16.Монгольська навала на Русь та її наслідки.

На той час, коли Київська держава розпалася на окремі самостійні землі—князівства,в Центральній Азії склалася нова могутня Монгольська держава. 1206 р. її об'єднання завершив хан Темучин (Чингісханом-великим ханом).Створення ним централізованої системи державного устрою та боєздатного війська давало можливість завойовувати нові території сусідніх народів. Протягом 1ої чверті XIII ст. монголи здійснили масштабні завоювання в Китаї, Середній Азії та Закавказзі, після чого опинилися біля кордонів Русі. Для організації відсічі загарбникам було створено об'єд-нане русько-половецьке військо,в якому взяли участь багато руських князів із своїми дружинами. Та через незгоду між князями під час походу у битві на річці Калка 1223 р. руське військо зазнало нищівної поразки, яка відкрила монголо-татарам шлях на Русь. Переслідуючи руські дружини до Дніпра, далі загарбники йти не наважилися через великі втрати, що завдали їм русичі. Після смерті Чингісхана (1227) його спадкоємці знову вирішили здійснити похід на Русь, який розпочався 1237 р., очолений ханом Батиєм. 1237—1238 рр. Батиєва орда спустошила землі князівств Південно-Східної Русі. 1239 р. монголо-татари рушили на князівства Південно-Західної Русі. Вони дощенту зруйнували Переяславську і Чернігівську землю. Восени 1240 р. був обложений і Київ, який був узятий після кількаденного штурму 7 грудня. Залишаючи за собою згарища і руїни,військо Батия розорило Волинську і Галицьку землю, вторглося в межі Польщі, Угорщини й Чехії. Руські землі опинились під владою монгольської держави – Золотої Орди. Поневолене населення було обкладено численними податками, мусило відбувати виснажливі повинності, нещадно грабувалися селяни і ремісники, молодь забирали в рабство. Золотоординські хани перетворили місцевих князів та бояр на своїх васалів, намагаючись увічнити роздрібненість Русі. Кожен князь мусив їздити в Орду, щоб отримати з рук хана ярлик (грамоту з дозволом) на право управління своїми землями.Київська, Переяславська і Чернігово-Сіверська земля увійшли до одного з західних провінцій Золотої Орди. Там постійно кочувала татарська орда, готова в будь-який час до збройного нападу.У Києві правив золотоординський намісник-баскак, який контролював місцеву владу, відав збиранням данини і обліком населення. Формально визнавши владу хана, відносну незалеж-ність продовжувало зберігати лише Г-Вк. Золотоординське панування стало тяжким випробуванням для руських земель.

17.Польсько-Литовська експансія на укр..Землі у XIV ст.

У XIII ст. внаслідок розкладу первіснообщинного ладу і зародження феодального суспільства утворилася Литовська держава для захисту своїх земель від зовнішніх ворогів (Лівонського і Тевтонського орденів). Її засновником і першим князем був Міндовг. Послаблені монголо-татарами і політично роз'єднані українські і білоруські землі стали об'єктом захоплення їх Литвою і Польщею.В період правління великого литовського князя Гедиміна(1316—1341),який титулував себе «королем литовським і руським»,було завершено приєднання білоруських і почалося захоплення українських земель.Просуваючись на ПД, литовці зіткнулися з Золотою Ордою,що володіла українськими землями. 1362 р. у битві при Синіх Водах вони завдали поразки ординцям, внаслідок якої до Литовського князівства, яким тоді правив син Гедиміна Ольгерд (1345—1377), відійшли Чернігово-Сіверщина,Київщина,Переяславщина,Поділля і більша частина Волині.Українське населення фактично не чинило опору литовцям,оск. бажало покласти кінець владі над ним Золотої Орди та міжусобицям князів.У литовській владі бачили запоруку стабільності і спокою.На землях Г-В. держави події розгортались інакше. Коли стало відомо,що Юрій-Болеслав помер, на Галичину рушив король Польщі Казимир III. Його 1ий похід завершився короткочасним загарбанням Львова. Зібравши сили, галицькі бояри на чолі з Дмитром Детьком змусили загарбників полишити місто. Тим часом виступила Литва: син великого князя литовського Дмитро-Любарт здобув Волинь і домігся визнання себе галицьким князем. Протягом 9 років бояри на чолі з Дмитром Детьком робили спроби відстояти незалежність Г-В.держави, але ця боротьба завершилась поразкою. 1349 р. Галичину загарбав польський король. Але після смерті Казимира III 1370 р. польським королем став Людовік Угорський,Галичина опинилася під владою Угорщини. Після його смерті 1387 р. вона була в Угорщини відвойована поляками. Волинь у середині XIV ст. опинилася під Литвою. В останній чверті XIV ст. більшість українських земель відійшла до ВкЛ. Литовські князі намагалися не порушувати місцевого устрою,тому місцева влада була фактично в руках української верхівки. Оволодівши більшою частиною українських і білоруських земель, Литовське князівство стало сильною феодальною державою. Ці землі були на становищі удільних князівств, на чолі яких стояли литовські князі. Захоплені Литвою землі з їх високою культурою мали великий вплив на політичне і суспільне життя Литовського князівства. Багато князів із династії Гедиміновичів прийняли православ'я,майже всі вони були одружені на руських православних княгинях. Слов'янська українська мова була офіц.. держэ мовою князівства. Литовці приймали місцеві укр.. звичаї,назви посад і станів.

Після смерті Ольгерда 1377 р. на чолі держави став його молодший син Ягайло. З метою укріплення свого внутрішнього становища (боротьба зі своїми братами та родичами за великокнязівський престол) і зовнішнього (загроза Тевтонського ордену та посилення Московського князівства) Ягайло пристав на пропозицію польської знаті про укладання унії Литви і Польщі. 14 серпня 1385 р. в замку Крево поблизу Вільно між Литвою і Польщею була підписана Кревська унія. Ягайло приєднав до Польщі ВкЛ разом з українськими і білоруськими землями,сам прийняв католицтво,передав Польщі литовську казну.1386 р. Ягайло, одружившись з польською королевою Ядвігою, був проголошений польським королем. Кревська унія значно укріпила позиції Литви та Польщі. Разом вони змогли відвоювати в Угорщини 1387 р. Галичину, а 1410 р. розгромити Тевтонський орден у битві при Грюнвальді. Одночасно ця унія дала можливість польським феодалам захоплювати українські землі і насаджувати католицизм. Однак намагання приєднати до Польщі литовські землі і перетворити їх на провінцію Польщі викликали опір з боку литовської знаті і особливо брата Ягайла — Вітовта. У боротьбі з Ягайлом Вітовт наприкінці XIV ст. домігся незалежності Литви і став її князем. Проводячи жорстке укріплення Литовської держави Вітовт ліквідував існуючі великі удільні князівства(Волинське,Новгород-Сіверське, Київське і Подільське)і перетворив їх на провінції Литви, змістивши місцевих князів і посадивши там своїх намісників. Отож за час правління Вітовта (1392—1430) Литва знову стала сильною державою,значно посилився соціальний і національний гніт українського народу.

Польський уряд на загарбаних українських землях провадив двояку політику: деякий час зберігалася „руська старовина” (залишалася цій частині державна назва «Королівство Руське», дозволялося вживання давньої української мови в діловодстві поряд з латинською, відновлена галицька православна митрополія),але разом з тим роздавав ці землі іноземцям за зобов'язання служити у польському війську, сприяв німецькій колонізації краю, підтримував польських купців і католицьких місіонерів. 1434 р. були остаточно скасовані будь-які автономні права Галичини у складі Польщі. Після смерті Вітовта 1430 р. його наступником став молодший брат Ягайла сіверський князь Свидригайло. Він знову почав боротьбу проти посилення Польщі за незалежність Литви,спираючись на православну знать, що викликало невдоволення литовських феодалів-католиків,очолюваних Сигізмундом Кейстутовичем.У наступні чотири роки в межах ВкЛ існувало дві держави — власне Литва і «Велике князівство Руське». У цій боротьбі переміг Сигізмунд. Але Свидригайло зберіг за собою Волинь,відновивши її автономію. Волинське князівство було остаточно ліквідовано після смерті Свидригайла 1452 р. Після смерті Сигізмунда (1440) великим князем став син Ягайла Казимир, який 1444 р. успадкував трон свого брата, польського короля Владислава III і став одночасно Великим князем литовським і польським королем.Він продовжив наступ на українську автономію у складі Литви.При ньому Волинь,Київщина і Поділля остаточно стали литовськими провінціями.