Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
визначальні етапи історії кіномистецтва і телеб...doc
Скачиваний:
46
Добавлен:
14.08.2019
Размер:
1.13 Mб
Скачать

6. Фільм м. Донського «Райдуга» та особливості екранного образу героїні, створеного н. Ужвій

Напад фашистської Німеччини на Радянський Союз змусив майже усі радянські кіностудії, і в тому числі – Київську, перебазуватись до Середньої Азії.

Саме там – в столиці Туркменії Ашхабаді, у напрочуд складних виробничих умовах евакуації, режисер Марк Донськой за сценарієм письменниці Ванди Василевської 1943 року зняв один з кращих фільмів періоду Другої Світової війни – «Райдуга».

Зміст фільму простий і трагічний: проста українська селянка, партизанка Олена Костюк повертається до рідного сла, аби народити сина. Її видає староста. Заарештована Олена переносить страшні тортури, втрачає малу дитину, але не видає товаришів і йде на смерть заради Батьківщини.

Марк Семенович Донськой (1901 – 1981) – видатний кінорежисер, який уславився глибоким психологізмом екранних образів, відтворених у його фільмах. У передвоєний час він створив одну з кращих екранізацій світового кіно – «Дитинство Горького», розкривши на екрані найтонші психологічні інтонації героїв. У 50-х роках М. Донськой плідно працював на Київській кіностудії художніх фільмів, створивши першокласні екранізації роману М. Горького «Мати», повісті М. Коцюбинського «Дорогою ціною».

Але «Райдуга» – зовсім особливий фільм у його творчому доробку. То було перше, ще небаченене глядачем мистецьке осмислення страшних злодіянь нацистів, і перший масштабний екранний твір про героїзм і самопожертву в борні з ворогом усього людства. Фільм багато у чому умовний через надзвичайно складні виробничі умови евакуаційного періоду водночас вражає саме виразною простотою, яка нагадує кобзарські думи, сповнені концентрованого виразу народного світобачення.

Вибір «зірки» українського театру Наталії Михайлівни Ужвій на роль Олени Костюк був закономірний, хоча й несподіваний для

М. Донського. Усі інші актори його численних фільмів були майстрами тонкого психологічного малюнку, достовірної правди побутової дії.

Наталія Ужвій, навпаки, завжди була класичною актрисою українського театру – відвертою у почуттях, яскравою у пристрастях, вражаючою своєю патетичною пластикою, емоційною театральністю, властивою багатьом акторам, чиї творчі особистості сформувались в уславленому курбасівському «Березолі».

Однак саме така актриса і потрібна була в «Радузі», адже її екранна героїня була узагальненим образом народної сили, мужності, пристрасної материнської любові. І для цього патетична манера Н. Ужвій підходила ідеально. Але якби вона зіграла тільки «образ» української жінки, то був би тільки екранний плакат. Актриса зуміла передати на екрані таку непідробну емоційну правду стійкості у стражданні, таку глибину трагічної материнської любові, у якій вмістилась безліч реальних жіночих доль тої стражденної доби.

Н. Ужвій безперечно реалізувала у цій ролі не тільки особливості її природного обдарування, але й власний життєвий досвід – драматичну долю її рідного театру «Березіль» та його керівника Леся Курбаса, загибель батька її сина – поета Михайла Семенка, трагічну безвість про долю сина актриси та її близьких, які залишились на окупованій ворогом Україні.

Будь-який мистецький образ утворюється на основі творчого і життєвого досвіду митця, але коли творча манера, власна доля і екранний образ сходяться разом – то і є визначальні чинники мистецького шедевру. Саме це зумовило глибинну мистецьку правду акторської гри Наталії Ужвій, а наразом – і усього фільму, який для мільйонів глядачів світу став екранним документом великого народного подвигу. Одразу після випуску фільм отримав почесну нагороду Американської асоціації кінокритиків, ту саму, якою нині попередньо відзначають майбутнього володаря «Оскара».