12.Запровадження християнства на Русі.

Перед другим болгарським походом Святослав віддав владу в Києві Ярополкові, у древлянській землі посадив молодого Олега, а на бажання Новгорода вислав туди третього сина – Володимира. Після смерті батька Ярополк (972-980) бажав установити одновладство, розпочав війну з Олегом, і Олег поліг у бою.Так само він хотів здобути Новогород, але Володимир привів собі варягів зі Скандинавії, здобув Київ, а врешті Яропол-ка зрадою убили варяги. Так остаточно Володимир став єдиним володарем держави (980-1015).Будову держави Володимир завершив поширенням християнства у 988р.,що було обумовлено цілою низкою причин: необхідністю укріплення княз.влади,єдності Русі,зближення її з Візантією,підняттям міжнародного авторитету держави. На це рішення князя впливали міркування політичного характеру. Вся Європа була вже християнська і виявляла явну погорду до поганських племен: щоб увійти в коло європейських народів треба було визнати християнство. Християнство могло мати для Київської держави також внутрішньополітичне значення, бо воно, як державна релігія нівелювало партикулярні вірування і ставало цементом, що взяв усі племена, а при тому підносив авторитет князя, якого благословила церква. Володимир розумів також культурне значення християнства, що приносило з собою вищу цивілізацію і нові звичаї. Зв’язок з християнським світом сприяв суспільному і культурному розвитку держави. Утвердження нової релігії знаменувало широкі культурні впливи Візантії в усіх сферах духовного і сусп.-політичного життя в КР. Наслідки запровадження християнства:слід сказати про поширення писемності, книжної справи,освіти,створення шкіл для навчання грамоти боярських дітей.Отже,з запровадж. Християнства,КР приручилася до європейської цивілізації. Столиця Русі – Київ – стала духовним центром поширення християнства та діяльності духовної церкви. Там знаходилась резиденція глави руських православної церкви –митрополита. Почали вникати численні монастирі.Після прийняття християнства в Київській Русі виникли численні монастирі. Першими монастирями стали Межигірський, Печерський, Видубицький та ін.

13.Взаємини Русі зі степовими кочовиками у IX – XIII ст..

Аналіз Іпатіївського літопису за період з 1055 по 1237 р. (182 роки) свідчить, що половці здійснили 35 нападів, тобто у середньому один напад у вісім років. Причому пограбуванню піддавалася не вся територія держави, а лише її степові околиці. Зазначимо, що за такої інтенсивності нападів кочівників на Русь важко говорити про серйозну загрозу економіці держави з їхнього боку. Якщо проаналізувати військові дії, то виявиться, що вони пов'язані здебільшого з міжусобними війнами на Русі, де половці виступали як союзники тих чи інших князів. З 57 спільних русько-половецьких походів 53 пов'язані з міжусобною боротьбою давньоруських князів, в яких половці енергійно захищали інтереси близьких їм князів. Незважаючи на ворожнечу руських князів, половецькі напади зачепили лише 1/15 території Русі , тоді як руські походи сягали Дону і Дунаю.Аналіз свідчень давньоруських літописів показує, що русичі дуже швидко зупинили набіги-пограбування половців. Вже з другої половини XI ст. напади носять характер ударів у відповідь на напади русичів або участь у їхніх міжусобних війнах. У тих випадках, коли половці здійснюють напади на Русь, виявляється, що вони зводять рахунки зі своїми ворогами-торками. Щодо успішності боротьби з половцями, то після трьох поразок, пережитих русичами у 1061, 1068 й 1093 р., руські дружини фактично серйозних поразок, виключаючи розгром 1185 р., більше не зазнавали. Одна лише звістка про похід русичів у степ примушувала половців тікати, не приймаючи бою.Між половцями й русичами було укладено 14 мирних угод. З вини половців мирні угоди порушувались двічі й обидва рази тягнули за собою серію нищівних для половців ударів русичів. Останні ж дозволили собі шість разів порушити мирні угоди, тобто необхідно визнати, що не половці завойовували Русь, а навпаки, Русь завойовувала половців.У XIII ст. половці відігравали значну роль у внутрішньополітичному житті Київської Русі. Показовими є відносини галицького князя Данила Романовича і хана Котяна, якого Данило, прохаючи про допомогу в боротьбі за Галицьке князівство, називає батьком.Багато києворуських князів завдяки династичним шлюбам були у родинних стосунках з половецькими князями. Саме в Половецькому степу знаходили собі притулок опальні руські князі. Кочові народи зацікавлені у транзитній торгівлі не менш землеробських, оскільки, отримуючи мито з купців, дістають собі необхідні товари. Кочівники східноєвропейських степів не були винятком. Як і всі кочівники світу, вони без перешкод пропускали через свою територію купців, які сплачували за це мито. Із загостренням боротьби транзитна торгівля зазнавала збитків. Так було з половцями, які у 1167 р. заради помсти русичам пограбували купецькі каравани. Однак після 1170 р. ситуація нормалізувалася. У літературі довгий час степовик-кочівник зображувався як дикий, хижий, підступний та жорстокий ворог. При цьому посилалися на повідомлення літописців, які яскраво описували шкоду, що завдавали кочівники руській землі. Однак писемні джерела завжди тенденційні, оскільки відображають, як правило, політичні інтереси тієї соціальної групи, на замовлення якої вони складаються.Ті самі кочівники в різних джерелах описуються по-різному. З одного боку, це "тупий та жалюгідний народ.."  З другого —З них були світочі государевої ради, голови Зборів, головуючі війська ті вельможі землі його " .Пограбування осілих хліборобських народів було одним із способів ведення кочівницького господарства.. Вузькоспрямованість кочівницького господарства, пов'язаного зі скотарством і обробкою його продуктів, зумовлювала потребу в продуктах хліборобства. Хлібороби, в свою чергу, мали потребу в продуктах скотарського господарства. Тому військові дії та пограбування повинні були неминуче змінюватися мирними взаємовідносинами, даючи можливість обом культурам, і скотарській, і хліборобській, вести нормальний товарообмін. Те, що відбувалося в південноруських степах, було боротьбою двох суперетносів, причому боротьбою нерівною. Степовий суперетнос не міг суперничати з хліборобським. Кочовий спосіб виробництва, екстенсивний за своєю природою, неминуче йшов до самовичерпання.Інтенсифікація кочового способу виробництва приводила до осідання кочівників на землю, інтеграції їх із хліборобськими культурами, налагодження мирних економічних відносин. Русь XI—XII ст. відігравала велику роль в осіданні печенігів і торків. Руські князі намагалися поставити і половців, як перед тим печенігів і торків, у васальну залежність. Однак половці виявилися найміцнішим етносом з тих, що з'являлися на кордонах Русі в той час. Хоча Русі не вдалося домогтися васальної залежності половців, вона тим не менш мала значний вплив на половецький етнос завдяки союзницьким стосункам, династичним шлюбам, що забезпечували періоди мирних контактів кочівників із землеробами.