Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
визначальні етапи історії кіномистецтва і телеб...doc
Скачиваний:
48
Добавлен:
14.08.2019
Размер:
1.13 Mб
Скачать

8. Український поетичний кінематограф, його стилістика та визначні представники

Середина 60-х років стала переламним моментом у розвитку українського кіно. Так звана «хрущовська відлига», тобто лібералізація ідеологічних процесів у радянському суспільстві, хай із запізненням, але докотилась і до Київської кіностудії художніх фільмів, яка на той час вже носила ім΄я О.П. Довженка.

Першою «ластівкою» стала картина доти мало кому відомого режисера Сергія Параджанова «Тіні забутих предків» за повістю класика української літератури Михайла Коцюбинського.

Чарівний поетичний світ оновленої М. Коцюбинським історії карпатських Ромео і Джульєти неначе відчинив шлюзи стрімкого річища, яке надалі отримало назву «українського поетичного кіно». Геніальним зразком українського поетичного кіно була і залишається творчість Олександра Петровича Довженка. Саме його «Звенигора», «Арсенал», «Земля», «Щорс» дали перші класичні ознаки цього кінематографічного напрямку, які підхопили молоді українські кінематографісти середини 60-х років ХХ століття.

Безперечно, одним із творців українського поетичного кіностилю був і визначний скульптор і кінорежисер Іван Петрович Кавалеридзе, котрий одночасно з О.П. Довженко розпочав пошуки метафоричної зображальної виразності у дозвукових фільмах «Злива», «Перекоп», «Прометей».

Головними рисами цього творчого напряму була концентрована екранна образність у виразі сюжетних ліній фільмів, глибинна орієнтація на естетичні принципи українського фольклору та народного малярства, прагнення відтворити на екрані колоритні національні характери.

Такими були фільми режисерів Ю. Іллєнко «Криниця для спраглих» (1965; випуск на екран 1987), Л. Осики «Камінний хрест» (1968), Б. Івченка «Анничка» (1968), Ю. Іллєнка «Вечір на Івана Купала» (1968), «Білий птах з чорною ознакою» (1971), І. Миколайчука «Вавілон –ХХ» (1979). До поетичного напрямку можна віднести музичний фільм Б. Івченка «Загублена грамота» з Іваном Миколайчуком у головній ролі. То була вільна екранізація одноіменної гоголівської повісті з книги «Вечори на хуторі близ Диканьки», побудована на козацькому фольклорному матеріалі.

Говорячи про українське поетичне кіно, не можна не згадати і про створений одночасно з «Тінями забутих предків» широкоформатний фільм режисера В. Денисенка «Сон», який розповідав про юність великого Кобзаря. Картину відзначала бурхлива поетичність, яка у деяких кадрах і епізодах ледве не перетворювала стрічку на виразний плакат. До того ж, у ролі Тараса уперше з΄явився на екрані один із головних діячів українського кіно актор Іван Миколайчук, створивши пластично дуже виразний екранний образ.

Принагідно слід згадати величезний вплив, якій мав на процес формування напрямку Віктор Іларіонович Івченко, з майстерні якого у Київському театральному інституті вийшли І. Миколайчук,

Б. Брондуков, Р. Недашківська і який був автором сценарію фільму «Анничка». Його син, режисер Борис Івченко, створивши ту екранну трагедію, фактично відкрив для кіно тему драматичних подій часів війни на Західній Україні.

Своїм існуванням та виняткова мистецька школа зобов´язана також мужній громадянській позиції і художньому смаку тодішніх директора Кіностудії ім. О.П. Довженка Василя Цвіркунова і Голови Держкіно УРСР Святослава Іванова.

Визначними представниками поетичного напрямку були сценарист і поет Іван Драч, автор сценаріїв фільмів «Криниця для спраглих», «Камінний хрест», «Загублена грамота»; художник «Тіней

забутих предків» Георгій Якутович; оператори Вілен Калюта («Білий птах…»), Валерій Квас («Камінний хрест»), Віктор Зимовець («Загублена грамота»), Вадим Іллєнко (« Вечір на Івана Купала»), Юрій Гармаш («Вавілон-ХХ»); актори Іван Миколайчук, Броніслав Брондуков («Анничка», «Камінний хрест»), Лариса Кадочникова («Вечір на Івана Купала», «Білий птах..»), Іван Гаврилюк («Анничка», «Вавілон – ХХ»).

Цей перелік можна продовжити іменами кінохудожників

П. Максименка, А. Мамонтова, композиторів Л. Грабовського,

М. Скорика, акторів Л. Сердюка, Р. Недашківської та інших визначних митців українського кінематографа. Тобто, українське поетичне кіно – творчий напрямок, який об΄єднав велику групу кінематографістів, котрі сповідували бажання творити глибоко національні, образні твори, у яких Україна поставала би перед світом у такій екранній формі, яка була б здатна розкрити самобутність українського народу, його місце у системі світової культури.

Однак ці тенденції постійно бентежили ідеологічні органи УРСР, які постійно намагались попередити можливі прояви позакласового, безідейного (не кажучи вже про націоналістичний) підходів до екранного показу українського життя, складних питань української історії. «Київські фрески» С. Параджанова були закриті на стадії кінопроб, віртуозно знята «Криниця для спраглих» Ю. Іллєнка побачила світ тільки 1987 року через звинувачення у безідейності та ускладненості екранної мови; з великими труднощами просувалася робота над «Білим птахом…».

Раптова смерть однієї з центральних фігур усього напрямку – режисера, сценариста і актора Івана Миколайчука неначе поставила крапку в історії українського поетичного кіно, яке уже давно не «вписувалося» у нову ідеологічну парадигму партійного керівництва країни, що орієнтувалось на утворення єдиної загальнонародної спільноти радянських людей.

Однак були і об΄єктивні причини згортання екранної поетичної лінії. Властивий цьому напрямку постійний пошук нових виражальних форм, нової екранної мови у всі періоди його розвитку зіткався врешті-решт з інерцією глядацького сприйняття.

Масовий глядач об΄єктивно прагне цікавих сюжетів, виразних акторських образів, добре зрозумілої екранної мови. Забезпечити усі ці чинники водночас зі збереженням поетичної основи фільму – складне й високопрофесійне завдання, яке надзвичайно важко реалізувати на постійній основі. Своїм народженням українське поетичне кіно зобов΄язане невеликій групі по-справжньому творчих, поетично спрямованих професіоналів, які гостро відчули поклик часу і зуміли зробити майже неможливе – хоча й на короткий термін, але створити глибоко поетичні твори в системі поточного кінематографічного виробництва, яке являє собою складний організаційний, індустріальний, фінансовий організм.

Отож, навіть той невеликий перелік талановитих стрічок, з яких сформувалося українське поетичне кіно, є видатним явищем в історії розвитку кіномистецтва.