Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
визначальні етапи історії кіномистецтва і телеб...doc
Скачиваний:
46
Добавлен:
14.08.2019
Размер:
1.13 Mб
Скачать

5. Акторські образи фільму л. Лукова «Велике життя»

Кінорежисер Леонід Давидович Луков (1909 – 1963) – один з тих, хто створював Київську кіностудію художніх фільмів, закладав її творчі й виробничі традиції. Його кращою роботою на студії був фільм 1939 року «Велике життя». Оскільки 1946 року на московській Кіностудії імені М. Горького була створена друга серія цього фільму, київська стрічка отримала назву першої серії.

«Велике життя» – фільм про становлення радянського робітничого класу, конкретніше – шахтарів нової формації, людей, які здатні на трудові подвиги заради процвітання вітчизни.

Фільм був лідером радянського кінопрокату 1940 року і причина цього – у яскравих, реалістичних образах трударів Донбасу молодих шахтарів Харитона Балуна (Борис Андрєєв), Івана Курського (Петро Алейніков), гірничого інженера Пєтухова (Марк Бернес), старого шахтаря Кузьми Козодоєва (Іван Пельтцер) та інших.

Центральною фігурою картини був Харитон Балун. Борис Андрєєв створив глибоко народний персонаж – могутній багатир, який не завжди може знайти застосування своїй силі, бурхливому темпераменту, щедрій душі, щирій відвертості. І водночас, Балун може вести себе, як наівна, чиста дитина. Ці особливості екранного характеру були дуже типовими для значної частини тогочасного селянського населення, видірваного потребами індустріалізації країни від звичного життя на землі. Дуже добре відтіняє і позитивні, й негативні прояви характеру Балуна інший головний персонаж фільму – шахтар Ваня Курський у виконанні Петра Алейнікова. Улюбленець радянського глядача, П. Алейніков передав на екрані нескінченний потік народного гумору, щирі прояви душевної людини, яка ховає свою людяність і душевну ніжність за жартівливими вихилясами, зовнішньою нарочитою клоунадою.

Цей акторський дует того ж 1939 року встиг відзначитись у схожих ролях фільму режисера Івана Пир΄єва «Трактористи». Але то була виробнича комедія і ролі були комедійними. А у «Великому житті» гумор став просто щедрою фарбою двох зовсім непростих характерів, об΄єднаних глибокою повагою до праці, товаришів, суспільного обов΄язку.

Душевним і розумним керівником, вдумливим виробничим педагогом виглядає Марк Бернес у ролі інженера Пєтухова; гостро виразний образ старого шахтаря Кузьми Козодоєва створив перший Заслужений артист РРФСР, досвідчений актор театру і кіно Іван Пельтцер. Загалом акторський ансамбль, підібраний Л. Луковим, органічно вписувався у загальну стилістику картини, котра являла собою сплав поетичного, романтичного, але й відверто пропагандистського кінематографа. Інша справа, що пропагувалося у фільмі те краще, що складало фундаментальні засади народного життя – душевність, дружню підтримку, вимогливу доброзичливість, щирий народний гумор і віру в краще майбутнє, яка не дає впасти духом у найскладніші часи суспільних перетворень.

Цьому відповідали й акторські образи – характери героїв рельєфно окреслені, емоційно-психологічні прояви – відкриті й активні, негативні риси трохи гротескно підкреслені. Велике значення для реалістичного розкриття образів мали людяні, дуже природні слова, які знайшов при написанні діалогічних текстів автор сценарію письменник Павло Нілін.

Загалом, то була правда мистецьких узагальнень, яка повинна не утворювати подобу реального життя, а творити образи, в яких глядач зможе побачити принципові риси нового і старого, за допомогою яких – знайти вірний дороговказ у житті.

Успіхові картини сприяла і його музична партитура. Фільм «Велике життя» ще раз продемонструв, яке величезне значення має для екранного успіху гарна, справді народна пісня. З першого показу образи екранних героїв були нерозривно пов΄язані з піснею М. Богословського на слова Б. Ласкіна «Сплять кургани темнії».

Одразу ж після війни Л. Луков створив другу серію фільму, яку спіткала невдача. Непоганий зовні фільм був дуже схожий на попередню серію. Однак те, що було в ній подвигом, 1946 року виглядало застарілим примітивом. Мається на увазі немеханізована шахтарська праця, висування на керівні посади рядових робітників, які не мають фахової освіти. Це, можливо, і відповідало жорстоким реаліям 1943 року, коли за сценарієм відбувалася дія другої серії, однак докорінно протирічила завданням післявоєнного індустріального розвитку величезної країни.

Саме цю особливість фільму підмітило керівництво країни, не тільки на багато років поклавши картину «на полицю», але й визначивши наступний багатолітній відрив радянського кіно від правдивого розкриття життєвих процесів.

Цей історичний факт і пов΄язана з ним спеціальна партійна постанова стали початком так званого «лакувального» періоду розвитку радянської кінематографії, яка демонструвала на екрані не те, як є, а те, що повинно бути у житті радянських людей.

Саме такими були створені у післявоєнні роки зовсім непогані, але відірвані від реальності фільми «Весна», «Кубанські казаки», «Кавалер Золотої зірки» і багато інших.