Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
визначальні етапи історії кіномистецтва і телеб...doc
Скачиваний:
46
Добавлен:
14.08.2019
Размер:
1.13 Mб
Скачать

10. Формування російського та українського кінематографа

Перший кіносеанс у Російській імперії відбувся 16 травня 1896 року в театрі літнього саду «Акваріум», а в середині травня відбулася перша кінозйомка коронації Миколи ІІ. Окремі місцеві кіноаматори – харківський фотограф Альфред Федецький, московський актор Володимир Сашин-Федоров та інші зрідка проводили власні хронікальні зйомки.

1900 року почала працювати придворна фірма «А. Ган-Ягельский», яка вела зйомки подій царського двору.

Уся інша кінематографічна діяльність була в руках іноземних компаній, перш за все – «Пате» і «Гомон». На сеансах кінотеатрів послідовно демонструвалось кілька короткометражних стрічок – видові, або натурні, хроніка, пізнавальні, науково-технічні, біблійні фільми, феєрії на кшталт мельєсівських, комічні, мелодрами. 1907 «Пате», а за нею «Гомон» почали зйомки російської хроніки.

Того ж року відкрив власну студію і почав зйомки хроніки перший російський кіно підприємець – талановитий фотограф Олександр Дранков. І вже наступного року він сколихнув російських глядачів двома прем΄єрами – першою хронікою життя Льва Толстого та восьмихвилинною ігровою стрічкою «Понизова вольниця». Ця примітивна екранізація народної пісні про Стеньку Разіна стала першим російським ігровим кінофільмом.

Паралельно О. Дранков як оператор знімав хронікальні і видові кіносюжети; не менший внесок зробив і у справу кінореклами. Він почав випуск відкритих поштових листівок з кадрами фільмів, а також уперше в світі на оголошеннях про кіносеанс розмістив зображення кадрів із фільмів.

А через рік почалося масове виробництво ігрових фільмів російської тематики на московській студії ще одного піонера кіно – Олександра Ханжонкова. З 1909 і до початку Першої Світової війни О. Ханжонков випустив понад 70 ігрових стрічок – більш ніж хто інший у Росії. Серед них було багато складних постановочних фільмів на кшталт «Оборони Севастополя» (1911). Зокрема, у цьому фільмі вперше в Росії ігрові сцени були доповнені документальними портретами ще живих учасників Кримської війни. Саме у Ханжонкова почали працювати перші російські професійні режисери Євген Бауер і Петро Чардинін, навколо яких виросла ціла плеяда блискучих операторів і художників.

Надалі в Росії було створено ще кілька кінофірм. Загалом у дореволюційний період у Росії було знято понад 1200 ігрових фільмів, кращі з яких являли собою салонні мелодрами за участю тодішніх «зірок» – Віри Холодної, Івана Мозжухіна, Віри Кораллі, Вітольда Полонського, Осипа Рунича, Володимира Максімова та інших.

Найвищими досягненнями цього періоду були фільми режисера Якова Протазанова «Пікова дама» за твором О.С. Пушкіна (1916) і «Отець Сергій» за повістю Л.М. Толстого (1917) – обидві за участю провідного російського актора Івана Мозжухіна.

Його грі були притаманні спроби глибокого психологічного розкриття образів. Обидва фільми відзначались змістовністю сценаріїв, пошуками нової екранної виразності.

Блискучим професіоналом був режисер Євген Бауер. Чи не першим у світі він почав розробляти на екрані глибинні мізансцени; фактично заснував принципи використання у кіно натурщиків; рішуче перейшов від цілісної зйомки сцени до покадрового поділу дії. Його стрічки «Життя за життя» (1916), «Революціонер» (1917) та інші користувались значним успіхом у глядача.

Однак у цілому російське кіно здебільшого знаходилося у полоні театральних постановочних методів. Сцена, загальний план, майже нерухома камера – усе це було нормою переважної більшості фільмів, навіть тих, що можна віднести до більш-менш мистецьких творів.

Головним досягненням цього періоду була підготовка високопрофесійних кадрів кінематографістів, які надалі стали гордістю радянської кінематографії: режисери Володимир Гардін, Яков Протазанов, Петро Чардинін, Олексій Розумний, Іван Перестіані, Ольга Преображенська, Амо Бек-Назаров, оператори Олександр Левицький, Едуард Тіссе, Петро Єрмолов, Борис Завєлєв, Євген Славинський, художники Володимир Єгоров, Володимир Баллюзек, сценаристи Валентин Туркін, Григорій Болтянський, Дмитро Алейніков і багато інших, не кажучи вже про акторів.

Досить активно починалося кінематографічне життя і в Україні. На жаль, серйозних кінопідприємців тут не знайшлось, однак окремі фільми на українську народну тематику, екранізації сцен з українських вистав знімались постійно. Серед них були і такі достатньо змістовні для свого часу кіновистави, як «Наталка-Полтавка» за участю Марії Заньковецької, «Москаль-чарівник», «Богдан Хмельницький» за п΄єсою М. Старицького тощо.

У Києві, Одесі, Харкові та й в інших містах знімалась хроніка, сцени народного побуту. Усі ці стрічки періодично йшли у численних кінотеатрах великих і малих міст і користувались успіхом.

У Києві на Хрещатику діяв знаменитий кінотеатр Антона Шанцера – один з кращих у Європі.

Однак справжніми кінематографічними столицями імперії залишались Москва і Санкт-Петербург – Петроград, зорієнтовані на акторів столичних театрів, та й вони не здатні були наситити прокатний ринок величезної країни, на якому протягом чверті століття першу скрипку відігравали провідні іноземні кінокомпанії.