20.Становище укр. Земель у складі вкл у XIV-1 пол xvIст.

У XIV ст. історичні події розвивалися у несприятливому для України напрямі. Саме в період її політико-економічного та культурного занепаду почали підноситися її сусіди — Литва, Польща та Московія. Ці суспільства дуже швидко розросталися, і їх,цілком природно,приваблював вакуум влади, що виник на півдні. Після смерті останнього князя галицько-волинської династії західноукраїнські землі теж опинилися без свого провідника, ставши легкою поживою для ворога. Майже 80 років титул володаря українських земель належав монголо-татарам.Але навіть протягом відносно короткого періоду їхнього панування хронічні чвари у Золотій Орді унеможливлювали для монголів безпосереднє управління тутешніми землями. У середині XIII ст. князь Міндовг об'єднав войовничі відсталі язичницькі племена, щоб дати відсіч натиску Тевтонського ордену німецьких хрестоносців-колонізаторів, що виник на прибалтійських землях. Із цієї боротьби литовці вийшли сильнішими й тісніше об'єднаними, ніж будь-коли. У перші 10ліття XIV ст. під проводом великого князя Гедиміна вони рушили на Білорусію. А у 1340-х роках, під час правління його сина Ольгерда вони вступили на укр.. землі. До 1350-х років Ольгерд поширив свою владу на дрібні князівства, розтало-

вані на лівому березі Дніпра, а у 1362 р. його військо зайняло Київ. У 1363 р. литовці рушили на Поділля, завдавши нищівної поразки Золотій Орді. В той час, підпорядкувавши велику частину Білорусії та України (приблизно половину земель К.Русі), ВКЛ стало найбільшим в Європі. Його утворення було видатним організаційним звершенням, особливо з погляду на те, що здійснене воно було менш ніж за 150 років. Під час просування Альгердаса вглиб України населення часто вітало його війська, що переважно складалися з українських підданих або союзників. Якщо й спалахували бої, то, як правило, із Золотою Ордою. Існує загальна думка щодо основних причин цих швидких і легких успіхів. Передусім, для українців, особливо наддніпрянців, литовське панування було прийнятнішим, ніж жорстоке іго Золотої Орди. По-друге, литовці, за браком людей для управління своїми величезними завоюваннями (більшу частину ВКЛ складали українські землі), дозволяли місцевій українській знаті обіймати найвищі адміністративні посади. Така політика заохочувала українську знать приєднуватися до переможців. Із просуванням культурно відсталих литовців, що трималися язичництва, їхня верхівка швидко потрапляла під культурні впливи своїх слов'ян-ських підданих. Багато князів із династії Гедимінасів прийняли християнство. Руська (українська, білоруська) мова переважної більшості населення князівства стала офіційною мовою уряду. Грушевський доводив, що ВКЛ зберегло традиції КР більшою мірою, ніж Московія. Інші українські історики навіть твердили, що по суті воно стало відновленою руською державою, а не чужоземним формуванням, що поглинуло Україну.

21.Становище укр.Земель у складі Польського королівства з XIV до 1 пол XVI ст.

Захопивши у XIV-XV ст. Галичину, Західну Волинь і Поділля, Польща прагнула оволодіти й українськими землями,які входили до складу ВкЛ. Але, окрім бажання Польщі,визрівали ще й об'єктивні умови для унії між Польським королівством і Литвою.Найважливішим внутр. чинником у цьому процесі була позиція української шляхти.На початку XIV ст. перед нею постав реальний вибір: або єдина, усталена Польща, або ослаблена Лівонською війною Литва. Польща для укр. феодалів означала привілеї,обмеженість королівської влади,гарантовані політичні свободи.Не останнє місце тут посідала й проблема військової повинності - адже у Польщі домінувало наймане військо.Війна Литви з Москвою, підтримуваною Данією та Швецією, призвела до втрати територій, і ВкЛ гребувало значної військової та фінансової допомоги. Тому вже на середину XVI ст. були здійснені перші спроби підписання унії. Але реальних результатів сторони домоглися лише в 1569 р. на засіданні об'єднаного сейму у Любліні. Після того як частина литовських, українських і білоруських магнатів,не задоволених польським проектом унії, намагалася зібрати шляхетське ополчення для боротьби за свої права,король Сигізмунд III Август своїми універсалами приєднує українські землі - Підляшшя, Волинь,а потім Київщину і Брацлавщину,зрівнявши місцеву шляхту цих земель у правах і привілеях з польською шляхтою. Повстанці змушені були повернутися на сейм. Депутати ВКЛ підписали акт про державну унію і склали присягу на вірність їй.Це означало створення держави Річ Посполита(дослівно з польської мови - спільна справа).В ній мали бути король,який обирається, сейм,єдина зовнішня політика,загальна скарбниця.Автономія Литви зберігалася лише у питаннях місцевого самоврядування,орг.-ції збройних сил і у правничій сфері. Українські землі навіть не входили до литовської автономії, а були віднесені до складу польських воєводств - Руського (Львів), Белзького (Белз),Волинського(Луцьк),Київського(Київ),Подільського(Кам'янець),Брацлавського(Брацлав).Воєводства очолювалися призначеними польськими магнатами. Люблінська унія 1569 р. Відіграла велику історичну роль у долі України.При цьому вона мала досить суперечливі наслідки.Передусім вона сприяла посиленню польської соціальної,національної,релігійної,культурної експансії.Але вона ж возз'єднала українські землі,забезпечила зростання культурно-освітнього руху,знайомство з західноєвропейською культурою. Окрім цього,саме Люблінська унія викликала рух опору, соціальну активність різних верств українського населення в боротьбі за національне виживання.Багаті захоплювали всі посади і користувалися всіма привілеями міського самоврядування. Середній міський клас складався з дрібних купців і торговців. А робочий люд фактично був позбавлений усіх прав, оскільки не мав у місті ні власності,ні найчастіше, свого рогу. Саме городяни в етнічному відношенні були найбільше різношерстою частиною населення того часу. Селяни відрізнялися друг від друга особливими правами. Своє єдине право користуватися землею селянин відпрацьовував на панщині або сплачував феодалу оброк. Панщина рідко перевищувала 14 днів у році. Виконуючи регулярно всі умови селянин міг самий розпорядиться своїм земельним наділом (заповідати або продати).

Ставши частиною Мови Посполитой,Укр. потрапила в сферу стимулюючого впливу Заходу. У той же час у самому соц. -економічному укладі Промови Посполитой існували гострі проблеми і протиріччя.У результаті зернового бума економіка Укр (як і Польщі)ставати несбалансованою,однобокої: майже вся хоз. дія-ть зосереджується в аграрному секторі,а міста і промисловість вступають у смугу застою. Порушення экономич. рівноваги супроводжувалося наростанням соц. напруженості. Ніж більш високих привілеїв домагалася для себе шляхта, тим опаснее погіршувалися життєві умови селян. У міру того як влада, як багатство і привілею в Промові Посполитой схилялися на сторону тих, хто отождествял себе з польською нацією і культурою, росло і накопичувалося невдоволення тих, хто ототожнити себе з цією нацією і культурою не міг або не хотів. Після 1569 р. більшість українських земель було зайнято найбільшими польськими магнатськими родинами, які стали там необмеженими власниками. Посилюється кріпацтво. Литовський статут 1588 р., який діяв у Речі Посполитій разом із польським феодальним правом, остаточно закріпачував селян, які прожили на землі феодала 10 років.Визнавалися необмежена панщина і заборона переходу селян в інше місце без дозволу поміщика. Поступово з'являються фільварки - феодальні господарства, які базувались, як і раніше, на примусовій праці селян, але вже значною мірою пов'язувалися з ринком. Окрім землеробства і тваринництва, у фільварках розвиваються різні ремесла - млинарське, риболовне, бджільницьке. Все це забезпечувало господарям фільварків значний прибуток.

Розвиваються міста - і державні, і ті, які перебували у приватному володінні. Мешканці міст боролися за введення Магдебурзького права - виборного місцевого самоврядування, - з тим щоби вийти з-під влади феодала. Тоді ці міста ставали опертям королівської влади у боротьбі проти свавілля магнатів. Після 1569 р. посилився процес покатоличення українського населення. Кризовий стан православної церкви створював умови для поширення ідеї церковної унії в українському суспільстві й породжував її активних прихильників. Моральна деградація церковних ієрархів, дезорганізація православної церкви не давали можливості їй бути гарантом збереження національних традицій. Тому перед православ'ям України постала проблема вибору: або зберегти церкву, жертвуючи національною самобутністю, або, реформуючи церкву, врятувати цю самобутність. Після Берестейського собору починається наступ на інтереси православ'я. Церковні землі передавались уніатам, православні фактично втратили вищу церковну ієрархію. Не набагато кращим було становище й греко-католицької церкви. Католицька верхівка розглядала її радше не як самостійну церковну організацію, а як засіб посилення власного впливу. Опинившись зрадниками для православних, уніати не стали й повноцінними, з погляду Риму, католиками.Берестейська унія не сприяла об'єднанню православних і католиків, але в історії України ці дві церкви міцно пов'язані між собою.