6. Становлення масового телебачення сша

У перше повоєнне десятиліття у США активно йшов процес формування кількох величезних телекомпаній загальнонаціонального значення. Якість мовлення зросла, телевізори ставали усе доступнішими, а оскільки телебачення у США сформувалось винятково на приватно-комерційній основі, це привело до їх активної конкуренції.

Дуже швидко телевізійний простір США було розподілено між трьома найбільшими телерадіокомпаніями: заснованій 1926 року «Нешнл бродкастинг компані» (Ен-бі-сі) на чолі з Д. Сарновим, «Коламбія бродкастінг систем» (Сі-бі-ес), заснованій 1927 року, «Амерікен бродкастінг компані» (Ей-бі-сі), заснованій 1953 року.

Протягом багатьох років саме ці компанії визначали програмну політику американського телебачення. Достатньо швидко вони напрацювали загальні принципи програмування, тобто верстки розкладу передач. Головними з них була орієнтація на рейтинг програм, їх сезонність та використання багатосерійності. Це враховувало особливості телевізійного сприйняття глядачами і зрештою стало нормою програмування у всьому світі.

Кожна з великих телекомпаній мала, або включала у свою орбіту, значну кількість місцевих телерадіокомпаній. Це дало можливість розпочати випуски загальнонаціональних новин (Сі-бі-ес, вересень 1951 року).

Наступного року, коли прибутки від телевізійної реклами уперше перевищили такі ж прибутки радіостанцій, а держава відновила припинену під час війни видачу ліцензій на нові станції, телебачення почало стрімкий злет. Телемитці швидко налагодили масове створення «мильних опер» – невибагливих драматичних та комедійних серіалів для домогосподарок, «драматизованих хронік» – ігрових фільмів, стилістично оформлених під документальні події, в основі яких лежали реальні факти, здебільшого із судової практики. Загальноулюбленими були комічні шоу за участю популярних артистів, таких як Мільтон Берд.

Величезною популярністю користувались різноманітні вікторини, ігри з великими призами.

1953 року Ен-бі-сі почало зйомки власних телевізійних фільмів.

Подією надзвичайної ваги стали перші телевізійні дебати двох кандидатів у президенти Р. Ніксона й Д. Кеннеді. Саме переконливий виступ Джона Кеннеді по телебаченню в жовтні 1956 року дозволив йому стати президентом США. Відтоді політична складова американського телебачення неухильно посилювалась.

Одночасно розвивалась майстерність створення телевізійних новин. Їх зірковий час прийшовся на початок 60-х років, коли для переважної більшості американців телебачення стало найавторитетнішим засобом масової інформації.

В середині 60-х ведучий Коламбіа Бродкастінг Сістем Уолтер Кронкайт почав вести новини безпосередньо з офісу відділу новин, що не тільки надало його поведінці більшої розкутості, але й дозволило постійно підключати до випуску новин кілька молодих журналістів.

Ведучі Нешнл Бродкастінг Сістем Чет Хантлі та Девід Брінклі увели до практики коментування новин яскраві акторські прийоми, ставши улюбленцями телеаудиторії, яка й гадки не мала, що на їх підготовку до ефіру працюють 150 високопрофесійних фахівців з опрацювання новин.

Перехід американського телебачення у другій половині 60-х років на кольорове зображення ще більше посилив його розважальне та інформаційне значення, а винахід відеомагнітофонів та масове поширення відеозапису у 70-ті роки, поява портативних відеокамер зробила тележурналістику головною складовою телебачення, а також дозволила поступово перейти до диференціації новин за тематикою, наприклад ділові, спортивні тощо.

Цей процесс привів до появи численних телекомпаній, що спеціалізувалися на телевізійних новинах, а 1980 року в Атланті почала мовлення «Мережа кабельних новин» Теда Тернера (Сі-ен-ен). Через п´ять років за допомогою супутників і кабельних мереж вона охопила своєю цілодобовою інформацією увесь світ.

Кабельні мережі, першу з яких проклав 1950 року пенсильванський продавець телевізорів, незадоволений якістю антенного прийому, на початок 90-х охопили усю Америку. Нині вони надають абонентам значний спектр мережевих телевізійних послуг: придбання пакету каналів за абонплату, вибір окремих каналів за окрему плату, вибір окремих програм згідно розкладу, перегляд фільмів за каталогами, створення мережевих інтерактивних клубів за інтересами, використання телебачення для різного роду замовлень і виплат тощо.

Величезного розвитку досягли місцеві станції, які надають глядачам перш за все місцеві новини, корисні поради.

Говорячи про телебачення США, слід пам´ятати, що в країні взагалі немає загальнонаціональних, тим більше державних, телевізійних каналів.

Кожен регіон має своє розгалужене телебачення і вплив великих телекомпаній полягає у тому, що вони пропонують місцевим каналам величезний обсяг інформаційного та художнього продукту, чи професійною мовою «контенту» – наповнення, змісту. Але головними для мешканців американської глибинки залишаються саме місцеві новини у будь-яких жанрових формах. Однак це зовсім не означає, що американський телеглядач не дивиться загальноамериканскі новини. Просто він довіряє не просто новинам, а саме тим, які подаються добре відомими глядачу особистостями.

Що стосується державної інформації, американці взагалі не схильні довіряти централізованим, тим більше – неперсоніфікованим джерелам, вважаючи їх пропагандою. А це слово у США має виключно негативне забарвлення.

Більше інформаційної довіри американці виявляють до великих спеціалізованих тематичних каналів, які з´явились наприкінці 80-х – на кшталт «Каналу споживчих та ділових новин», фінансово-ділового каналу «Блумберг Ті-ві», безлічі спортивних каналів, тематичних каналів типу «Дискавері», музичних, садівничих тощо. Деякі канали спеціалізуються виключно на рекламі різноманітних товарів.

Власне, найпривабливішим в американському телебаченні є саме можливість переглядати програми будь-якої тематики, обравши відповідні телевізійні канали.

Щодо змісту програм, то серйозна документалістика і високохудожні постановочні програми вже у 80-х були витіснені з масових каналів інформаційно-розважальними ток- і реаліті-шоу, пісенними, танцювальними та іншими шоу на кшталт «Американського куміра» – аналогу «Фабрики зірок». Нескінченні детективні та родинні серіали поступово усе більше поступаються ситуаційним комедіям (ситком) на кшталт «Моя чудова няня», телефільмам, які експлуатують сексуальну тематику («Секс у великому місті» та ін.), серіалам на медичну і психологічну тематику, які зачіпляють завжди актуальні проблеми здоров´я, особистих відносин між людьми («Доктор Хаус»). Дуже популярні програми, у яких люди радикально змінюють свою зовнішність, серійні програми про житло і тому подібні.

В останні десятиріччя активно йде процес інтеграції у телевізійне мовлення провідних кінокомпаній. Зокрема, до числа провідних телекомпаній США увійшли телемережі «Фокс», компанії «Уолт Дісней» та інші. Спираючись на розгалужену мережу місцевих студій та змінивши традиційну цільову аудиторію, вони у короткий термін охопили майже 100 відсотків телепростору США.

Новим у діяльності, зокрема «Фокс», були орієнтація на молодь і юнацтво, для чого було запущено кілька постійних серіалів типу «Беверлі-Хіллз», використання «чорного» гумору на кшталт серіалу «Сімпсони», величезна увага до афроамериканських та іспаномовних сегментів аудиторії. Досвід «Фокс», яку було створено у структурі медіаімперії Мердока, показав величезні можливості роботи із цільовими аудиторіями і з середини 90-х став зразком для інших телекомпаній.

Сильною стороною американського телебачення є і наявність у телевізійному просторі значної кількості некомерційних, передусім освітніх каналів. Перший з них було утворено ще 1953 року на приватні пожертви. Багато каналів працює на базі університетів, коледжів. 1967 року більшість з них було об´єднано у систему Служби суспільного мовлення (PBS). Вже на середину 80-х Служба включала у себе близько 300 телестанцій, які отримували субсидії від держави. Основу програмування некомерційних каналів складають культурно-освітні програми та классика світового кінематографа.

До системи некомерційних станцій відносяться також різноманітні релігійні канали, місцеві канали, які виконують соціально-виховні та інформаційні функції, меценатські канали, на яких представлене «високе» мистецтво, а також унікуми на кшталт приватного каналу, на якому цілодобово можна бачити Землю із супутника.

В останні роки американське телебачення посилило увагу до створення окремих документальних фільмів-розслідувань, у яких підіймаються важливі проблеми сучасної політики, екології, безпеки життя. Однак системного підходу у цій справі немає. Створення таких програм здебільшого є привілеєм ентузіастів-одинаків.

Загалом, розважальні та новинні програми були і є стрижнем американського телебачення.

Подальший розвиток його можливостей пов´язується з розвитком цифрових технологій, новими можливостями інтерактивного спілкування в ефірі тощо.