Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
визначальні етапи історії кіномистецтва і телеб...doc
Скачиваний:
46
Добавлен:
14.08.2019
Размер:
1.13 Mб
Скачать

9. Становлення масового радянського телебачення

15 грудня 1945 року Московський телецентр першим в Європі відновив регулярні телевізійні програми, а 18 серпня 1948 розу розпочав трансляції новий Ленінградський телецентр. 1 травня 1949 року там пройшла перша позастудійна трансляція – з Дворцової площі. У середині того ж року сталася довгоочікувана подія –почався випуск першого радянського справді масового телевізора «КВН» (Кенігсон, Варшавський, Ніколаєвський). 22 березня 1951 року Рада Міністрів СРСР прийняла постанову про створення Центральної студії телебачення у Москві, про початок щоденних телевізійних передач, а також про те, що телебаченню надається копія кожного з кінофільмів, які виходять у прокат. 6 жовтня того ж року вийшов перший телевізійний журнал «Юний піонер». Фактично, це був початок дитячого телевізійного мовлення. Величезною проблемою будь-якого телебачення був прямий ефір, який надзвичайно обмежував виражальні можливості телебачення. Кількість кінофільмів, яке виробляло на той час радянське кіно, було для телебачення, з його щоденною програмою, сміхотворним. Саме тому 1951 року був створений, а у новорічній програмі 31 грудня показаний в ефірі перший радянський телевізійний фільм на кіноплівці за спектаклем Малого театру «Правда добре, а щастя краще» режисера С. Алексєєва. Він відкрив шлях подальшому розвитку телевізійного фільмовиробництва. У другій половині 50-х радянське телебачення вже планово створювало високохудожні телевізійні документальні фільми, серед яких виділялися «Загадка Н.Ф.І.» режисера М. Шапіро з ведучим Іраклієм Андронніковим, «З Нью-Йорка до Ясної Поляни» режисера Ф. Ермлера, «Я люблю тебе, людино!» режисера Г. Беляєвої. 1 травня 1956 року відбувся перший репортаж з Червоної площі у Москві. При виїзній трансляції було використано синхронну роботу двох пересувних телевізійних станцій (ПТС). 16 травня 1957 року було утворено орган управління телебаченням на найвищому державному рівні – Державний комітет по радіомовленню і телебаченню при Раді Міністрів СРСР. Надалі він набув статусу Державного комітету Ради Міністрів, що значно підвищувало рівень самостійності прийняття відповідальних рішень. 28 січня 1958 року відбувся перший обмін телепрограмами із західним телебаченням. У Лондоні та Москві одночасно були показані фільми про обидві держави, зняті кореспондентами ВВС та Центрального телебачення. У лютому 1960 року по ЦТ пройшов концерт, уперше відзнятий на відеомагнітній плівці. Починалася ера повноцінного монтажного телебачення. 18 березня 1960 року сталася начебто буденна, але, як з´ясувалося пізніше, визначна подія в історії телебачення – в ефір вийшов перший випуск постійного телевізійного журналу «Клуб кіномандрівників» з ведучим Володимиром Шнейдеровим. Поява на екрані цікавої, високоінтелектуальної людини, яким був один з творців науково-популярного кіно В. Шнейдеров, у якості постійного ведучого сталої програми, було принципово новим для телебачення явищем, у якому повністю реалізовувались специфічні для телебачення можливості системного спілкування з глядачем. «Клуб кіномандрівників», котрий складався з окремих сюжетів-кіноподорожей, об´єднаних розповідями ведучого та гостей у студії, не тільки став найцпопулярнішою програмою радянського телебачення, але й викликав до життя хвилю екранних кіноальманахів з постійним ведучим, найпопулярнішими з яких стали «Кінопанорама», «У світі тварин», а надалі «Очевидне – неймовірне». 60-ті роки стали роками остаточного формування радянського телевізійного ефіру. 1 травня 1960 пройшла перша міжміська трансляція першотравневих парадів у Москві та Києві, показ московського параду в Житомирі та Чернігові. 8 листопада 1961 року на екрани вийшла перша програма Клубу Веселих та Винахідливих (КВН). Ця програма породила масовий рух молодіжних команд КВН по всій країні. 3 грудня 1961 року з´явилась перша авторська програма новин «Естафета новин» з ведучим-журналістом Юрієм Фокіним. 6 квітня 1962 року вийшло «Телевізійне кафе». Ідея режисера Олексія Габриловича виявилась фантастично життєздатною. «Голубий вогник», як потому стали називати програму, існує на екрані Першого, а у модифікованих формах і інших каналів, протягом півстоліття. 21 грудня 1962 на екранах країни з величезним успіхом почався показ першого багатосерійного телевізійного спектаклю «День за днем» за п´єсами М. Анчарова. Художній керівник постановки – народний артист СРСР В. Станіцин, телевізійний режисер В. Шиловський та велика група чудових акторів на чолі з Ніною Сазоновою створили щиру екранну розповідь про звичайних людей з їх повсякденними турботами. Величезної популярності набула пісня у виконанні героїні спектаклю: «Стою на полустаночку». 29 березня 1965 року почалося мовлення по Третій програмі ЦТ. Навчально-освітня програма не тільки стала своєрідним заочним вищим навчальним закладом для багатьох мешканців величезної країни, але й каналом високохудожнього пізнавального телебачення. У вересні 1967 року почалося загальносоюзне мовлення у кольорі за системою СЕКАМ, розробленою французькими вченими. З того часу світове телебачення надовго розділилося на три великі несумісні кольорові блоки: СЕКАМ, американський NTSC (1953) та німецький PAL (1967). 4 листопада 1967 року сталася ще одна знаменна подія в історії радянського ТБ – розпочав роботу Останкінський телецентр, поруч з яким піднялася величезна Останкінська телебашта – уславлений символ радянського телебачення. 1 січня 1968 року багаторічні пошуки у галузі телевізійних новин оформились у вигляді головної, високоякісної інформаційної програми «Время», ведучі якої стали офіційним рупором державної політики. У квітні 1968 в ефір вийшов ще один багаторічний шедевр радянського телебачення – тележурнал «У світі тварин» з ведучим – кінорежисером Олександром Згуріді. Дата за датою відображають постійне творче зростання і тематичне поглиблення радянського телебачення, його постійні пошуки сталих контактів з багатомільйонною аудиторією. 23 лютого 1970 року – тележурнал «Здоров´я» з ведучою Ю. Белянчіковою; 24 січня 1970 – вихід грандіозної за масштабом конкурсної програми «А, нумо, дівчата!» з ведучим О. Масляковим. Цей конкурс за своєю змістовністю і досі переважає сьогоденний конкурсний калейдоскоп; 14 лютого 1971 – початок показу багаторічного телевізійного серіалу «Слідство ведуть знатоки» (автори сценарію Олександр та Ольга Лаврови, режисер В. Бровкін); 1 січня 1972 року вийшла в ефір перша «Пісня року»;

13 липня 1972 року Валентина Леонтьєва одразу стала улюбленицею усієї країни, провівши перше радянське ток-шоу «Від усієї душі»;

24 лютого 1973 – програма «Очевидне – неймовірне» з ведучим професором С. Капицею; 4 вересня 1976 року діти усієї країни зібрались на перегляд першої передачі «В гостях у казки» з Валентиною Леонтьєвою, яка після того остаточно перетворилась на своєрідну «ікону» радянського телебачення; 7 січня 1977 року усі програми ЦТ стали кольоровими; Подальший – принципово новий – розвиток радянського, а потому і російського телебачення, припав на роки «перебудови» і то була вже історія неначе іншого телебачення.