22.Люблінська унія та її наслідки для українських земель.

Починаючи з XIV ст., Польща намагалася заволодіти всіма українськими землями шляхом поглинання всього ВКЛ. У XVI ст. для об'єднання двох держав склалися всі умови. Упродовж XV—XVI ст. Польща перетворилася на шляхетську республіку. Влада короля обмежувалась сеймом. Виборному королю заборонялось ухвалювати важливі рішення без його згоди.Прибічниками польсько-литовської унії були представники української, білоруської і литовської шляхти, яка бажала мати рівні права з польською та обмежити сваволю магнатів, а також полегшити свою військову повинність, тоді як в Польщі існувало наймане військо,що утримувалось за рахунок спеціального податку.До зовнішніх причин, що підштовхували Литву до унії з Польщею належала загроза з боку Московської держави, внаслідок якої остання відібрала у Литви Смоленськ (1513) та Полоцьк (1563). У січні 1569 р. у Любліні відкрився сейм польської і литовської знаті. Незважаючи на гостру боротьбу,1 липня 1569 р. унію між Литвою і Польщею було укладено.За її умовами Польща і Литва утворювали єдину державу Річ Посполиту на чолі з одним виборним королем,єдиним сеймом і грошовою одиницею.Польські феодали дістали право володіти землями у Литві.Окремими залишались герб, печатка, місцева адміністрація, фінанси, військо. Але майже всі українські землі увійшли до складу Польщі і були поділені на шість воєводств: Руське (з центром у Львові), Белзьке, Волинське (з центром у Луцьку), Київське, Подільське (з центром у Кам'янці) та Брацлавське (з центром у Брацлаві).

23.Берестейська церковна унія і її значення в історіі України.

Принцип свободи віросповідання мав особливе значення для Речі Посполитої — і не лише з огляду на приєднання населених українських земель, а й через бурхливе поширення тут протестантизму. Успіху католицької пропаганди сприяло безладдя, яке на той час панувало в житті православної церкви. За цих обставин на захист авторитету православ'я виступили міщанські організації - братства, які створювалися при парафіяльних церквах. Пріоритет у цій справі належав львівському Успенському братству, що узяло на себе функції контролю за діяльністю духовенства. Це призвело до конфлікту між братством і місцевою єпархіальною владою. В боротьбі з нею братчики сперлися на підтримку Константинопольського патріарха Ієремії. Енергійне втручання патріархії у справи місцевої церкви та виразне протегування Константинополем братського руху викликали невдоволення серед вищого духовенства, яке стало замислюватися „над способом утечі від того всього галасу й неспокою, який підняли домашні реформатори й грецькі ієрархи" (М. Грушевський). Унія гарантувала їм повне визволення з „неволі константинопольських патріархів", і саме тому ідея переходу під супрематію римського папи почала поступово оволодівати умами православ-них владик.Ініціатива в цій справі належала Гедеонові Балабану, якого на з'їзді у Белзі підтримали луцький, турово-пінський і холмський єпископи, письмово засвідчивши свою прихильність до унії (1590). їх наміри були схвалені Сигізмундом III. Король своїм універсалом підтримав унію. Заключний акт укладення унії мав відбутися на соборі в Бересті (нині м. Брест), призначеному на 6 жовтня 1596 р. Але прибулі на собор одразу розділилися на два ворожих табори. Перший, офіційний, репрезентували митрополит, п'ять владик-уніатів і католицьке духовенство. Їм протистояли захисники ортодоксії - представники патріархату, єпископи Балабан і Копистенський, більшість православного кліру, князь Острозький із сином, шляхта, міщанські депутації. Після невдалих спроб порозумітися обидві сторони прокляли одна одну. Так унія глибоко розколола тогочасне суспільство замість того, щоб укріпити єдність Речі Посполитої.