працювали нарівні з вільними людьми і з ними ж сідали за стіл. Звичаї захищали раба, не допускали жорстокого поводження з ним. Батько сімейства міг відпустити раба на волю надавши йому землю.

На Стародавньому сході раби не стали основною продуктивною силою. Нею були вільні селяни-общинники. Панувала община. Це спричинялось і природними умовами – необхідністю проводити меліоративні ті іригаційні роботи, які потребували зусиль общини. Пізніше із появою держав функції по спорудженню каналів бере на себе держава. Дана обставина обумовила те, що на сході традиційними є велика доля державної власності й значне втручання держави в господарську діяльність. Держава стає також великим рабовласником.

Значний господарський та культурний розвиток народів Стародавнього Сходу здійснив вагомий вплив на світову історію та стимулював розвиток сусідніх народів.